Обсуждение рассказа ab031 Вчорашнє завтра

Спочатку про проблемне: сюжет з поверненням у минуле, щоб когось врятувати, погодьтеся, обіграно вже не раз.

От! Знову дослідник у рожевих окулярах вважає, що ігри з часом принесуть благо! Він забув, що у кожного відкриття (особливо, такого, як в оповіданні) є різні шляхи використання (і військові знайдуть ефективні засоби подолання проблеми. Їх можливі жертви не злякають)? Зазвичай, можливості використання нового засобу більші у людей без особливих моральних принципів.

Ой, якось те напружує...
З позитиву: написано гарно, читається легко. Дуже сподобалась фантідея про втрату енергії під час часових подорожей. Але хотілося б трохи детальнішого опису, на якому саме енегетичному рівні ідуть трати.
Що б порадив: прибрати оптимістичні рожеві сподівання ГГ, замінити їх роздумами про те, що є проблеми з можливим використанням, але ГГ над цим працюватиме. НМСД, звісно.
Успіху на конкурсі!

Доку, дякую за відгук!
Річ у тім, що це не зовсім тверда НФ, і подорож у часі - лише прийом, так що перелічувати заклепки на ретроспекторі, мабуть, нема особливої потреби .
Больовий синдром та втрата енергії при подорожі - саме натяк, що навіть найближче минуле змінити безболісно не вийде. Але щодо рожевих окулярів не зовсім згоден: якщо кожній людині дати можлість змінити наразі непоправне, хай і ціною власних страждань - хіба вона не стане від цього щасливішою? Винахід - це наче жердина для першовідкривача, що переходить небезпечне болото: кожного хибного кроку можна буде уникнути. Звісно, при бажанні можна понавигадувати й хтозна-які хроноклазми . Проте наразі такого завдання не ставилося.
І вам успіхів!

Читается живенько, с интересом, только "но" присутствуют.
По поводу однозначно и только оптимистичных настроений героя вам уже сказали выше. Конечно, здорово, что намерения у него благие, что он согласен терпеть физические неудобства, если это позволит помогать людям. Да. Но всем известно, чем выстлана дорога в одно небезызвестное место.

Тут вот в чём проблема получается: человеческие жизни очень тесно переплетены между собой. Человек идёт по улице, на дорогу не смотрит, потому что кто-то у него плохое случилось, спотыкается, налетает на спешащую женщину, пока извиняется, задерживает её, женщина из-за этого опаздывает на автобус, остаётся на остановке и случайно знакомится с мужчиной, который после станет её мужем и будет у них десять детей. Уберите что-то одно и вся цепочка рассыплется То, что для одних плохо, может быть одним звеном для счастья другого. Да и люди в своей природе всё-таки мелочны, начнут исправлять каждую глупость, переписывать события по сто раз, а когда же жить?
И героя понимаю, потому что да, хотелось бы сделать мир лучше, и не вариант это, вот никак, по-моему.
Удачи на конкурсе.

Искатель, спасибі!
Все-таки мандрівка назад - не така проста річ, щоб її міг здійснювати кожен охочий. Мабуть, потрібна держслужба, яка б усе лімітувала й не допускала використання ретроспекторів без крайніх потреб.
Щодо причинно-наслідкових ланцюжків - згоден, але в даному випадку їх ще не буде видно, а значить - не існуватиме. Людство плестиме тканину свого буття, в разі помилки місцево переплітаючи полотно реальності, ото й усе.
Зрештою, хто казав, що головний герой - істина в останній інстанції? Просто він за натурою оптиміст. А як там буде насправді - хтозна.

Я машину времени построю:
Мне подарят орден, как герою.
Принесут письмо мне от министра,
Ядерного топлива канистру! (с)
Всё бы хорошо. Но уже столько, столько раз обсуждались машины времени с попытками исправить... Может, хватит?
Рассказ спасает элемент: путешествие в прошлое связано с физическим износом тела. Не поражает воображения, но всё-таки. И вот герой рвёт жилы, стараясь помочь другу. Ему удалось. Это хорошо, да. И идёт до конца, уже фактически став инвалидом - через силу. Это тоже хорошо. Я бы предложила как-то развить этот момент. Усугубить. Добавить колебаний, может быть. Чтобы сделать рассказ психологичнее.
Но тема всё-таки очень неблагодарная. Зря вы такую выбрали.
Удачи на конкурсе.

Пані Фурзикова, дякую за відгук!
Я взагалі-то не люблю фантастику про мандри в часі, але видалося цікавим поглянути на цю тему саме з такої ось точки зору.
Щодо психологізму маєте рацію, це моє болюче місце.
І вам успіхів!

Вітаю, Авторе!

Повернутися в минуле, виправити помилки, змінити світ – дуже привабливо. Хто про таке не мріяв? Тим паче, змінити непоправне. Водій авто таки загинув. Постає питання моралі: кого варто рятувати, кого – ні. Усіх ощасливити неможливо.
Та загалом оповідання сподобалося, читати було цікаво.

Бажаю успіху!

МаксіМ, спасибі, що читали!
Кожне людське життя безцінне, хай навіть останнього покидька. Тому так, проблема існуватиме. Але в більшості випадків ситуацію можна розрулити без жертв, якщо вибрати й усунути вузол коніфлікту. Саме так і хотів учинити ГГ, щоб ніхто не постраждав. Але через обставини, що склалился, не зміг. Тому просто не мав вибору.
Дякую, і вам успіху!

Е-е... КТН – кандидат технічних наук? Розшифровувати треба. Щоб не відволікати читача від головного – від читання.


Загалом – так, це українське слово. Але у мене на початку виникло питання: «Кого они там поймали?»


Чому воно не спало на думку Славкові?


не


бозна-якого


Долину?


Гм. Їхало усе ж таки авто, а не «пригода». Краще «...що машина не встигла доїхати до пішохідного переходу».

* * * * *

Написано добре. Захоплююче. Динамічність та напруга невпинно зростають до самої кульмінації.

А от потім – останні фрази усе зводять нанівець.

По-перше, «абсолютна влада розбещує абсолютно». Згадана вами «держслужба, яка б усе лімітувала й не допускала використання ретроспекторів без крайніх потреб» швидко перетвориться на таємну поліцію з величезними можливостями. Дізнавшись, наприклад, хто вийшов на несанкціонований мітинг, можна буде застосувати ретроспектор, аби встановити «жучки» у помешканнях цих людей, відстежити їх знайомих і так далі. Ясна річ, вона «не допускатиме використання ретроспекторів» – будь-ким іншим. Виправдовуючи це державною необхідністю, національною безпекою, і так далі, і тому подібне.

По-друге, згадайте (прочитайте) романи «Кінець Вічності» Азімова та «Падіння Хронополісу» Баррингтона Бейлі – особливо перший. Там теж усе почалося з бажання ощасливити людство.

Сильно_Грамотний, дякую за відгук і виявлені очепятки! З майже всіма заувагами згоден і виправляю (от тільки "на долину", тобто "вниз", вислів побутує (напр. "пішли перекидьки згори та аж на долину")).
Щодо кінцівки мене вже потоптали майже всі... Давайте виходити з того, що практично кожний винахід можна застосувати як на добро, так і на зло (ніж убиває, скальпель лікує). Звідси ж не випливає, що слід негайно припиняти винаходити. Просто винахідник мусить усвідомлювати всю відповідальність за свої дії. В даному творі винахідник думає насамперед про благо людства - бо такий месидж дістає від автора . Чи задумувався автор над темною стороною сили? Ще б пак! Можна було б написати оповідання, діаметрально змістивши акценти. Але тоді б це було зовсім інше оповідання .

Герои показались слишком повседневно-печальными, словно тусклые будни преобладают в мире и нет из них выхода, поэтому читалось с трудом. Следить за героем, что похож на соседа, которого ты привыкла не замечать ибо в нем нет ничего примечательного весьма натужное занятие. Видимо из-за отсутствия симпатии к героям, которые не мотивируют и не удивляют, рассказ не понравился, увы. Простите..

Наталия Это, дякую за відгук!
Ну, в цьому ви не самотні . Правда, товариство воліло б від автора більшої послідовності - "жодних хепі-ендів!" Тобто вихід - у кінці тунелю, але вабить він не всіх (бо хтозна, що там, за виходом?).

а мені сподобалося, хоч і не вразило. люблю фінти з часом. Добре просте оповідання. Успіху!

Дякую щиро за відгук, Ліандро!