Цитата:
Безмежне море різнотрав’я, що цілий день змагалося із забіякою-вітром, нарешті заспокоїлось. Небо стало темно-блакитним і виразно відтіняло золотаве колосся хутірських ланів, котрі з’явилися з-поза виднокола.
Дуже красиво, але... як «хутірські лани» могли «з’явитися з-поза виднокола»? Вони рухались, чи що?
Цитата:
...кінь рушив уперед, зміщуючись трохи вправо.
Краще «...взявши трохи вправо». Зараз якось анахронічно.
Цитата:
Чи впораємосья самі?
впораємося
Цитата:
Саме щоб звикнути діяти тактично, я й записався на карате.
Чому не на шахи, або там страйкбол? Карате – складна і специфічна дисципліна.
Цитата:
Взагалі – підбите око
Кома замість тире.
Цитата:
Літо в розпалі, а Максимко знову нездужає, певно, перемерз, бавлячись на Дніпрі. Вночі палав, і хоч зараз температура вже нормальна, серцю неспокійно. Добре, що Антон заспокоює, мовляв, їдь, могила характерника – це ж фактично сенсація, така рідкісна знахідка, ще й на Хортиці. А ми, мужики, не пропадемо без мами, ми ж ого-го!
«Кто все эти люди»? Максимко – син головного героя? А Антон? Другий син і водночас спаринг-партнер?
Цитата:
– Яме! – чую голос сенсея. Він уже поряд. – Назаре, не спи!
Трясця! Завтра ж їхати на Хортицю
...трохи загадковий голос редактора у слухавці: «Оксано, ніяких лікарняних! Не цього разу. Для тебе це буде цікаво!».
Я вже нічого не розумію. Спочатку з’являється якийсь козак-вершник, дія відбувається у минулому. Потім ми перескакуємо у наш час, де якийсь Назар займається карате. Потім Назар має їхати на Хортицю, але туди чомусь їде якась Оксана. Це що взагалі?
Цитата:
Приїхали кажу!
Приїхали, кажу!
Цитата:
Крім того – сьогодні маю стати свідком тестування новинки науки – розробленого київським інженером Мамаєм унікального приладу для генетичної експертизи – «Геноскану».
Надто багато тире. Замість першого і останнього – кома.
Цитата:
Власне, саме тому редактор і дає мені оригінальні завдання, як ось ця поїздка на Хортицю – чекає «смачної» науково-містичної історії – того, що робить наш журнал популярним серед читачів.
Замість першого тире – двокрапка. Або крапка, і далі нове речення.
Два тире у одній фразі вживаються тоді, коли треба виділити, виокремити частину речення. Наприклад: «Він дійсно не знав цього – хіба що здогадувався у глибині душі, – і тому отримана звістка так його вразила».
Цитата:
Розвідаєм, що там коїться
Розвідаємо
Цитата:
– Доброго дня. Оксана? – перепитую, начебто в «куполі» може бути якась інша жінка.
Знов нічого не розумію. Оксана перепитує сама себе?
Цитата:
– Привіт. Давай відразу на «ти», – вона усміхається і простягає руку.
І що робити? Потиснути чи поцілувати? Вирішую просто акуратно взяти правицю журналістки в свою п’ятірню.
– Давай. Я – Назар.
Існує правило: у оповіданні повинен бути
лише один фокальний персонаж, себто головний герой. На мій погляд, воно не абсолютне, але у вашому складному випадку – вкрай актуальне. Хоча б позначте перед розділами, хто виступає фокальним персонажем у даній ситуації.
І ще:«12. Определитесь с точкой зрения (POV). Как можно раньше дайте знать читателю, в чьей голове вы находитесь. И оставайтесь в данной голове всю сцену. Это правило к вам не относится, если вы уже Великий и Выдающийся, в каковом случае можете поступать как хотите. Но суровая правда жизни состоит в том, что, хотя большинство читателей не разбирается в литературных тонкостях, они все любят читать понятные книги, а не путаные».
Цитата:
Втім, по фігурі не скажеш – всі «випуклості» і «впадинки» на своєму місці.
«Я помню все твои трещинки, о-о...»
Цитата:
– Ну… офіційна наука… Від різного шаманства стільки шкоди було…
– А від науки – тільки користь?
Так, звісно.
Цитата:
Усі наукові відкриття принесли людству мир, злагоду, щастя?
Якщо люди не можуть розпорядитися такими знаннями як слід, то в цьому винні вони самі, а не вчені.
Цитата:
Кров – сакральна структура, суть води. А вода – носій інформації, тому здавна люди нашіптували різне на воду. Пам’ятаєш – вода жива та вода мертва?..
А чого урінотерапію не згадали?

Цитата:
Інколи присутність тих, хто сотні років спить у землі під нашими ногами, буває настільки сильною, що, здається, мить – і зможу їх побачити чи про щось спитати. Та віддаль у часі надто велика…

Зараз виявиться, що отой Василь – пращур Оксани.
Цитата:
...З голосів, коли перегукуються незрозумілою мовою.
Чужі заквітчаному пейзажеві, колоритові українського села...
Або без абзацу, або друга фраза починається з «Вони чужі...», «Ці люди чужі...».
Цитата:
Тінями пройдуть повз татарву, вріжуть горлянки невидимими руками, песиголовцями вгризуться у смердючі шкури... А от самому...
Незрозуміло, чому з такими можливостями характернику потрібен ще хтось. Якщо Василь здатен вбивати на відстані, чимось на зразок телекінезу – йому що п’ятнадцять, що п’ятдесят. Кількох порішити – решта злякаються і втечуть.
Цитата:
...смерть.І
Пропущено пробіл.
Цитата:
Пістолі не допоможуть – надто тісно. Доки вистрілить в одного – порубають. Василь почав поволі прокручувати шаблю, малюючи лезом у повітрі сяючі візерунки.
А як же «вріжуть горлянки невидимими руками»?
Цитата:
– Це наш пращур. Спільний пращур. Розумієш? Я відчула…
Я вгадав!

Цитата:
І… звісно, можеш мені не вірити, але тепер я знаю: ці козаки, характерники, могли відчувати не лише духовний спадок пращурів, але й торкнутися свідомістю своїх нащадків.
Канцелярит. Не уявляю таке у звичайному спілкуванні. Вирази на зразок «духовний спадок пращурів» доречні лише у передвиборчій агітації чи виступі міністра культури.
* * * * *
Добре написано. І мова, і сюжет. От тільки плутанина із фокальними персонажами. І... передбачуваність. З цим складніше.
Передбачуваність буває різна. Інколи це зумовлено особливостями жанру. Поціновувачі з захопленням дивляться/читають бойовик, заздалегідь знаючи, що головний герой усіх переможе, і навіть здогадуючись, як. Або мелодраму, здогадуючись, що в кінці він помре, а вона за ним сумуватиме (чи навпаки), але разом вони бути напевне не зможуть, бо так тут заведено. Аякже. Традиції.
А от від оповідання, де згадується і наука, і містика, хочеться чогось особливого. Більш хитро закрученого. Зараз – все стає ясно вже після згадки про «Геноскан». Несподіванкою стало лише те, що Назар – теж нащадок характерника. Але це – не та деталь, яка змушує стрибати від захвату.
Та ще й пафос на додачу.
Тому – схоже оповідання з зимового конкурсу
«Правильний вектор» мені сподобалось більше.
P. S.:
Згадалося
ось це чудове оповідання Лаумера. І
ось це.