Обсуждение рассказа y012 Дарунок

Сподобалося! Цікавий твір про зв'язок часів. НФ на межі містики з елементами східних та вітчизняних єдиноборств - гримуча суміш! Чомусь тепер таке мало пишуть, а тема-бо така благодатна!
До речі, маю питання: а чому могила була під брилою і без хреста? Начеб козаки православні християни. Сірко-он також характерником уважався, але похований був згідно з церковним обрядом.
Успіхів на конкурсі!

Щира дяка за відгук і побажання!
Щодо поховання.
Скажімо так: не хотілося, щоб козак виглядав набожним. Зі спілкування у реалі з сучасними послідовниками вчення характерників - вони зневажають церковників. Їх релігійність у минулому - під великим питанням. Характерники взагалі вважались язичниками і нащадками знищених християнами волхвів. Принаймні такі дані зустрічаються в багатьох джерелах, де пишеться про характерників. Є, наприклад, відомості про могилу характерника на Луганщині, в якій поховання якраз обличчям донизу. Залишки кам’яного хреста у задумі були, але потім прибралися. А загалом, в оповіданні спроба акцентувати увагу саме на часово-інформаційному полі нашого світу і людях, здатних його відчувати.

Клас))) читається на одному диханні! Цікавий сюжет, яскраві персонажі)
Захотілося і собі знову відвідати секцію карате у свого талановитого сенсея)
Успіхів на конкурсі)

Фури, дякую за приємний відгук! І вам успіху!

Написано - добре. Ідеологічно - не подобається. Козаки, звісно, історія і навіть славетна, але зараз творяться не менш, якщо не більш значущі речі аніж тоді. Не варто заганяти себе в гетто - пишіть про тепер і зараз.
Тим паче, що можна було б зробити "гойдалку" - нащадок допомагає предку - а потім той віддає борг. Але ж страшно таке писати, ні? Краще про історію, там все мохом поросло.
Строго кажучи, якби це я писав, то б "гойдалку" зроби потрійну підключивши туди ще й татарина з його нащадками і додавши конфлікт ворог в одному часі - бойовий побратим в іншому.
Пробачте, це особисте, до творів "пре козаків" я надто вже не байдужий.
До тексту претензій немає.
До логіки - загалом теж, окрім моменту про вищу расу. Почитайте чому Єва ніколи не зустрічала Адама, хоч такі й були - всі ми ведемо рід від одного чоловіка та однієї жінки.
успіхів.

Без історії минулого не буває ні "зараз" ні "потім". Якщо всі будуть писати лише про "зараз" - фантастика зникне. А ви, Чернідаре, ніби ж теж пишете в цьому жанрі? . Ще: хіба історія Назара й Оксани - не тепер? Хоча - ні. Говоримо про майбутнє України. І хочеться сподіватися, що багато з того, що "твориться зараз" - тоді вже не буде.
Дяка за відгук!

Зачепило!
І тема, і ідея, і сюжет. В самого нещодавно щось таке почало нафантазовуватися - про допомогу пращурам від нащадків. Щоправда, не про козаків.
Дякую за цікаве читання!
Заслуговує на дуже високу оцінку.
Маленький нюанс - дарунок від предка Василя (вміння характерника) в Оксани проявився задовго до цього випадку, а в Назара впевненість з'явилася лише після. Та нехай, може, бува й таке.

Успіху на конкурсі!

Вам теж успіху і дяка за добрі слова!
А Оксана теж щось отримала нині. Можливо, розуміння своїх здібностей, що теж немало.

Дуже красиво, але... як «хутірські лани» могли «з’явитися з-поза виднокола»? Вони рухались, чи що?


Краще «...взявши трохи вправо». Зараз якось анахронічно.


впораємося


Чому не на шахи, або там страйкбол? Карате – складна і специфічна дисципліна.


Кома замість тире.


«Кто все эти люди»? Максимко – син головного героя? А Антон? Другий син і водночас спаринг-партнер?


Я вже нічого не розумію. Спочатку з’являється якийсь козак-вершник, дія відбувається у минулому. Потім ми перескакуємо у наш час, де якийсь Назар займається карате. Потім Назар має їхати на Хортицю, але туди чомусь їде якась Оксана. Це що взагалі?


Приїхали, кажу!


Надто багато тире. Замість першого і останнього – кома.


Замість першого тире – двокрапка. Або крапка, і далі нове речення.

Два тире у одній фразі вживаються тоді, коли треба виділити, виокремити частину речення. Наприклад: «Він дійсно не знав цього – хіба що здогадувався у глибині душі, – і тому отримана звістка так його вразила».


Розвідаємо


Знов нічого не розумію. Оксана перепитує сама себе?


Існує правило: у оповіданні повинен бути лише один фокальний персонаж, себто головний герой. На мій погляд, воно не абсолютне, але у вашому складному випадку – вкрай актуальне. Хоча б позначте перед розділами, хто виступає фокальним персонажем у даній ситуації.

І ще:

«12. Определитесь с точкой зрения (POV). Как можно раньше дайте знать читателю, в чьей голове вы находитесь. И оставайтесь в данной голове всю сцену. Это правило к вам не относится, если вы уже Великий и Выдающийся, в каковом случае можете поступать как хотите. Но суровая правда жизни состоит в том, что, хотя большинство читателей не разбирается в литературных тонкостях, они все любят читать понятные книги, а не путаные».


«Я помню все твои трещинки, о-о...»


Так, звісно.


Якщо люди не можуть розпорядитися такими знаннями як слід, то в цьому винні вони самі, а не вчені.


А чого урінотерапію не згадали?


Зараз виявиться, що отой Василь – пращур Оксани.


Або без абзацу, або друга фраза починається з «Вони чужі...», «Ці люди чужі...».


Незрозуміло, чому з такими можливостями характернику потрібен ще хтось. Якщо Василь здатен вбивати на відстані, чимось на зразок телекінезу – йому що п’ятнадцять, що п’ятдесят. Кількох порішити – решта злякаються і втечуть.


Пропущено пробіл.


А як же «вріжуть горлянки невидимими руками»?


Я вгадав!


Канцелярит. Не уявляю таке у звичайному спілкуванні. Вирази на зразок «духовний спадок пращурів» доречні лише у передвиборчій агітації чи виступі міністра культури.

* * * * *

Добре написано. І мова, і сюжет. От тільки плутанина із фокальними персонажами. І... передбачуваність. З цим складніше.

Передбачуваність буває різна. Інколи це зумовлено особливостями жанру. Поціновувачі з захопленням дивляться/читають бойовик, заздалегідь знаючи, що головний герой усіх переможе, і навіть здогадуючись, як. Або мелодраму, здогадуючись, що в кінці він помре, а вона за ним сумуватиме (чи навпаки), але разом вони бути напевне не зможуть, бо так тут заведено. Аякже. Традиції.

А от від оповідання, де згадується і наука, і містика, хочеться чогось особливого. Більш хитро закрученого. Зараз – все стає ясно вже після згадки про «Геноскан». Несподіванкою стало лише те, що Назар – теж нащадок характерника. Але це – не та деталь, яка змушує стрибати від захвату.

Та ще й пафос на додачу.

Тому – схоже оповідання з зимового конкурсу «Правильний вектор» мені сподобалось більше.

P. S.:
Згадалося ось це чудове оповідання Лаумера. І ось це.

Щодо руху ланів: рухався козак на коні, а лани "спливали йому назустріч"
Щодо великої кількості персонажів: головними є Назар і Оксана, події подаються з їх точок зору. Козак є зв'язуючою ланкою
Щодо вмінь характерника: думки козака (врізань голими руками ) - то одне, а реальність, навіть для характерника - трохи інше
Загалом: у зауваженнях багато слушного - тож все проаналізується і врахується.
Дякую за відгук!

Взагалі-то я зазначив не «велику кількість персонажів», а плутанину з вибором фокального персонажу. Це зовсім не одне і те саме.
Читач повинен одразу розуміти, хто є хто. Згодом він і сам розбереться, звісно, але враження буде зіпсовано.
Зараз на початку оповідання складається враження, що мова йде про людину з роздвоєнням особистості – вона поперемінно вважає себе то хлопцем, то дівчиною.
Як я розумію – ви ще не читали матеріали, на які я посилався. Не затягуйте з цим.

Була думка підписувати пункти, що йдуть від різних авторів: Козак Василь, Назар, Оксана. Але до цього не дійшло, бо ніби нормально персонажі вгадувалися.

Вже поспішати нікуди. До наступного конкурсу далеко

Багатошарове, мозаїчне оповідання - розумійте, як хочете - я так віжу! Хе-хе! Скажу лише, що це комплімент, а не зауваження. .
Гарно, ненав"язливо, без зайвих розмусолювань
Дуже сподобалося, герої глибокі та об"ємні. Ідея цікава і ооригінально вплітає в себе і науковість і містицизм. Я навіть утруднююсь сказати НФ це чи фентезі Науково0фантастичне фентезі чи фентезійно-наукова фантастика. Це я теж так віжу.

Дякую за чудовий фантастичний твір з елементами містики. Мені таке до вподоби.
Успіху.