Загальне враження: не сподобалось
Ідея: не нова, з претензією на оригінальність
Сюжет: інтригуючий, але є певні логічні нестиковочки та несуразності,
Мова: без особливих перлів.
Персонажі: не до кінця розкриті, поведінка і мотивація, на мою думку, зовсім неприродні і нелогічні
Атмосфера: відчулась.
А тепер конкретніше:
Оповідання починається, що семилітня дівчинка приїхала з мамою в лабораторію до Чуні (вона вже про нього знає). Здається, що вперше? Хоча з працівниками знайомі і мама і доця. Ладно буває! Їх чистять, мама дивується – ага таки вперше в лабораторії! Їм трохи розповідають де працює тато. Добре. Для першого разу природньо.
Але пізніше через флеш-беки видно, що вони вже в лабораторії бували. Дівчинка знає про чуню склалося враження що вона вже його бачила і бувала тут.
Лариса и Милена? А що ще когось чекали.
Не зрозумілі нова стара лабораторія. Де нова, де стара. Я заплуталась. Спершу дівчинка приходила у лабораторію по перший обєкт, а це вже прийшла по чуню. Так коли вона там була вперше?
Якщо лабораторія сучасна, дивно, що лабораторні кімнати прохідні, логічніше їх би відокремити.
Дівчинці 4 роки і мама веде її у лабораторію і вона отримує Шмига, який через 3, 5 місяці гине. Потом був Кроп. Вмер за тиждень до 5 років дівчинки. Чуня пробув у лабораторії три місяці перед тим, як був показаний Мілі. А їй вже 7 - значить дослідження тривали 2 роки? А за два роки їй вже не перехотілося?
Цитата:
- Видишь того лаборанта? – спросил он.
- Да, - девочка кивнула.
- Он сейчас будет ставить Чуне укол. А потом у твоего кролика нужно будет взять несколько анализов и тогда, ты сможешь его увидеть, - заверил дочку отец.
Ага це то й лаборант якого чуня закоконував чи ні? Дуже схоже.
Цитата:
К дочери и отцу подошел сотрудник лаборатории.
- Виктор Анатольевич, вы должны это увидеть, - сбивчиво затараторил мужчина. – Образец 4UN1A…
А ось професора звуть.
Щось у мене в часі закольцювалося. Логічно розумію, що ні, але так сприймається. Враження ніби перебіг подій мав бути один, а в останній момент авторові трохи передумалось, компоненти оповідання переставились і автор не встиг підчистити кінці. Принаймі розділ 1 і 9 та епілог в мене вписуються як один день.
Цитата:
Виктор Анатольевич прошел в свой кабинет и сделал запрос в лабораторию, расположенную на втором этаже нижнего уровня, о предоставлении ему некоторых экспериментальных экземпляров. Спустя несколько часов в кабинет доктора вошел лаборант, неся в руке большой пластиковый контейнер.
М-да уж – дуже швидкісна доставка
Професор якось неадекватно спілкується з лаборантами, чи то що так довго чекав.
Цитата:
лучше, если об этом никто не узнает.
Так він же запрос подавав, а як лаборант зпише зниклі зразки? І що тут взагалі такого, що не можна казати?
Цитата:
Оставшись вдвоем с паукообразным кроликом Грибановский сперва тщательно осмотрел свой развивающийся Образец.
Таке враження що образец і кролик різні речі. Залишився з кроликом а оглядав Образец.
Про банку з мухами: вони або якісь сонні. Муху… пінцетом… в банці впіймати. Доку, таке буває? Їх рукою не завжди впіймаєш, а варто банку відкрити - так всі чухнуть. А пінцетом – оце фантастика! Фантприпущення на ура!
Цитата:
раздавил в пальцах жужжащее насекомое.
Тримав пінцетом, взяв до рук і роздавив?
Цитата:
Ящерица, просунутая сквозь прутья за хвост, не выдержав, решительно оставила кусочек своего туловища в пальцах у доктора и, упав в клетку на мягкие опилки, тут же поспешила ее покинуть, преследуемая брошенным в след ботинком.
Про туловище вже десь писали. А про «ботінок» цеж коли хто встиг його зняти? (розв’язати шнурки, якщо я так собі уявляю ботінок) і запустити по клітці з Образцом. Не дивно, що він так обозлився. А може на лабораторному столі взагалі на підхваті готові ботінкі стоять, щоб запускати у незадачливі експонати.
Цитата:
- Заходим быстро, - шепнул Грибановский Сергею, чувствуя на себе сверлящий взгляд Милы.
Ага значить Міла стояла під дверима чи ні?
Епілог мені не зрозумілий. Чуня усіх закоконував, причому дуже швидко. Мілі на все байдуже. І коли це тато встиг написати про утилізацію?
Фух! хоча це все мої таракани... Але що прочитала не шкодую.