Александер Юрсон писал(а):
Після трохи "притягнутих за вуха" робіт фон Денікена, тема лжебогів і "культу карго" не сходить зі сторінок НФ. (Чого тільки вартує "Зоряна брама" Емеріха) Але цей твір трохи нагадує історію епізоду "Дівчина, що померла" телесеріалу "Доктор Хто".
Не читав, не дивився, повірю на слово.
Цитата:
Якщо чесно, то цю роботу читав так само, як і опубліковано. Ривками. Важкувато читалось. Видно, що цей твір - жертва урізання більш великої версії до вимог конкурсу. Якщо ні - то все дуже сумно. Помітно, що дуже багато залишилось поза публікацією. Хронікальний метод викладення мав би згладжувати це, але біда в тому, що деякі уривки дуже раптово обриваються.
Розгадали, повна версія майже в півтори рази більша. Повністю прибрав двох персонажів-боговбивць, зоставивши тільки трійцю, яка уособлює Дух, Тіло та Розум (не факт, що хтось здогадається, тому сам напишу). Також довелося відмовитися від більш активних дій протилежної сторони та рефлексії головної героїні. Любовної історії Інві немає, хоча, можливо, й дарма.
Цитата:
"Піснь льоду та полум'я" - яркий приклад як написати багато сторінок, отримавши більший гонорар від видавця, і одночасно захопити читачів настільки, що вони роками будуть терпляче чекати на продовження і не мітингувати під житлом автора у Санта-Фе.
Бо ж крім неї Мартін нічого не написав і поштовхом до продовження стали саме вимоги читачів, а не успіх телесеріалу? А взагалі те, що мій твір не схожий на "Піснь Льоду та Полум'я" особисто для мене плюс. Не знаю кого що там захоплює, смаки у всіх різні, але особоисто я кинув на першій сотні сторінок, коли шановний Дж. Р. почав описувати помиї. З прочитанного: сірі незрозумілі персонажі обговорюють свої сірі незрозумілі справи, потім заходить хтось новий, описується його вбрання і починається нова розмова. Втім, можливо, це я бидло і мільйони не можуть помилятися.
Цитата:
Важко зрозуміти стиль, в якому створене оповідання. Для "космічної опери" замало екшену, а для "геройської фантастики" занадто пафосний стиль викладення. Цікаво чого саме хотів автор?
Автор хотів показати як впертість однієї людини (не підкріплена особливими талантами, бо ні в бою, ні в плануванні Валка, м'яко кажучи, не блищить) змінює світ. Також що все має змінюватися і рештки старого приречені вимерти або змінитися (приклад з білявкою у фіналі). А ще що люди в будь-якому світі залишатимуться людьми, а історія повторюватиметься. Ну й, якщо особливо глибоко копати, мені подобається досліджувати тему жіночої потворності, хоча тут це дуже побічний мотив і майже не спливає.
Щодо жанру (бо стиль, як на мене, це дещо інше), то я ніколи особливо не замислююся куди віднести мною написане. Першу фантастику написали задовго до появи терміну, тож твір це первинне, а жанр вторинне. Зручний ярлик, яким характеризують товар перед продажем. Впевнений, що це не космоопера, бо... ну, тут немає космосу, а геройська фантастика надто розмита, та й для неї персонажам як мінімум треба було разочок якесь страховисько забороти. Ось попередній коментатор побачила тут постапокаліпсис. Це вже ближче, як на мене. Звісно, радше пост-постапокаліпсис, бо живеться народу в цілому непогано, та все ж.
Цитата:
І ще маленький, але суттєвий момент. Якщо боги вже скинуті і виявились не такими вже богами, то чому їх досі так називають?
Всього 17 років минуло, старі звички відмирають повільно. До того ж, так їх називають всього раз, білявка, коли каже, що вона більше дикунка, ніж богиня і мені здається, що це надто круто звучить, аби шукати корректніше визначення. Вам теж удачі!