Надзвичайно гарний мелодійний стиль написання. Слова ллються рікою, запрошуючи приєднатись до вальсу.
Такому оповідання пасувала б і назва більш гармонійна, загадкова.
Погоджуюсь з попередніми коментарями, що перехід від романтики до роботи ГГ незрозумілий.
Якби герой саме тому і прийшов, щоб вбити дівчину, він би розмірковув про це з самого початку.
Оповідання ж писалося від імені героя. То чому ж думки не про завдання, а про пошуки скарбів у фортеці і молодь з гучною музикою? Логічніше було б, якби він у засідці спеціально чекав на них. Але він чомусь не радий, що порушили його тишу. Дивно.
Цитата:
Ніщо не віщувало біди, але вона таки сталася.
Яка ж біда, якщо йому навпаки пощастило, і він зустріне дівчину і виконає завдання?
Цитата:
Вище на березі розташувалися руїни палацу Остен-Закенів, через які, власне, я й затримався, не схотів їхати поночі та вирішив заночувати просто неба. Чому б не заночувати.
Не схотів їхати поночі, чи виконував завдання?
Ні, авторе, ваше пояснення не клеїться то твору. Весь твір написано так, що ніякого завдання у героя немає, і він просто випадково потрапив у вир подій. А фінал - наче з іншого твору.