Обсуждение рассказа au009 Якось увечері, на роздоріжжі

Вік
Чудова версія імені «Віктор»
«Можна було б хвильку постояти та помріяти — от якби … вкрасти» - що за мрії? Мрійте про гарну зарплату краще. " Він давно заборонив собі такі мрії" – погано він собі заборонив.
«Саме час зазирнути на ринок, це тут поруч, та пошукати серед порожніх ящиків на звалищі щось їстівне.», «Якщо піти в інший бік, недалеко буде благодійний центр для безхатченків. » – а пошукати роботу нізя? Він же молодий хлопець! І чому не поїхати в якесь село? Там неміряно закинутих халуп. Підійти до сільського голови, попросити в людей розсади, затопити грубку й спокійно жити. Але це ж треба колоти дрова, копати картоплю. А так - відвідувати на звалище та благодійний центр – і все в тебе добре.
«Вік таки міг пристати до якогось гурту вуличних дітлахів» – лінивий надміру. Хлопчина на бездомних дітях додумався їздити.

«Вік завагався, все ще не знаючи, куди податись» – іди на роботу! Не зли мене.
«Підлітку подають менше, ніж дитині, якщо взагалі подають.», «Вік спробував красти» – розносити прессу або листівки, прибирати урни, здавати склотару чи мукулатуру… Але жебракувати та красти звісно легше.
«про викрадення бомжів, яких потім пускають «на органи»
Ото не треба тинятися по вулицям. На роботу крокуй!
"Цікаво, спало раптом на думку, як китайці називають оте? Певно, теж барвисто й вишукано. «Блакитний дракон встромляє нефритовий жезл у глибоку печеру насолоди», абощо». – на хіба воно тут у творі?
«Просто доставити листа, віддати в руки.» – отакої, в еру неймовірних технологій користуються паперовими повідомленнями. Он вже зараз в Європі документи надсилають електронкою до регуляторних органів, а в Україні навіть у такому далекому майбутньому все ще папірцями граються. Вік не розуміє, що кур'єрам без їх паспортних даних нічого цінного не доручать? Ну хіба сибірки чи ціаніду передати. Але ж хочеться їсти, кохатися, бо автор вирішив наголосити «спало раптом на думку, як китайці називають оте» і все без зайвих зусиль. Шановний Вік, починай вже коритуватися своїм мозком! Настав час.
«Знову тихий шепіт. Потім ласкавий голос звернувся до Віка, ставлячи нові питання.», «Хлопець щосили намагався догодити тому, хто ставився до нього так ніжно, чуйно…», «Вік відчував тремтіння та погойдування поверхні, на якій лежав. Ритмічні, несильні, вони щось нагадували...», «Незнайомці зупинились та почали розглядати хлопця.», « Обидва були немолоді, дужі та витривалі на вигляд.», «Тільки зараз він усвідомив, що лежить зовсім голий.» – оу… Автор писав-писав, а потім подумав, що соромно подавати на конкурс про згвалтування підлітка, тому в останню мить незграбно підкоректував свій текст. Такі описи точно не для моєї збоченої уяви. У мене виникають погані алюзії. Авторе, не жартуйте так.
«У руці він тримав великий пістолет із кутастими обрисами — мабуть, шокер.» – то пістолет чи шокер? Це як «У руці я тримаю велику булочку з рум'яною скориночкою – мабуть, шоколадку».
«Щось вдарило його в спину. Вік спотикнувся, потім ще, ноги раптом стали наче ватяні». У Віка проблеми з болесприйняттям. Він тільки через три речення зрозумів, що в нього стріляють.
«Вік зробив єдине, що йому лишалося — прикинувся мертвим. » – правильно, зупини свій пульс в магітральних артеріях зап'ястя та шиї, розумнику. І дивись там, контролюй свої зіниці, щоб не звузились ненароком на ліхтарик.
«Може, його не стануть добивати, а просто кинуть тут, коли пересідатимуть до іншого авто. » – ніхто не перевірятиме. Поганець просто зробить контрольний в голову й спокійно піде.

Терміни
«Мікроботи, чейджери» - що воно таке і з чим це їдять?

Вирок
Пробачте мене, авторе, не сподобалось. Адже головний герой – лінивий, боягуз, крадій, в голові лиш думки «про оте» та «пожерти».

Вітаю!
Це ЧУДОВО! Ідея з тих, про яку зараз варто писати й писати у різних варіаціях. Надзвичано динамічно (завжди по-білому заздрю тим, хто вміє умостити в конкурсний обсяг стільки подій). Сумно бачити у творі Київ, де грошова одиниця - юані, і таке бісове засиля чужинців. Але наявність кіборгів одразу добряче підіймає настрій. Хлопчина чудовий, і вояки теж. І їхні кібернетичні прибамбаси вельми слушні.
Можна трохи прискіпатись до того, що через великий обсяг інформації подекуди дія надто стрімка і подекуди відбувається трохи похапцем. Але не хочеться. Навпаки, кортить продовження. Бо мені здається, що це лише початок спільних пригод Віка і кіборгів. І в них попереду ще багато цікавого.
Дякую, враження надзвичайно приємні!
Не вмію вмощувати "навіювання", тож просто посилання для гарного настрою - новинка від Алькора.
https://www.youtube.com/watch?v=4IXXvDmB-3E
Бажаю успіхів, натхнення і продовження історії!
Р.S. А Монохром знову заздрить. Не зважайте )))

Мені оповідання дуже сподобалося. А хитро ви почали з чорно-азійських банд, і ти собі міркуєш, що дія в якомусь Нью-Йорку - і раптом потрапляєш на Хрещатик.
Я б хотіла продовження. Сторінок так на 300... Для початку.

Вітаю, авторе!
Чудова ідея! З цього оповідання може вирости вельми непоганий роман! Я не жартую.
Але, на мій погляд, треба доопрацювати.
На початку не повірив, що вуличний хлопець отак просто повірить детективу, а потім ще намагатиметься його рятувати. Тут треба щось додати драматичніше. Нехай він малого врятує від поліції, чи банди тощо, щоб ГГ відчував вдячність.
Наступний момент - забагато пояснень, коли ГГ лежить у лікарні. Краще було б то все тримати в таємниці й розкривати поступово, щоб герой сам "прозрівав" від власних можливостей і від кіборгів. Можна одного "вбити" на руках у героя, а за мить воскресити. І лише тоді ГГ дізнається про існування кіборгів.
Ну і кінцівку треба нову. Цю я не дуже зрозумів.
Тому щиро бажаю удачі й натхнення! Ідеї у вас шикарні, трошки погратися з формою подачі і ні чим не поступатиметеся розкрученим авторам. Успіху!

Вітаю, авторе 009!

Ваше оповідання гризла довгенько, але догризла. Чесно кажучи, не люблю бойовики. А у вас тут хороший, міцний бойовик, хоч кіно знімай.

1. Назва. А знаєте, подобається вона мені. Така трохи хуліганська. Викликає купу думок і хочеться оповідання прочитати.

2. Перше -друге речення. "Вже сутеніло, а Вік ще не знав, чим буде вечеряти. Та чи буде взагалі." І героя представили, і зацікавили. Хто це? Чого це він голодний сидить? Та ще й після такої назви.

3. Сама історія. Як я вже казала, не моє. Але похвалю за два моменти. У Києва, як і у Парижа, є дитина, але звуть її не Гаврош, а Вік. Цільний образ, живий герой. І при цьому, як і у випадку з Гаврошем, не виникає бідкання та "ой, маленький". Дякую!
Окремо дякую за міфологізацію "кіборгів". Вам вдалось зробити це красиво та цікаво. Такого не вистачає зараз.

4. Післясмак - шмат жареного м'яса.

Дякую, авторе!

Ох, і не люблю я Китай (і північних сусідів, але то окрема тема) Тобто нічого не маю проти загалом, і їжу китайську полюбляю, але тема китайської експансії працює для мене як тригер, і при звістці, що вони прямо мало не окупували Київ, хочеться кидатися... не капцями. Тож як твір-попередження, що китайським (і не тільки!) впливам треба нещадно протистояти, це дуже корисна історія! Хоча, звісно, тут мова не про них - або не лише про них.

Написано досить майстерно, грамотно, хоча подекуди траплялися помилки і незугарності - але то таке, робота для редактора.
Про нефритовий жезл і яшмові кулі було дуже весело
Правда, лишилося незрозумілим, чому для Віка немає вороття після того, як він узяв до рук половину купюри? Що заважає кинути справу у разі небезпеки? Вік нічого не втрачає, крім шматка паперу. Чи то місцева традиція, що прийом половини купюри є згодою?
Також викликало сумніви, що засекречені кіборги купу всього розповіли хлопцю з вулиці (не найнадійніший партнер, м'яко кажучи!) - і пішли.
Та й уся ця бойовикова історія для мене не повністю склалася. Що відбулося у тому гуртожитку після того, як Вік опритомнів? Кіборгів переслідують ті, кому вони завадили купити військові таємниці? Люди з "північною говіркою" , так? Тобто там все це ніби проговорено, але є враження, що хлопець випадково потрапив у крутий бойовик, про суть якого нам так повністю і не розповіли. Це залишило дещо дивний присмак, ну правда.
Хоча в цілому історія хороша.
Бажаю успіху!

Всім дякую і вибачте, що затримався з відповідями!


То лише на початку (і не ледачий він, жити на вулиці не так легко, яке вам здається; і не боягуз, а обережний), а потім він духовно росте. Будемо сподіватись, з нього виросте щось путнє.


Та ні, просто тут юань відіграє роль долара — універсальна валюта, котру всюди приймають і цінують.


Можливо, можливо.


І вам також!


Та бачу.


Та краще... але то справді роман вийде.


Так, на жаль. Тому й хотілося написати щось отаке.


Це не «шматок паперу», а ціла купа їжі. Юані — то ж не якісь там долари.


Ну, це я хотів додати реалізму. Простому вуличному хлопцю не стали б розповідати надто багато. Та він і сам це розуміє, тому не питає.

Вітаю, Авторе!
Дякую!
Можу лише приєднатися до коментів попередніх дописувачів (окрім одного, звісно )
Ідея шикарна. Трохи доопрацювати - і буде бомба,
можна буде навіть серіал запиляти про Віка і кіборгів!
Було би дуже цікаво спостерігати, як безпритульний хлопчина з
вулично-кримінальними нахилами від оповідання до оповідання перетвоюється
на достойну людину, справжнього Українця, бо його виховують наші Кіборги!
Успіху на конкурсі! Навіяло

Дякую! Дуже влучно!

Теж навіяло

Вітаю. Що ж, загалом непогано. Мова зірок з неба не хапає, але й нарікань не викликає, написано динамічно, занурення у сюжет є. Початок з описом урбаністичної антиутопії взагалі вдався. Так, щойно хлопчина погоджується, читач розуміє, що тут якась підстава і не варто бути таким довірливим, але це можна прийняти як художнє допущення. Плюс, він голодний, а це не надто сприяє перебірливістю. Он, Сталлоне в подібній ситуації в порно знявся (і навіть там примудрився не показати жодної емоції. Талант, хай йому грець!) Власне проблеми починаються з появою «кіборгів».
Найголовніша: якщо вони таємний загін, то чи не повинні вони…ем, підтримувати свою таємницю? Навіть у Бетмена Робіни самі відшукували печеру або з’ясовували особу Кажана. Тут же вони такі: «Ми, кіборги, ті самі». Дивно, що автограф не дали. Та підліток може випадково бовкнути як обжився такими руками і нажити собі проблем до кінця життя. Набагато краще було б, якби після розмови з ними Вік сам здогадався і тільки у фіналі, в кузові вантажівки отримав підтвердження. Також «чоловік у військовому камуфляжі». Таємний загін, що діє у місті, використовує військовий камуфляж? Добре, бодай про жодні нашивки не згадується. Якщо їм вже так потрібна уніформа, то нехай носять спортивну, костюми, та що небудь, що не так кидатиметься у вічі і не видаватиме їхню натуру.
Окремо хочу обговорити вибух та стрілянину. Гадаю, після такого зостатися таємними буде важкувато. Також, мені не вдається повірити, що не постраждав жоден з цивільних якщо не від випадкової кулі, то від подальших дій «механайманців». І тут постає цікаве питання: коли до них прийдуть представники офіційних структур, які захищають державу за зарплатню, а не ідею, і звелять скласти зброю і відповісти за свої дії, що вони робитимуть? Тікатимуть? Стрілятимуть? Мені здається будь-який варіант тут провальний.
Загалом, моя проблема в тому, що ці «кіборги» змушують супергероїв у трико виглядати компетентними спеціалістами. Це насправді легко виправити, якщо перевести їх в категорію шпигунства і додати діям трохи більше витонченості та делікатності. Для екшена теж можна знайти місце, наприклад, на першій бойовій вилазці Віка. Але в нинішньому вигляді з точки зору містян війна «кіборгів» і «механайманців» це бій Годзілли та Кінг-Конга. Одні захищають Землю, інших ведуть хтиві бажання, але розчавленим величезними лапами від того не легше.
Тим не менш, плюсів у оповідання вистачає і, як на мене, воно цілком заслуговує на «4». Успіху!

Дякую за змістовний коментар!


Ну... можливо, це вони з прицілом на те, що хлопчина згодом приєднається до них.


Так, слушно.


Особисто я нерідко бачу в місті (Києві) людей у камуфляжі, і навіть у повному військовому обмундируванні.


Це вже сюжет для цілого роману.


Цю перестрілку почали не «кіборги». Потім вони максимально швидко відступили, припинивши бойові дії.
Загалом — Україна межує з великою та не вельми дружньою державою. І шкода, завдана «іноземними шпигунами та диверсантами» може бути надто великою.


Дозволю собі нагадати, що у нас тут 7-бальна система. Ну, раптом хтось забуде.

І вони належать до таємної організації, що діє без підтримки держави? Мені здається, люди в такому загоні намагатимуться уникати будь-яких військових ознак, просто про всяк випадок. Знову ж, я знаю як форма важлива і з практичної, і з психологічної точки зору, тому й запропонував варіанти. Якщо все ж хочеться зробити їх упізнаваними, можна дати їм одяг/його елементи у мілітарі-стилі, але прямо камуфляж, це, як на мене, перебір.



І саме тому "4".
7 - найкраще оповідання на конкурсі (на мою суб'єктивну думку);
6 - ті, хто сподобався та запам'ятався;
5 - гарні оповідання, які вразили окремими елементами, а не цілком.
4 - Ваше

Вітаю, авторе!

Класне оповідання! Живий герой, йому одразу починаєш співпереживити. Чого б хотілося більше - політичної історії світу. Китай захопив московію - то добре А що далі? Зупинився, чи зиркає і у наш бік? Ми можемо спати спокійно, чи нам потрібні нові кіборги?

Успіхів та наснаги!

Я над цим поміркую. Втім, не раз доводилось бачити, як люди вдягають камуфляж, просто щоб з’їздити на рибалку, в турпохід абощо. Чи для якоїсь фізичної праці — одяг зручний, і забруднити не шкода.


Дякую!


Зиркає, ще й як! Але ми тримаємось!


«Постоянная бдительность — такова цена свободы». © Томас Джефферсон, третій президент США.