Очень жаль.
Крапивин - мой любимый детский писатель.
В юном возрасте обожал его "Мальчика со шпагой". Нравится цикл "В глубине Великого Кристалла".
И нечто доброе, ласковое, теплое, как ясное летнее утро в детстве, перешло из его книг и в меня...

Крапивин помер у 2014-му.

На жаль, так. Помер в очах багатьох його українських читачів. Не скажу, щоб була фанаткою, але "Та сторона, где ветер" та "Люди с фрегата "Африка" дуже сподобалися свого часу. Щоправда, коли останнім часом намагалася читати щось із його останніх "опусів" ну, таке. Списався (((

Прикол: я була впевнена, що читала його, я взагалі багато читаю, а в дитинстві легко по 2-3 книжки на день підчас канікул могла проковтнути... Перечитала бібліографію. Щось ворухнулося лише на "Дітей синього фламінго", проте я впевнена, що саме цю книжку не читала точно, бо її жуєе хотіла пояитати моя подруга, а в бібліотеці її не було, і вона дуже з цього приводу переймалася.
Тож... виявляється, я унікум, який не дивився гру престолів, бо не сподобалося, і не читав Крапівіна, бо... а хтозна, чому я його не читала.. може, тому, що в нашій бібліотеці був Толкін?

Не такий вже й унікум. Я оце напружив залишки пам'яті і відкопав, з чого почалася для мене фантастика.
З російського боку - це "Приключения шахматного солдата Пешкина", а з українського - "Сто пригод Барвінка та Ромашки".
А далі якось перескочив до оповідань з журналів "Юный техник" і "Техника молодёжи". Крапівіна не читав.
Але що цікаво - зараз пригадую, що попри те, що кожне літо дитинства проводив 50/50 в російському й українському селі,
обидва шедеври протофантастики отримав саме в українському селі.
Отакечки мій єдиний козацький корінь дід Ранюк мене непомітно і виховував.
От почнеш копирсатися в своїй макітрі й раптом такі відкриття, як просто зараз...
Як там казав Шерлок Голмс: "Отак почнеш вивчати родинні портрети і..."

Я взагалі Крапивина (чи Крапівіна?) ніасилила. Щось про кристал. Дуже нудно.
На мене фантастика напала з різних боків. Але з усього найбільшу увагу я приділяла казкам і містиці.
Казки - були вдома українські (рідною мовою), російські, азербайджанські.
Містика - Алексей К. Толстой, Алексей Н. Толстой, Гоголь.
НФ теж трохи читала, проте без фанатизму - Бєляєв, Велс, Єфремов.
Від Стругацьких я завжди плювалася. )))
Олександра Ільченка спочатку російською читала - "Козацькому роду нема переводу".
Тепер кажуть, що це перше українське фентезі. Хоч там і трохи дивний сюжет, але відтоді я трепетно ставлюся до Козака Мамая, найулюбленішій персонаж.

Найперше, що я пам'ятаю - книжка під назвою "Мінімакс - кишеньковий дракон". Нажаль, автора не можу пригадати, перечитала би зараз із задоволенням. А ще у пам'ять врізалася книжка про дівчинку, яка на лавочці читала книжку і її закрила, зламавши крила феєчці, яка теж читала. А потім ім треба було дійти до п'ятого поверху, щоби повернути крила феї, і на кожному поверсі вони попадали в новий світ і нові небезпечні пригоди. Таке собі дітяче міське фентезі Доречі, якщо хтось пригадає, що за книжка, буду вдячна. Теж почитала би зараз.

Мавка, дякую, що нагадали про Мінімакса Я вже досить давно намагався згадати як та книжка про дракончика називається і ніяк не міг, а тут якраз така тема піднялася
Ще є одна книжка, теж тих часів, там було декілька повістей:
- про дивну істоту, накшалт домовика, яку звали ДімА;
- про дітей, що вночі літали (можливо, це одна повість);
- про хлопчика, який створив суперклей і шпигуна, який хотів викрасти рецепт для своїх поганських справ.
Якщо хтось щось таке пам'ятає, то дайте, будь ласка, наводку на назву чи автора
А от моє знайомство з фантастикою почалося з "День трифидов" Джона Уіндема, мені тоді вже майже 9 було. Роман мене дуже вразив і я прочитав всі інші твори цього автора в тій товстелезній чорній книзі. Після того я читав всю фантастику, яку лише міг знайти Років у 15 познайомився з Толкіном, хоча його книга в нас вдома лежала вже років зо 5 (подарували на день народження), але мені початок геть не подобався. Стругацьких, яких так не любить пані Тетяна, теж десь у 15 років почав читати, здається, то була "Страна багровых туч" або щось із їх ранньої творчості, от пізня творчість зайшла вже пізніше, десь у 25. А фентезі у великому форматі тепер вже майже не сприймаю, чомусь не заходить мені і все тут.
Взагалі, раніше набагато більше видавалося доброї української дитячої фантастики, на жаль, пам'ять відмовляється згадувати назви тих книг та прізвища авторів, але пам'ятаю, що то все було в якихось журналах.

Це, мабуть, "Суперклей Христофора Тюлькіна" Анатолія Костецького

Доброслава, воно саме, дякую гарно!

Може, "Відьомський тиждень" Діани Вінн Джонс?

Алхімік, ні, не це. Те, про що я розповідаю - наше, українське.

Стільки всього ностальгічного написали, що я і не знаю, кого цитувати і дякувати
Мінімакс - знаю, читав. Про зламані крила феї - аналогічно, Суперклей - було. І ще, вибачте за вислів, до біса всього.
Але для мене фантастика почалася з Кіра Буличова, чи Буличева (клята транслітерація). Пригоди Аліси назавжди зостануться безсмертною класикою дитячої фантастики.
А от першим фентезійним автором став Всеволод Нестайко і його "Незнайомка з країни сонячних зайчиків".
Ну всьо, пішов вмиватися скупими, ностальгічними чоловічими сльозами...

Бляха, 8 жовтня вже на носі, а кінь ще не валяний...

Перефразуючи Мурррчика... Бляха, вже 8 жовтня