Обсуждение рассказа at012 Місто на межі світів, або Одіссея генерала Ланжерона

На жаль, це не міське і не фентезі.
Бажаю вам удачі у творчості!

Вітаю! Якщо модератор вважає, що твір не відповідає темі конкурсу, то не бачу сенсу продовжувати грати далі. Певно, не розумію специфіки жанру.

Я пишу відгуки як учасник конкурсу, а не модератор.
Щодо визначення жанру міського фентезі - можна подивитися в гуглі.
"Міське фентезі — літературний жанр, заснований на використанні міської міфології".
У вашому творі я не побачила міської міфології. Не побачила міста як такого і межі двох світів - реального і міфічного. Оповідання більше скидається на історичну замальовку. Втім, не обов'язково вважати мої слова вироком для оповідання. Багато учасників, багато думок. До вас прийдуть інші коментатори зі своєю точкою зору. Тож варто не зніматися відразу, а чинити на холодну голову. Це гра, конкурс, і все можливо.
Ще раз бажаю удачі.

Ще один резон зберігати спокій та гострити вила не зніматися з конкурсу за любих обставин - частина текстів може потрапити до чергових Азимутів.

Вітаю, Авторе!
Не люблю критикувати і завжди шукаю в творі щось хороше. Але це оповідання викликало дивні відчуття, які важко було спочатку сформулювати. Але все ж таки вони сформулювалися.
Написано доволі вправно. Але, перепрошую, цей твір цілковито «дохлий». Гарний, нафарбований, вбраний в шовка і кружавчики труп. Нема тут ніякої «межі світів» - це просто труп світів. Дохла російська імперія, дохлі французи, які з усіма своїми балачками і роздумами настільки штучні, що навіть мертвіші за ляльок в ляльковому театрі. Труп міста Одеси, де, окрім туману, взагалі нічого немає… Найживіший елемент – коли Одисей веслом риє яму під жертовник. А далі все мертвотно, штучно й заклякло.
І саме це здається найбільш неприємним, попри всю технічну вправність. Бо у творі мусить бути бодай щось живе. Таке, що зачіпає увагу. А тут - нічого.
Ще раз перепрошую, бо це суто особисті враження. Можливо, інші читачі матимуть інші.
Успіху на конкурсі!

Бачу, що треба написати докладний відгук.

По-перше, до чого тут Одіссей? Одеса - це штучна назва, що була вигадана 1795 року Катериною Другою після захоплення російським військом фортеці Гаджибей. За античною модою скористалися іменем Одіссей, лише в жіночому роді.

Христя Хмиз, напевно, бере участь у конкурсі, і вона чудово знається на історії Одеси. Тож не дасть збрехати. Раптом що, спитайте в неї. Що було на початку? Ще у II ст. до н.е. правитель Каппадокії Арріан знайшов тут істрійський порт і поселення. У 14 столітті це був генуезький порт Джинестра. Далі - Фіорделікс, Качибей, Гаджубей. На карті Меркатора 1613 року на місці Одеси Ginestra і Flor de Lix.

Щодо жанру - мені здається, що автору вдалось опанувати досить складне відгалуження фантастики або не зовсім фантастики, а саме магічний реалізм. Тобто це белетризована історія Одеси з Ланжероном, якому дивний "дух місця" пророкує смерть від холери, з Дюком у "простирадлі"... Коротше, з усім тим, що насправді було, але вимальовується під трохи іншим кутом зору. Туман, що охоплює місто та показує, коли потрібно, шматочок майбутнього, теж чудовий показник.
Як така ідея про місто, яке містичним чином обирає собі забудовника, непогана. Але при тому я розумію, що фактично це місто обирало лише царського чиновника. А я за прямі вибори й демократію. І мені це неприємно, бо разом зі згадкою про Ланжерона та інших виринає з пам'яті назва "Новороссийский край", яка вже понад шість років викликає в мене найсильнішу огиду, ніж будь-коли.
Та якщо вже говорити про Ланжерона, треба заповнити "білу пляму" в оповіданні поміж епізодами 1822 і 1831. У 1826 Ланжерон брав участь у суді над декабристами.
А виконання чудове! Я вам одиничку відразу поставила. Побачимо, що буде в другому турі.

Рассказ снят с конкурса по просьбе автора.