Дорога покоряется идущим. Главное - не останавливайтесь.
Но если интересуют советы бывалого (это я о себе ), то лучше начинайте с этюдов-зарисовок.
5-10тыщ знаков, не больше. Одной сценой. Произошло что-то рядом с вами, опишите так, чтобы любому читающему казалось, будто он стоит рядом с вами.
Удачи.

Вітаю, Авторе!
Щодо суто літературних і деяких технічних хиб вже було сказано попередніми дописувачами, тож не буду повторюватися. Хочу лише прокоментувати такий момент. Головні персонажі твору - спецгрупа (три бійці і жінка-науковець). З жінкою все зрозуміло, це цивільна особа. А от щодо хлопців – то це, перепрошую, не вояки, а ганебне ганьбише. Наприклад, отака сцена:

«…он к этому моменту добежал до Сэма, выбил открытой ладонью из его рук автомат и головой попытался ударить Сэма, но Сэм опустил голову, выставляя вперёд каску, так что удар пришёлся скорее по голове незнакомца. Тот отшатнулся. Сэм чуть-ли не с прыжка нанёс удар кулаком, но незнакомец, опять поражая воображение, изогнулся в бок, уворачиваясь от удара, обхватил рукой голову Сэма и протолкнул его дальше, себе за спину. Сэм и так летел вперёд, следуя инерционной силе удара, а толчок в затылок окончательно вывел его из равновесия и тот едва не упал, пытаясь остановиться».

«выбил открытой ладонью из его рук автомат». Тобто, озброєний спецназівець стовбичить, наче баран, і чекає, допоки якийсь лайдак (хай навіть і підготований) підбіжить впритул и виб’є у нього автомат, а тоді відіпхне, наче хлопчиська? А гарний хлопець Костя при цьому стоїть поряд і ловить витрішки – мовляв, ану, як там підлеглий впорається? Тобто, ніякого бойового порядку, цивільна особа не прикрита, гуляють, наче на пікніку…

«…толчок в затылок окончательно вывел его из равновесия и тот едва не упал, пытаясь остановиться…»
Спец у бойовому режимі отак легко втрачає рівновагу?
Авторе, перепрошую, але це не спецназівці. Це підлітки на бійці в дискотеці, до того ж вкрай недолугі. Навіть якщо група збірна і неспрацьована, все одно два фахові бійці, на яких нападає небезпечний ворог, так поводитися НЕ МОЖУТЬ.

«Мужчина склонил голову набок и ринулся на Костю»
Спробуйте самі, будь ласка, схилити голову набік і кудись ринутись.

«Жижа из крови и мозгов окропила Костю, возле его уха просвистела пуля, слегка задев завиток… Костя поднял глаза и увидел Сэма с вытянутой рукой и пистолетом в ней»
Цікаво, а що там був за пістолетний набій, що отак рознесло? І де був пістолет, що Сем встиг відлетіти, відновити рівновагу, розвернутися, витягнути руку, прицілитися й вистрелити, до того ж ще й у напрямку, де знаходиться його партнер – і до того ж знаючи, що у зброї великий калібр?.. Пардон, не вірю, як казав пан Станіславський.

Сцена пересування у підземеллі – взагалі капець. Теж якась прогулянка на пікніку. Костя – не командир, а порожнє місце. Навіщо він там взагалі бовтається, і хто такого дилетанта поставив командиром, незрозуміло. Поводиться як «пасажир» або лівий спостерігач.

Пане Авторе, я розумію, що Ви запланували у творі ефектні бойові сцени, і написали їх так, як уявляли. Але якщо це фантастика, це не означає, що можна тулити шо попало куди попало. Створювати японця з ім’ям Лу, приліплений на грудях автомат і отаких недолугих вояків. Те, що прокотить у кіношному бойовику в якості спец ефектів, у тексті виглядає кострубато і викликає спочатку подив, а далі - гомеричний регіт. Гадаю, Ви ж розраховували на інший ефект від свого твору, чи не так?
Тому дозвольте дружню пораду: запланувавши щось написати, спочатку вивчіть матчасть. Як слід. Так, фантастика – це не реалізм, але логічність – її неодмінна складова, бо саме логіка і точність зображення поєднує фантастичні елементи докупи. Інакше це не фантастика, а абсурд. Принцип «яка різниця» у цьому жанрі не проходить.
Бажаю успіху у вдосконаленні!

АнтиПесец,
Спасибо за совет, буду учиться

Добрый день, Сокира!
Спасибо большое за развёрнутый комментарий

Господин Юлес уже писал выше, что видит группу, как отряд пионеров, и я ответил, что такова была задумка, и ответил я так не просто чтобы защититься... Ну да ладно, если подсмысл не видно, значит, автор его плохо раскрыл, и в этом, наверное, главная моя ошибка. Так что дальнейшее разъяснение их поступков будет выглядеть глупо с моей стороны. Но я Вас услышал, учту, спасибо.

Попробую ответить на остальные вопросы.



Попробовал, получилось.



Разнесло? Пуля прошла голову насквозь, и "окропила", не залила, не утопила, а окропила капитана жидкостью из головы убитого. Капельки вылетели вместе с пулей и долетели до капитана, так как тот был близко. Пистолет где был? Это придирка? Да пусть в кармане, в кобуре, за спиной. Незнакомец остановился после толчка Сэма и смотрел на Соломию. Он только что остался последним выжившим в битве между всеми, кто сражался у подножья, его пёрло от собственного превосходства, он не спешил, наслаждался ситуацией, и, по-моему, это заметно. Вот Сэм и успел остановиться (а это буквально два движения ногами), развернуться, достать пистолет и выстрелить.



Тут, простите, не совсем понял о чём Вы. В смысле, что они почти беспрепятственно пробежали туда и обратно? Ну, при подъёме их всё же ждали, а при спуске некому уже было ждать. А капитан... Не знаю даже, что он мог сделать в этой части рассказа, чтобы не выглядеть "пассажиром".



Если честно, вообще эффектных боевых сцен не планировал, написал их за один присест, и, судя по отзыву, зря недоработал. Могу предположить, что, как и в случае с предыдущим комментатором, я просто смотрю не в ту сторону и рискую быть ошарашенным своей убогостью и невежеством, но всё же, если позволите, немного попытаюсь отбиться, так как до сих пор в голове не укладывается, как можно по следующим пунктам негодовать...
1. Почему всех так встревожил вопрос имени Лу и японского языка? Разве японца не могли Лу назвать? Или не мог он родится в Китае у Японца и Китаянки, а затем потерять мать и переехать с отцом в Японию, где отец уже обучал сына своему родному языку? Ну или Сэм тогда кто? Почему этот вопрос не стал? Англичанин, Американец? Или, быть может, Канадец? Но тогда это тоже резало бы глаз и вызывало гомерический смех? Сэм ведь не канадское имя! Неужели это столь важный вопрос в таком коротком рассказе? Я могу понять, что при больших объёмах истории есть необходимость уточнять некоторые особенности персонажей, но неужели надо кому-то было знать, почему у Лу имя китайское, а говорит он на японском?
2. Дальше, жилет с креплением на груди. Чи ни выход за рамки логики. Вообще легко могу себе представить такой жилет и даже не ойкает ничего внутри. Автомат "короткоствольный". В моём видении, он висит на груди и не торчит дулом или прикладом по разные стороны, мешая при этом руками.

Спасибо ещё раз за развёрнутый ответ и уделённое время, Ваш комментарий во многом помог мне

Перепрошую, ще трохи додам.

«Господин Юлес уже писал выше, что видит группу, как отряд пионеров, и я ответил, что такова была задумка»

Тоді виходить ще незрозуміліше, бо з логіки подій випливає, що це фахова бойова група, яка мусить допровадити цивільного фахівця до приладу у печері цілим і неушкодженим. Якщо це не так, то одразу виникає ще більше питань. Тоді хто всі ці люди? Спостерігачі ОБСЄ? Туристи? А тоді звідки в них така зброя і обладнання (щити гарні, до речі)? Якщо вони не очікували зустрітися з небезпекою, то нащо в них тоді взагалі зброя? Який бевзь послав на завдання, від виконання якого залежить майбутнє планети, «туристів»? Притомні керівники використовують у таких групах підтримки спецназ, бо спецназ існує саме для цього – це банальна логіка. І використовують не збірну солянку за квотами «від кожної країни по тварині», а злагоджену групу. Якщо керівники зробили інакше, виникає питання – чи вони, пардон, взагалі довбні? Ні, зрозуміло, що на Землі переважна кількість керівників – нарцисичні соціопати, але ж не настільки інфантильні!

Тобто, з погляду звичної логіки це виглядає саме так. Коли логіку дотримано, то у поясненнях на тему «хто всі ці люди» не виникає потреби. Якщо у Вашому творі якась інша система – звісно, це має право на існування, але тоді варто це бодай побіжно пояснити читачам. Бо вони уявляють собі одне, а Ви маєте на увазі інше. Так і з японо-китайцем: звісно, цілком можливо, що це дитина від змішаного шлюбу (хоча взагалі японці з китайцями не надто товаришують, але хтозна, може, там батьки космополіти). Проте знову ж – скажіть щось про це у тексті! Хоч одним реченням!

«вообще эффектных боевых сцен не планировал, написал их за один присест»

І саме тому половина твору складається з бойовисьок? Це така випадковість? Та ну! Але якщо вже бачите, що тих бойовищ вийшло багато – то це якраз привід приділити увагу матчастині.

До речі, ще одне: коли Костя гавкає на своїх супутників, вимагаючи їх «говорити по-русскі», то він, пардон, виставляє себе дебілом. Командир міжнародної групи, який не розуміє жодної мови, окрім власної? І як тоді такий невіглас опинився у групі? За квотою для відсталих народів? І нащо його поставили командиром? Такий вояк у кращому разі придатний, аби тягати за групою обладнання й боєзапас.

«А капитан... Не знаю даже, что он мог сделать в этой части рассказа, чтобы не выглядеть "пассажиром".»
Командир мусить якось керувати взаємодією групи, а Костя цього не робить, просто швендяє поруч. А от щодо Сема питань тому і не виникає, що він діє найбільш доладно – як нормальний фаховий вояк системи НАТО. Тому й байдуже, чи він американець, канадець, австралієць чи взагалі корсиканець – це людина певної системи, і у читача виникають відповідні асоціації.
А автомат чи навіть пістолет на грудях – якщо досі такого ніхто не вигадав, окрім Вас, то, може, це незручно з практичного боку? Адже всі аспекти, пов’язані з носінням зброї, відпрацьовувалися віками. Як то кажуть, писались кров’ю… Техніка безпеки, і все таке. Ствол не мусить бути направлений туди, де можуть опинитися партнери. Бо від випадкового зрушення запобіжників чи інших прикрих казусів ніхто не застрахований. Саме тому досвідчена людина наколи не запхне пістолет за пояс штанів спереду – здогадуєтесь, чому?

До речі, мушу зауважити, що загалом ідея у Вашому творі цікава, конструкція сюжету зроблена добре, і хист до письма Ви маєте. Головна халепа цього оповідання – не те, що зображене, а те, ЯК зображене. Оті самі внутрішня логіка і матчасть.
І ще: позиція «я так бачу» - це насправді не так вже й погано, якщо Ви вмієте змусити читача побачити «картинку» так само, як бачите Ви. Але ж це треба якось зробити!
Не сприймайте ці коментарі за образу, будь ласка! Це лише дружні поради. Якби ваш твір виглядав «безнадійним» - Вам ніхто б нічого не радив, повірте!
А вчитися – то є добре, у літературній справі це постійний і безперервний процес.
Ще раз побажаю успіхів!

Вітаю!
Загалом спроба непогана, хоча деякі речення приходилось перечитувати, бо щось там таке непевне було
Багато вже сказано, тому повторюватись не буду, хотів тільки ще раз про недоречність нечитабельних фраз чи слів. Якщо є пряма мова, то доречніше писати так, щоб читачеві уявлялась саме розмова. Тому не пишуть
«Він сказав: - Доню, купи мені 8 яблук і 4 груші», а краще «вісім і чотири». Те ж саме стосується японської, ну напишіть «улютурабук» замість абракадабри.

А так, динаміка присутня, ідея цікава. Є з чим працювати і куди рости.
Дякую і удачі!

Сокира,
В общем и целом считаю, что вы правы во всём, честно, как и все предыдущие комментаторы. Я совершил ряд ошибок при написании этого рассказа и вы все любезно мне указали на них, за что я благодарен, так как сделал определённые выводы, в связи с чем, мой угол обзора на некоторые вещи немного расширился Так что никакой из комментариев я старался не принимать, как за попытку обидеть, по крайней мере, старался

Единственное... Боевых сцен в рассказе две, и это где-то 10-15 процентов текста, так что, как по мне, это далеко не половина. Хотя... если считать боевой сценой всё передвижение по пещере, то да, добрая половина ну да ладно.



Спасибо! А то я уже начал было в отчаяние впадать
Вам тоже успехов!

Добрый день, Ктир!
Спасибо за Ваш комментарий и несколько приятных слов
Замечания учту.
Вам тоже успехов!