міль писал(а):
Ніхто ж не каже що слабким і знедоленим не варто співчувати. Але література на те й література щоб показувати, а не подавати факти. Я наприклад не плачу, коли бачу що в гуглі показують десять дітей з раком, але коли читаю наприклад окрему історію то плачу. Це взагалі спекулятивна тема і тут в кожного різний поріг сприйняття і співчуття та й цінності різні.
Так в тому й причина, що не було мети викликати до неї співчуття. Була мета пояснити, заради чого вона живе і продовжує жити, вірить і йде на крадіжку. Власне хіба вона найнещасніша чи найбільш безпорадна в цій історії? Та мати з донькою на яких напали чупи в куди важчому становищі. Нурс заслуговує співчуття не більше, ніж будь-яка працююча мати-одиначка, особливо враховуючи, що хворі діти це норма для цього світу. В неї є робота, є вміння, деякі з яких дійсно унікальні. Гадаю, тут проблема не фільтру, а типажу. Ви бачите персонажа з хворою дитиною і одразу відводите йому місце, а потім дивитеся наскільки воно йому пасує. Але люди живуть, а не грають ролі, як би нас не запевняли в протилежному автори нон-фікшен бесцелерів.
Цитата:
Для співчуття Нурс мені не вистачило епізоду, де б цей хворий хлопчик оживав би у вашій історії. Нехай йому мама ковдрочку поправить, іграшку принесе, поцьомає в лобика, а він скаже що схоче врятувати весь світ. А то він є десь в декораціях, але як в тих жіночок що стоять на виході з метро і збирають на операцію. Є той хворий син чи нема? Ну і мене ви не розчулили, а може когось іншого розчулили.
В тому-то й справа, що він не має оживати. По-перше: тому що це історія про роботу. По-друге: він має бути не персонажем, а символом. Власне, Док це каже прямим текстом, коли говорить що "діти наше майбутнє". І те, що дитина хвора якраз показує наскільки їхній світ у важкому стані. До того ж, як влучно зауважили в одному з попередніх коментарів, натомість є епізод де вона описує як повертається додому, не знаючи чи жива її дитина. Любителі додумувати тут, до речі, можуть поспекулювати і припустити, що враховуючи психічну піддатливість Нурс її син може вже бути мертвим, а вона цього просто не визнає. Тому я ціную Вашу думку, просто хочу прояснити Вам не сподобався задум/реалізація чи Ви їх не зрозуміли?
Цитата:
Я написала свою думку, ви не погодилися, все ж чудово. У вас є прихильники, а є й неприхильники, та ви ж справжній... письменник!
Для того здається і пишуть коментарі.
Так, а одна з особливостей нинішнього світу це можливість зробити спілкування між автором і читачем тіснішим. Власне, я сподіваюся, що колись всі митці повністю перейдуть на Патреон та Кікстартер, а тут вже без взаємодії з публікою ніяк. Тому ховатися вже точно не варто.
Цитата:
А удачі вам я не побажала з тої ж причини з якої не побажала її в жодному попередньому своєму коментарі, бо не вірю ні в удачу ні в пусті слова. Не люблю лицемірство і з моїх уст побажання удачі було б лицемірством. Коли б вміла щиро всім бажати удачі, то залюбки б бажала, а так я вірю в хист, розум і майстерність. Але бажати учасникам (і собі) майстерності було б вже напевно занадто, мене б тут помідорами закидали тому я стримуюся
. Можу смайликів вам насипати, щоб ви не думали що я страшна злюка і люто ненавиджу ваше оповідання в коментарях, все зовсім не так. Завжди так важко донести свою думку в цих інтернетах, треба назад у свою шафку сховатися і доїдати бабусину каракулеву шубу
А я все ж вірю в удачу. Чим ще пояснити, що весь світ знає жодного разу не опублікованного за життя Кафку, але одиниці пам'ятають популярних письменників його часу? Чи сучасну популярність Лавкрафта, який писав сюжетно і художньо бідні жахастики марно намагаючись явити світові весь той жах, що панував в його голові? Або сумну долю Ван Гога? Майстерності та хисту йому явно не бракувало, чому ж не оцінили? Тому все ж вона є. Ну, й знову таки, якщо навіть письменникам важко донести свою думку, то для інших це взагалі не можливо.
Тому я Вам удачі все ж побажаю!