Психологічний арт-хаузний горор, щось на кшталт "Розбитий, як скляний гоблін" Гарлана Еллісона, тільки без наркоти. Герой так взагалі один в один. Не надто люблю цей жанр, але оповідання цілком гідне. З мінусів:
- Дуже монотонна оповідь та мова, крім того, воно щей не вичитане. Забагато повторів і, якщо на початку, я скинув "Ви розумієте" на хвилювання та манеру оповідача, то в кінці чотири рази підряд "потім" вже автор повторив;
- до речі, про друга-оповідача з першого розділу. Я нещодавно закінчив повість, значну частину якої складають свідчення і добряче намучився, намагаючись, щоб герої не повторювали задані питання. А от Ви навіть не старалися;
- прогавлений потенціал. От уявіть наскільки б шикарно було, якщо обійтися без Цього і привидів взагалі. Просто у квартирі спонтанно вмикається часова петля: спочатку на кілька секунд, а потім дедалі довше. Герої чують незрозумілі звуки, бачать якісь прозорі постаті, речі зникають і з'являються нізвідки, все ті ж проблеми зі світлом. Вони підозрюють привидів, бо це нехай і неймовірно, але очевидно. І лише в кінці Єгор розуміє правду, та вже не може нічого змінити. І виявляється, що він сам несвідомо довів дружину до самогубства. Оце б було дійсно сильно та оригінально. А про прокляті квартири писали й кращі.
Загалом, я не можу назвати оповідання поганим, але воно дуже задушливе, та й написане похапцем. Можливо, після гарної обробки воно б мені сподобалося, але не зараз.
Вход
FAQ
Поиск
Пользователи
. Моралі я, правда, не вловив, але саспенсу автор нагнітив добряче. Внутрішній світ ГГ відтворений непогано. А от форма подачі мені видалась надто монотонною. Сюжет із таємницею дому з привидами теж на оригінальність не претендує.
Вам вдалося занурити мене у трагедію героя, співчувати йому. 