Обсуждение рассказа aq005 Останній чугайстер

Оповідання непогане, проте, як на мене, це радше темне фентезі на фольклорному матеріалі. Бракує саспенсу, а от мочилова трохи забагато. Ну, то на любителя . Деякі питання виникли щодо матчастини: вилізти вночі на гору з неполаманими кінцівками дуже проблематично, а ще й у мокрому одязі (вночі там холодно, коли що) - малопереконливо. Зате динаміка присутня, читати приємно.
Удачі на конкурсі!

Чучундра
Щодо темного фентезі...можливо, але як на мене, це ближче до слешерів типу "Повороту не туди" чи "У пагорбів є очі". Там теж, до речі, монстрів по суті вбили більше, ніж героїв. А стосовно гори: це магія, її не треба пояснювати Очевидно, що весь героя вів його до того, щоб стати чугайстром, а тому він просто не міг не дійти.
Дякую!

Сподобалося!
Чимось співзвучне за стилістикою з "Тигром".
Не здивуюся, якщо автор той самий.
Мавки нагадали русалок з "Піратів Карибського моря". Я був би не проти, щоб одна з них чимось допомогла герою, бо секс з тіткою "не тойво". От якби з мавкою, то була би бомба!
Успіху на конкурсі!

Панас, з "Тигром" його робить співзвучним минуле героя та перемежування оповіді флешбеками. Але в котика вони яскравіші вийшли Щодо мавок, то в тому й був задум подати їх по-голівудському. Хоча я з цими істотами познайомився в "лісовій Пісні", тому важко сприймати їх лиходіями. А щодо сексу, то враховуючи ким судилося стати герою, це все одно, що зі свинею грішити, тому краще не варто
Дякую за відгук!

Я, по правді, не зрозуміла, чого ГГ на початку так психовано всіх завалив замість того, щоб просто шуганути. Двіжняк і мочилово у лісі сподобалось. А от те, що жінка, яка щойно втратила любимого чоловіка (а може ще й не втратила) полізла кохатися з першим ліпшим, ще й по другому колу - ну ні .

Вітаю, авторе!

Купа мочилова, ріки крові - явно не моє, даруйте. Мені от не вистачило катарсису для ГГ. От усе оповідання ви нам розказуєте, НАСКІЛЬКИ він хоче померти. І аж раптом, ні сіло-ні впало - та ні, піду я інших рятувати, поживу ще. До чого цей злам - воно якраз зрозуміло. Але хотілося б побачити якось боротьбу суїцидника з духом (чи як він там чугайстром став), що в ГГ вселився

Успіхів!

Бузковий дракон...ну, якби герой був обачним, то в таку ситуацію не втрапив би. Щодо сексу, то довго вагався чи варто його додавати, але потім збагнув, що в просякнутому еротикою творі (мавки, пістолет) без цього не обійтися. Та й без подібного жінка б аж надто святою на фоні решти персонажів виглядала б, тому це додає їй, якщо не глибини, то бодай барв.

Фантом От все ж не уважно Ви читали. Бажанню померти присвячено кілька абзаців й так іноді проскакує. Герой від початку вибрався, щоб всіх врятувати, потім не зміг, а покінчити з собою йому совість не дозволила. Щодо боротьби, то чомусь в усіх моїх творах читачам не вистачає конфліктів. Тут є зовгішня щагроза, є суперечки між вижилими, невже ще й внутрішня боротьба так необхідна? Герой прийняв рішення, потім змінив його через зовнішні обставини, все. А щодо катарсису, то це полегшення, а сама суть останніх строк, що жити значно тяжче, ніж вмерти.

Дякую за відгуки!

За решту читачів не відповім, та власне для мене - так. Навіть важливіша, ніж зовнішня, адже зовнішні вчинки герой робить виключно внаслідок тих чи інших внутрішніх рішень. От спробую навести приклад - Фродо. Внутрішній світ його незворотно змінюється. Звісно під дією зовнішньої загрози. Але читач цю зміну бачить, розуміє, співчуває і співставляє себе з ним. І в кінцівці зовсім не виникає сумнівів чому саме він заявляє права на Перстень, замість того, щоб знищити його. Тобто його дія докорінно відрізняється від початково задекларованої мети (автором, героями, світом, конфліктом). Звісно, в оповіданні передати це досить складно.

У Чугайстрі початково задекларована мета героя - померти. Що, в свою чергу, грає не на руку автору, бо такій меті ГГ початково важко співпереживати. Навряд чи знайдеться багато читачів, які одразу скажуть: "О, крутяк. Така благородна мета". І одразу ж почнуть приміряти на себе шкуру героя. Вам, як автору, бажано змусити читача співчувати. І отут таки найкращим інструментом (НМСД звісно, хтось може погодитися, хтось - ні) є внутрішній світ героя. Потрапивши на вершину він для себе приймає рішення - ні, піду рятувати інших. Ок, я погоджуюся, зміна має право на існування. Але мені не вистачило бодай роздумів "тварь ли я дрожащая, али право имею".

Свого часу читав книгу Олександра Мітти "Кино меджу адом и раем" - дуже пізнавально. І хоч Мітта режисер, але методи цілком підходять і на літературних теренах Так от, там багато уваги приділено герою. Його конфліктам (внутрішнім і зовнішнім), перепетіям, діям.

Фантом враховуючи, що Україна 8-ма в світі по відсотку самогубств мені чомусь здається, що Ви неправі і досить багатьом читачам буде легко асоціювати себе з героєм. Щодо внутрішнього світу: я вважаю, що рефлексія це не те, що потрібно вивалювати на голову сучасній людині. Книжки читають для занурення в уявний світ, втечі від веальності і навішувати на читача ще й чужі проблеми як мінімум жорстоко. Плюс, мені більше до смаку, коли за героя говорять його дії. Ви стверджуєте, що немає причини для зміни рішення героя. Я ж пропоную Вам самому відшукати цю причину.
Крім того, самогубство це ритуал. Завжди, навіть якщо воно спонтанне. Людині чисто психічно важко піти з життя, коли в неї лишаються незавершені справи. Особливо настільки важливі як порятунок чужих життів. А ще на самому початку я підкреслив, що герой своєю смертю не хоче створювати нікому проблем.

Авторе, в нас з вами просто різні погляди і смаки