Обсуждение рассказа ap004 Неблизькі види

Вітаю, Авторе!
Цілком непогано, читалося з цікавістю. Але є деякі деталі, що, м'яко кажучи, ріжуть око.
Наприклад:
1.У хижої гуманоїдної раси верхні кінцівки - зброя, а тому -
а) мають бути вільними від усього зайвого,
б) найбільш вразливі до ушкоджень.
І там же розташовані геніталії? Неприродно!
2. Таран двох космічних кораблів. Або вони суперзахищені - тоді просто не буде пошкоджень і зліплення.
Або вони зазнали пошкоджень - тоді неминуча катастрофічна і невиправна розгерметизація.
Виходить просто фантастика в фантастиці
Та все це дрібниці.
Головне. Дві найагресивніші в Галактиці раси.
На які жахіття відносно ворогів спроможні люди - ми знаємо, та й Ви це побічно згадуєте. А праї вважаються ще жорстокішими. Але так само, як люди, якщо не більше, переживають втрату рідних і близьких. І після всіх втрат і років жорстокої бійні, головні герої за кілька тижнів в стосунках доходять до недосяжних висот шляхетності, кохання і самопожертви.
Я не виправдовую трьох землян, що підступно вбили прая. Але я їм вірю. Вони - реалістичні.
А Микола і Урзі - це найбільший фантелемент цього твору.
Ну, гаразд, хтозна, які ті праї. Але Микола - точно не реальна людина.
Пробачте, НЕ ВІРЮ!
Якби хоча б додати болісні роздуми й вагання, коли Янчук його підбивав до знищення праїв, а ще коли він стратив трьох своїх підлеглих. Якось занадто легко йому це далося. Без внутрішньої боротьби.
А праї взагалі вийшли симпатичними. Навіяли
Успіху на конкурсі!

Вітаю)
Твір гарно написаний, цікавий і динамічний. Щодо розгерметизації при зіткненні - не знаю, я не технар, тому цілком припускаю, що розгерметизації не відбулося, хай так. Праї вийшли цікавими істотами (єдиний виняток - спраді система розмноження в них якась надто нераціональна - та то таке). Блокування на агресію, так зване "соціальне табу" - справді реальна річ. Тут усе гаразд.
Але у другій половині оповідання дедалі більше виникає оте саме, про що вже сказав пан Юлес (він мене у цьому випередив): не вірю. Якби Микола був або зеленим лейтенантом щойно з мирної цивілки, або нестямним старим кар'єристом, якому аби виконувався статут - ще могло б бути. А так - ні. Людина, яка вже довго воює, яка вже втрачала близьких, не пробачить. Ніколи. Як би вона сама себе не накручувала, власна підсвідомість їй це не дозволить. І ця психологічна невідповідність, на жаль, псує все позитивне враження, яке загалом склалося від твору. Хоча загалом оповідання дуже добре й цікаве.
Бажаю успіху у конкурсі!

Юлес Скела дуже вдячний за відгук. Пробіжуся по критиці:
"Геніталії" - не являють для праїв великої цінності, що випливає з їхніх традицій. Зроблено це в основному, щоб підкреслити відмінність від людей аж взагалі.
"Таран кораблів" - може й не реалістично, але круто! До того ж, Ви теж неправі: це все-таки майбутнє, тож розгерметизація станеться лише у безпосередньо пошкоджених відсіках, а решта автоматично ізолюється. І я все-таки писав оповідання як космооперу, а не тверду НФ, а там й не таке прокатує.

Щодо характерів: психологію праїв я розкрив як з людської точки зору (сигнал надійшов, бійка припинилася), так і з їхньої (сенс війни не в ненависті, а в перемозі). Микола, говорячи відверто, став жертвою переписувань: частина його переживань випала, щоб вкластися в 40 тисяч знаків; частина, бо мій перший читач заявила, що в капітана військового космічного корабля роздумів має бути по мінімуму. Як результат пропоную вважати його малоемоційним типом, що звик жити "по уставу" і навіть подумки не суперечить наказам командування. До того ж, підгодовували ж полонених німців від доброї душі, тож все можливо. Та звісно, це мій косяк і варто було не кілька тижнів, а бодай півроку-рік змусити їх проваландатися в космосі.

Ще раз дуже дякую за увагу до мого твору!

Сокира дуже дякую за відгук та підтримку.

Відчуваю, що мені доведеться в кожному коментарі вибачатися за характер Миколи. Що ж, спробую пояснити. Ви мислите сучасними категоріями і оцінюєте його крізь призму Двох Світових Війн. Та справа в тому, що я відштовхувався радше від військових XVIII-XIX сторічь, героїв Форестера та Буссенара, які намагалися бути лицарями навіть в епоху гармат та пороху. Війна лишалася на полі бою, а під час перемир'я чи полону ворожі офіцери компліментами осипали одне одного. Під час Наполеонівських Війн взагалі бранців відпускали гуляти під чесне слово. Тож, Микола саме за таким кодексом живе. Можливо, мені варто було більше приділити цьому уваги, але я боявся не вкластися у лімит.

Ще раз дякую за увагу до мого твору!

Еге ж, тепер зрозуміло! Добре, що Ви це пояснили. Справді, у ті часи, які Ви маєте на увазі, війна була чимось на кшталт такого собі фіталістичного спорту. Виграв - добре, програв - то що ж робити, підкоряємося і живемо із цим далі... Власне, у цьому є певна слушність. Але... все ж таки є деяке "але". Бачте, люди, які воювали у ті часи, були інакші. Мали іншу мотивацію. Вони, наприклад, відстоювали інтереси свого короля (офіцери), або просто заробляли на прожиття війною (солдати). Були й інші варіації, але вони не були пов'язані з чимось особистим. Особисте у порівнянні з законами війни відступало надто далеко і здавалося неважливим. У "шляхетній" війні мирне населення не знищувалося масово, і так далі...
А у Миколи і його команди, мені здається, все ж таки інша ситуація. Тут особистий елемент - захист своєї планети, масове знищення мирного населення, особисті втрати і емоції - таки присутній суттєво. Бо надто вже війна, яку Ви описуєте, кровопролитна. Якби ще це був якийсь локальний конфлікт - то ще б ладно... Принаймні, тоді треба кудись прибрати його вбиту наречену і трохи підрихтувати біографію, абощо...
Принаймні, мені так здається. Хоча, звісно, Вам як автору видніше.

Так, тут я дійсно поспішив, не продумавши й не підрихтувавши всі деталі. Дійсно, варто б дещо викинути, а інше пояснити, але оповідання вже виставлене, тож оцінюємо яке є. Ще раз дякую за Вашу увагу та підтримку.

Загалом сподобалося.
Гарна космоопера, тема розкрита.
Рекомендується до прочитання.
Дійсно трошки шкода, що викинули психологічні моменти, залишивши "технічні".
Тутешня публіка любить покопирсатися в мізках! Були б високі шанси на перемогу.
Успіху і натхнення!

Панас дуже дякую за короткий, але позитивний відгук та підтримку.

Дійсно трошки шкода, що викинули психологічні моменти, залишивши "технічні".
Тутешня публіка любить покопирсатися в мізках! Були б високі шанси на перемогу.

А би ж я знав! Мені навпаки здавалося, що буде здебільшого про космос та зорельоти, і моя історія здаватиметься дешевим серіальчиком серед блокбастерів. А тут з тих, що прочитав: дві нещасні дівчинки і один рефлексуючий хлопець. Звісно, мої Микола з його дотриманням наказів та Урзі з її психологією праїв на цьому фоні не емоційніші від роботів.

Ще раз дякую!

Якісний текст, є еволюція характеру ГГ.
Якщо комусь здається трохи штучною, то, як на мене, люди взагалі дивні істоти. А чоловіки тим більше
Мені були зайвими вставки наукових пояснень довідкового характеру, бо вся потрібна інформація гарно подана через події.
Загалом приємне враження від твору.
Гадаю, стовідсотково другий тур. Може, й більше.
Успіху!

Христя Хмиз дякую за ваш відгук та віру в мене! Сподіваюся, Ви матимете рацію. Щодо довідки, то хотів, щоб читачі краще уявили праїв та що вони собою являють. Але ваш коментар змусив мене замислитися: як сприймалося б оповідання без неї.

Непогано. Щасти на конкурсі…

«послідуючого» - наступного, «уставився» - вп’явся очима, поглядом, на крайній випадок вирячився, «уставу» - статуту, «плачевному» - жалюгідному і т.д. Але стиль і зміст дуже непогані. Щасти на конкурсі…

ариант дякую за відгук та позитивну критику. Щодо слів, тут вибачаюся, я цілком довірився Ворду. Якщо він визнає їх українськими, то хто я щоб йому суперечити. Але намагатимуся в майбутньому подібних помилок не допускати.

Ох, і закрутили ви сюжет, любий авторе!
Спочатку зауваження. Їх багато.
Є чисто технічні ляпи, наприклад Сузір'я Ліра-3 не існує. Є сузір'я Ліри, і дуже мала ймовірність того, що хтось у майбутньому буде змінювати загальноприйняті в астрономії речі. На початку історії перемогу праїв в тому конкретному бої з "Переможцем" зупиняє наказ командування. Але вже ближче до фіналу читач дізнається, що система зв'язку, як і багато чого іншого на зорельоті, не працює!
Про психологічну недостовірність швидкого закінчення побоїща між землянами та чужинцями вам уже писали вище. Дивує, чому команда земного корабля під час виконання вироку капітана бунтівникам так схвально віднеслась до смерті своїх побратимів? А той епізод, коли вбитий механік (який наперед знав, що капітан його прикінчить за вбивство чужинця?) залишив сюрприз у вигляді маленької "сонячної" міни? Чому, маючи право вбивати своїх підлегли за серйозні порушення, керівники не вислали на знешкодження бомби когось іншого, а мали неодмінно самі жертвувати собою? Ну, нехай люди слабкі, не витерпіли б радіації, але в пані Урзі була на підхваті молодша особина, яка й так не дуже хотіла жити, адже перед цим втратила кохану...
А закінчення взагалі цікаве - після всього того побратимства та зізнанні в коханні до чужинця, капітан ще розмірковує, що йому робити? Ні, він точно має знати, що праї для нього віддтепер тільки друзі в память про померлу Урзі...
А тепер про хороше. Оповідання сподобалось. Дружба, що вища за кохання (і всякі статеві зносини) - то справді гарна річ! Тим більше, коли дружба між такими неблизькими видами!