Обсуждение рассказа ao020 Малий великий страшко

Дуже сподобалось оповідання, читається на одному диханні.

Удачі на конкурсі!

Гарне психологічне оповідання.
І за темою конкурсу: двобій із собою і зі своїм страхом.
Тримає в напрузі до кінця.
Незважаючи на відкритий фінал, все закінчиться добре.
Дякую, Авторе!
Удачі на конкурсі.

Жизненный и очень добрый рассказ. Несмотря на «злого» папаню. Мне кажется, очень сложно писать о детях (тем более больных) так, чтобы они не превратились в пресловутую аднаногую сабачку. Тут баланс найден. Потому что написано не столько о маленьком Захаре, сколько о преодолении себя и собственных страхов. Хорошо получилось.

Отличный рассказ, спасибо. И удачи на конкурсе

Глибоке психологічне оповідання. Про боротьбу з страхом, про боротьбу з самим собою, про стосунки батьків та дітей, про прийняття себе. Читалося легко та захоплююче. Такий простий персонаж, як сніговик, котрий асоціюється із зимовими забавами викликав негативні відчуття. Автору вдалося зробити його страшним. Хороша робота. Залишився грунт для роздумів.
Автору бажаю удачі на конкурсі!

Вельми дякую усім за такі приємні коментарі!
І вам також успіхів у конкурсі навзаєм!

Написано добре, сюжет затягує, інтригує...
У батька сімейства й до нещасного випадку з сином проявлялись психопатичні нахили, а після трагічних обставин під впливом почуття вини вони загострюються (побиття кулаками стовбурів дерев до крові, ляканя людей в парку і т.д.). А поява снів-марень, де чоловік голяком намагається битись із сніговиком-чудовиськом - то взагалі дуже загрозливі симптоми. Тобто не тільки син, а вже й батько потребує стаціонарного лікування...
А що ж далі?
Чи знайде бідолашна жінка нову лікарню для її сина (адже у попередній навіть правильного діагнозу не могли встановити, не те, що вилікувати дитину)?
І чи відшукає батько для себе гарного психотерапевта чи, точніше, психіатра (бо попередній явно не відповідає займаній посаді)?
Й чи взагалі ці хворі вилікуються?
Дуже хотілося б почути відповіді на ці питання, бо історія таки зачепила.

Я тут ще подумав над вашим оповіданням, авторе. Й прийшов до висловку, що винна у всьому... жінка!
Адже це вона обрала собі за чоловіка психопата-хвалька, хоч на світі білому є багато нормальних, психічно здорових. І родила йому сина, розуміючи, що й дитині від такого батька сильно дістанеться... А якби вийшла заміж за доброго й чуйного чоловіка - все було б по-інакшому.
А чому гарні, порядні, милі, розумні, сердечні жінки вибирають таких покидьків та одружуються з ними? Бо плутають справжню мужність з дешевими понтами... І розплачуються за це все життя, не в змозі наважитись покинути домашнього тирана. Й діти в таких сімях виростають затюйканими, невпевними в собі депресійними особистостями з поламаною психікою та цілим комплексом невмотивованих страхів.

Шановний Солнечный Зайчик, розумію, що оповідання вас зачепило, але навряд чи варто головного героя, який готовий захищати свого сина, називати "психопатом" та робити узагальнення до "покидька". Дякую за розуміння.

Шановний авторе оповідання!
Вибачте, якщо чимось образив вас або ваших героїв.
Напевно я побачив у вашій історії зовсім не те, що хотіли донести до читача ви.
Можливу на вашу думку описана вами ситуація взаємовідносин у сім'ї є нормальною й ніяких відхилень у психічному здоров'ї голови сімейства ви не бачити. І навіть поданий вами спосіб батька захистити сина ви вважаєте прийнятним й адекватним у тій критичній ситуації. Ваше право.
Що ж я вас... розумію. Й більше своїми коментарями не заважатиму.

Автор, забейте. Это зависть. Адекватные читатели ваш текст понимают адекватно.

Не варто користуватися ніком Автор для коментування інших оповідань, крім власного. Якщо не маєте можливості зайти під форумним ніком, то вказуйте його, будь ласка, під коментарем.
Це за формою. За змістом - не варто переходити на особистості.

Описана ситуація взаємовідносин у родині не є нормальною але, на жаль, є поширеною. Відхилень у психічному здоров'ї головного героя твору я не бачу. Поданий спосіб захистити сина вважаю прийнятним та адекватним в рамках фантастичного оповідання.
Ваші вислови стосовно головного героя вважаю образливими для мене як для автора і дуже тішуся з вашого рішення більше не заважати коментарями до даного тексту.

Не думаю, що чоловік, який ліпить із себе такого мачо-мена, одразу б побіг до психолога) А в цілому сподобалося, зачіпає)