Літописна кафедра
Дехто вже читав літописні коментарі на свої твори, але під замовлення можу додати драйву, порад і критики
Як увійти в історію літератури, але не потрапити в історію

Замовлення на "Йоокепль", будь ласка, приймете?

Прийнято!

Я теж хочу в історію, якщо ваша ласка. Можна й потрапити, бо краще запам'ятають
"Вогневиця"

2. Вогневиця, прийнято!

Йоокепль!

Перше, що кидається у вічі: дуже невчитана мова тексту. Відсутні коми (пробачте, це у мене больова точка)), натомість дуже багато дивного.

Вибабраний - це хибодрук чи якесь вигадане автором чи авторкою слово? Воно незрозуміле, хіба що по контексту здогадатися можна, що вузлик просочений жовчю. А чому жовч ще й брунатна?

Автор чи авторка люблять триповерхові, надзвичайно важкі для сприйняття конструкції. Поки їх читаєш, в голові виникають дивні образи, картинка не клеїться - і аж раптом ти доходиш до дієслова, яке стосувалося початку речення.

Таке враження, що Пришвін вирішив написати бандитське оповідання (якщо ви не читали цього анекдоту, то велком, приміром, сюди https://ru-grelka.livejournal.com/796318.html) Герой переслідує дівчину, яка образила його: тут напрошується динаміка, мінімум слів, багато дії, а натомість ми бачимо багатошарові прикметники, метафори, порівняння.
Те, що у героя ламаний ніс, можна було би показати окремо: приміром, деталькою, що герой чухає його. Те, що дівчина в очах героя - комизлива тьолка - теж можна було подати окремим вигуком тощо. Але коли це все зліплено в кавалок, читається дуже важко. Та й герой навряд чи в цю мить думає про те, що у нього "не раз зламаний ніс". Герой собі дихає, просто от зараз - легко, аж під маківку. А те, що ніс ламаний, ми можемо побачити раніше чи пізніше, і домалювати образ. Краще утриматися від виливання на читача усього, що знає автор, одночасно.
Образ того, як "тьолка" зіпсувала сутінки, теж невізуальний, сприймаєтсья, як мовна "красивість". Краще чітко позначити, що саме сталося, показати це. Приміром, герою зіпсували вечір: герой пив пиво, таке холодне і смачне, цілий тиждень мріяв, а йому перекинули пляшку: і все, ми вже залипли, бо співчуваємо герою і переживаємо, як все розрулиться (це для прикладу))
Але "сизі вересневі сутінки, зіпсовані комизливою тьолкою" - це недоречна поетика у даних обставинах.


Червонів, м'явся? У читача не виникає картинки щодо того, в чому виражалося ніяковіння ліхтаря. Ніхто не бачив, як ніяковіють ліхтарі, тому у таких випадках краще якось чіткіше позначати, що відбувається.

Тоді навіщо про це писати? Бо ми тоді мусимо сказати, що ще не було видно комах, бо осінь, ластівок, бо вже відлетіли, і секретаря ООН, бо він за океаном. Соррі, але це реально засмічує текст. Краще писати лише те, що важливо для розвитку сюжету, стану героя чи змалювання обставин.

Власне, в такому ж дусі написано все оповідання, і розбір по реченню зайняв би дуже багато місця. Такий стиль письма заважає уявляти картинку подій, це просто ходіння по цвяхам. Я розумію, що автор чи авторка багато знають про своїх героїв і їхні обставини, але майстерність автора у тому, щоб подати головне, найсуттєвіше. Крім того, текст має змінювати динаміку залежно від подій: якщо у героя є можливість милуватися деталями, то ми їх бачимо. Якщо ж події мчать, і герой з ними (б'ється, нападає, тікає), то ні, є лише дія Я щиро бажаю автору чи авторці розвинути майстерність такого плану.

В уривках про сестер розлогий стиль автора чи авторки сприймається краще, але й там доводиться по кілька разів перечитувати усі уточнення.


Коли Літопис був маленький і ходив до проклятої, гидкої та ненависної школи, то винайшов геніальний, чудовий, метикуватий і кмітливий спосіб збільшувати заданий об'єм надокучливих, нав'язаних вчителем шкільних творів на нудну, нецікаву, обридливу тематику: до кожного іменника додавати прикметник, а краще кілька. Проте краще уникати такої методики в дорослому житті Якщо я можу дати пораду, то вашому оповіданні краще вирізати всі прикметники по максимуму, а там, де вони вкрай необхідні, виразити опис через дію. Ну і не зайве додати запахи, звуки тощо.
"Марта переступає вичовганий поріг палати, робить кілька кроків до бильця ліжка. Пахне ліками, пліснявою і старістю, на сусідньому ліжку кашляє тітка. Аніта тягнеться за рукою сестри, щось шепоче, ворушить пухкими губами. Бабуся лежить на ліжку, що скрипить від кожного руху - скрипіло би, якби бабуся ворушилася, але вона лежить, як нежива..."
Звісно, це лише приклад, але я пишу його для ілюстрації того, як виглядає текст з мінімумом прикметників. Можна було б і ще урізати і "задинаміти".

От, власне, через усе вищесказане прорубатися до сенсу оповідання було дуже важко. Що насправді відбувалося, що сталося з Анітою, з Веронікою, з рештою героїв, який функціонал і вид Йоокепля - лишилося, по більшості, в тумані. Безсумнівно, у вас є відповіді на ці питання. Але є правило: автор сказав усе, що сказав. Якщо текст треба пояснювати після написання - то текст треба правити.

Порада буде така: ми всі любимо тримати інтригу, натякати, але не показувати усе відразу, правда? Але показуйте хоч щось, будь ласка. Давайте читачу щось суттєве, просуваючи сюжет до фіналу (де все стане остаточно зрозуміло). А поки що, на жаль, це виглядає, як мозаїка з туману, і тільки мальована дитячої кров'ю картинка стікає по склу (горрор якісь )
Хоча шкода, бо склалося враження, що це мало би бути цікаво і оригінально.

Соррі, якщо що
Бажаю автору чи авторці успіху на конкурсі!

Шановний Літопису! Ви вже писали доволі докладну, цікаву і корисну рецензію на "Вовчу ніч", тож мені не хотілося й надалі зловживати Вашою увагою, і дати можливість скористатися усіма перевагами конференції іншим авторам. Проте бачу, що поки що цих інших авторів не дуже багато. Тож, якщо буде Ваша ласка, і матимете час - чи можна додатково зробити розбір кульмінаційної сцени "Вовчої ночі" - тобто, біганини і бойовиська у печері? Інші рецензенти кажуть, що воно задовге, але я оце передивляюся - начебто усі події до ладу... Халепа у мене з цими бойовиськами, люблю їх описувати докладно - а це, кажуть, не дуже добре. Конче потребую з цього приводу фахового промивання мізків - і саме не від "ліриків", а від людини, яка точно знає, що таке ССО (а то мені здається, що більшість читачів на цьому рядку подумали про ООС). Будь ласка, якщо знайдете час... Дякую!

ну, не те щоб добре знаю, але пильно слідкую за актуальними подіями Вовкулачу символіку ССО схвалюю, як і інші оновлені символи нашої Армії
Добре, прогляну і принагідно спробую дати пораду.
Звісно, моя думка не є якоюсь божественно-остаточною, але, може, щось з цього та й знадобиться

Щиро дякую!
А то мене не вперше торсають з цими бойовиськами, а нічого слушного на думку не спадає...
Так, нова емблема ССО справді гарна . Історична, і вовкулака там вийшов справний. Та й інші теж. Пугач з мечем з військової розвідки теж нівроку...

Отже, Вогневиця!

Відразу скажу, що оповідання сподобалося, але я все одно мушу дістати напильника
Відразу око натикається на топографічний опис, в якому легко загубитися

Долина - низина між горами. Але у даному випадку долину з одного боку затуляють рівнини. Мені відразу уявилася рівнина, яку поставив догори дригом якійсь апокаліпсис, типу змальованого у фільмі "2012". Крім того, тут ще й множина. Долину затуляє відразу багато рівнин На них є пагорби, тож це, суворо кажучи, вже не дуже рівнини. Та й долина теж має складну конфігурацію, бо у долині височіють гори шахтних відходів. Я приблизно розумію, що мав на увазі автор чи авторка, але у відповідь на чіткі слова-маркери "гори", "долина", "рівнина" уява малює дуже типові об'єкти. І виходить щось дуже дивне.
Місцевість однозначно треба описати чіткіше, з урахуванням того, що може побачити герой, та й прив'язати її до дороги, якою рухається Марко, теж не завадило би.
"Дорога привела Марка у долину між лісистими пагорбами. Але там, унизу, лісу давно не було, чорніли отвори ям, оточені відвалами та увінчані нафтовими качалками, пахло сірководнем і нафтою, чулося хлюпання і ритмічний скрип, з яким котрась з качалок опускалася у свердловину..." (це можливий приклад, як би це могло звучати). З опису нам уже ясно: мова піде про нафтовидобування на певному технічному рівні, в певних умовах. Решту деталей - дистилярні, навіси тощо- можна було б підкидати пізніше, коли би про це зайшла мова. Або, приміром, з грозою: "Швидко темніло, і долина занурилася у майже повну темряву. Лише гроза, що наповзала з-за Долу, висвічувала дахи навісів над копанками, зблискувала на вікнах незліченних дистилярень".

Після цього йде інформаційний прогруз (про ситуацію з нечистю). Прогруз не є злочином, боже збав, але, якщо можна цього уникнути, то краще уникати. Бо росказування (на відміну від показування через подію) дуже, дуже кепсько сприймається людською свідомістю. Звісно, треба придумати, як показати збігання нечисті у Борислав. Придумати подію, сцену, яка проілюструє це: або флешбек з якоюсь конфліктною ситуацією, або якусь нинішню подію (якщо нечисть досі лізе на нафтовидобуток, і Марко може обговорити з кимось черговий інцидент). Тільки, боже збав, не в дусі "А скажіть, професоре..." Бо мешканці Борислава явно говоритимуть про це, як про щось надокучливе, а зі сторонніми не будуть зайвого патякати.

Оповідь про зустріч Марка з подорожніми, загадкові дії з вогнем і подальші події написано жваво і цікаво (бо показуємо, а не розказуємо, ага! Бо є багато сутнісних, чуттєвих деталей). Авторе, от так і треба, чесно! Це чудово.
Але мотивація "дідько поплутав" - якась недостовірна. Її треба було чимось підперти (приміром, раніше показати, що Марко краде та/або має важкі обставини, або показати, що мішок чимось важливий для Марка, або взагалі зіграти у те, що Марка неправильно зрозуміли, він не крав мішка - це викличе більше співчуття аудиторії). З іншого боку, мішок більше ніяк не грає в історії, тому його легко можна викинути. Інакше у нас є гачок, але з нього читачу нічого не перепадає: а що в мішку? Мабуть, щось чарівне?

Історія з моменту прибуття на нову копальню захоплює: там багато цікавого і нового, до цього Літопис ласий, визнаю!


А от цікаво було б почути, як дізналися. Це ж хтось підставив Марка. Тобто сам по собі хід про те, що таємниця героя стає відомою, і це спрацьовує, як люта перешкода, прекрасний. Але бажано той би хід підкріпити чимось. Має існувати логічна лінія, як призведе до оприлюднення таємниці Марка.
Може, то Нечай? Тому він потім і допомагає Ярині, щоб спокутувати ненавмисно скоєну дурню, яка нашкодила Марку?

Також зависає дар Марка. Він ніяк не спрацьовує по сюжету, не пояснюється, а шкода! Чи пов'язаний дар Марка з його невезучістю? Чи пов'язана увага Вогневиці до Марка з вогненним даром? Марк цілковито людина чи ні? Аналогічне питання з Блищаком, до речі. Також цікаво було б посилити моральну дилему Марка і Вогневиці. Якби люди відштовхнули Марка за його з'язок з вогнем, а лише Вогневиця прийняла, бо знайшла би рідну... гм... душу: Марку довелося би обрати - чи бути з фейрі, назвемо це так, чи піти до людей, які його не хочуть, і рятувати Ярину. Ця ситуація напрошується у проміжку між вибухом і арештом Марка. Марко ж тоді йде блукати у шахту, і от там все й могло статися.
Якщо точніше, то варто було би вписати таке: Марко зливає Нечаю інфу про свій вогненний дар і викликану ним невезуху. На наступний день стається вибух. Працівники бойкотують Марка. Марко йде у шахту, де спілкуєтсья з Вогневицею і робить вибір (Марко тут має дізнатися про загрозу Ярині - приміром, від Нечая). Марка заарештовують при спробі забрати Ярину від Блищака - але формально за вибух і чари. Ярину віддадуть заміж. Ярина тікає з дому і просить про мандрівку в шахту... ну і там Вогневиця вирішує врятувати їх, попри те, що Марко відштовхнув її.
Звісно, це лише моя пропозиція, автор чи авторка вільні щось з цим зробити))

Маю ще сумнів щодо Берегині, бо (нехай мене поправлять знавці, може, он, на Міфологічну кафедру сходіть з цим питанням?) зв'язок "берегині" з "оберіганням" - штука дуже сучасна. Берегині ж ніби були береговими русалками, і нікого не берегли, радше навпаки. Ну, або у вас власна міфологія, але тоді треба було й наймення цьому духу дати якесь інше.

Отже, резюме: оповідання хороше, але початок бажано би переписати в такому дусі, як потім середина і кінець написані Ну і підперти мотивації і причинно-наслідкові зв'язки в момент кризи
Дякую за приємні враження!

Та то ваще клас ще й троллінг 87 левела.

Отже, спешиал випуск: розбір бойової сцени "Вовчої ночі"

Моє загальне правило: краще стати на місце героя і подумати, а як він/вона сприймає світ у цю мить?
Чи є у героя час на детальне перерахування усіх подій і рухів? - чи він/вона зараз вихоплюють лише найголовніше, навіть не слова, а уривки тілесних відчуттів?
Чи в змозі він/вона жартувати, іронізувати, подумки вигукувати щось, крім "бл*!!"?
Пам'ятаємо про старий, але влучний жарт: "Вчителька мови, стрибаючи з парашютом, була приголомшена, вражена, здивована, але казала чомусь зовсім інші слова"))
По-перше, опис бою (або чогось подібного) треба насичувати дієсловами і іменниками (а не прикметниками, які краще різати). По-друге, у кризовий момент наш мозок здатний зафіксувати лише обемежену кількість деталей.
Звісно, ми всі чули (а хтось і переживав), що іноді "час зупиняється". Але в такому "слоу-моушені" ми зможемо описати лише якусь супер-мега-важливу, кульмінаційну деталь, момент, який розвертає подію у інший бік: приміром, згадаємо стрибок Більбо через спину Горлума в екранізації "Хоббіта". Це відчайдушна мить, дія, на яку герой наважився усупереч своїй натурі. А решта подій йде в реальному часі.
Тому краще пильнувати: читання динамічної сцени має займати стільки ж часу, скільки цей бій триває в нашій уяві. Можна перевіряти це, читаючи вголос або тестуючи текст на близьких, які не втекли)))
Звісно, "Джонні, зроби мені монтаж" може і має бути. Але краще лишити в динамічних сценах лише найголовніші мазки: удар, ухиляння, стрибок, запаморочення, знову стрибок, удар лапами, смак рослини, ревіння ведмедя з проходу. Все, що затримує уявляння і читання - по суті, гальмує бій. Якщо автор детально прописує швидкі бойові рухи -автор гальмує сприйняття тексту.
Масовий читач не вміє битися, як вовк, або взагалі не вміє, і тому витратить час на уявлянння усього-усього написанного. А ті, хто вміє битися, тим більше не потребують детального опису прийомів і стрибків, їм достаньо загально змалювати картину. Тому написано має бути якомога менше Інакше читання динамічної сцени замість пришвидшення - гальмується і зупиняється.

Прикладів недоречно довгої внутрішньої мови багато
Ну ок, я можу визнати, що це у героя нервове базікання, але цього занадто багато, як на мене. Навіщо читачу все це читати? Читач хоче бачити картинку: що у лігві, чим там пахне, чим звучить, що відчуває герой у вовчому тілі.

А от це пішов бій, і що ми бачимо? купа деталей, які в темряві не помітиш і не оціниш, але всі вони ретально прописані: і вага бруса, і матеріал сокири, і те, що це, власне, сокира, і де розташований був стілець. В реалі герой би шуганувся і побачив у стільці сокиру, а яка вона, який стілець - неважливо.


Рахуємо прикметники у випадково взятих уривках Все це гальма, на жаль, і замість шматка бою у нас розлоге оповідання. Уявіть, що ви дивитеся кіно. Коли ми сідаємо читати динамічну сцену, ми ніби дивимося бойовик. Правда ж, там ніхто не витрачає час ні на що, крім руху?

А от, що каже вчителька мови замість матюків

По-перше, хлопець надто довго думає в такій ситуації. По-друге, хлопець анонсує подію, розкриває нам свій план, і цим робить його нецікавим. Натомість герой міг би (приміром) перевести очі на якійсь важкий предмет і стрибнути, і вдарити бабцю цим предметом - і це було б і швидше, і без розлогих внутрішніх промов.

На мить з цим стає ок, багато динаміки, руху - але... забагато. Настає те, про що було сказано вище: надмірна деталізація рухів, уточнень, куди і на що стрибнув вовк, як саме він схопив ведмедя за нос, та ще й стинув, і чим стиснув.

І, після цього дієслівного спалаху - знову нервова і багатослівна внутрішня мова, описи і оцінки ведмедя (такі, ніби є час його розглядати і оцінювати), печери тощо.
і так далі

Ну тобто це добре продумана сцена, але от ця добра продуманість і гальмує її. Бій можна скоротити удвічі, просто прибравши усе, на що в такому стресі людина не зверне уваги. З тим самим пораненим боком: герой може вдаритися, підскочити і побігти, і вже у безпечному місці усвідомити, бо бік розірвано, і подумати: "Клятий ведмідь, щоб він здох, таки встиг мене дістати!" Але у сам момент стрибка через ведмедя герой ні про що не думатиме. Може, зауважить відчуття шкури під лапами, а тоді запах тунеля, темряву - і все.

Ще раз повторюся, це не істина у останній інстанції, але, сподіваюся, мій опівнічний розбір трошки допоможе вам!

Еге ж Коли того пугача вперше оприлюднили - орки аж піною плювалися . Пам'ятаю, навіть намагалися вчинити нам скандал на державному рівні, трохи не пхали якусь ноту протесту... Навіть були побоювання, що наші керманичі зрештою звелять того пугача якось трохи "пригламурити", чи меча у нього відібрати. Але ні, таки лишили як є. І це добре

Щиро дякую!
Здається, мені тепер стає зрозуміло, у чому в мене проблема. Схоже, Ви таки «пролупали цю скелю». Ви справді чудовий рецензент, і дуже дохідливо пояснюєте! А мені навіть на думку не спадало… Вау, бінго!!!
«…решта подій йде в реальному часі». От у чому справа! Бо мені саме це дивно. Не уявляю, як під час небезпечної ситуації можна знаходитися у вимірі реального часу. В мене перемикання у стан «зміненої свідомості» і підвищеної ефективності відбувається автоматично. Багато років екстремальної практики…
От щодо «вчительки з парашутом» – з одного боку, це зрозуміло. А з іншого, така реакція для мене - щось таке поза здоровим глуздом. Але жінка – то ще ладно. Та коли й у чоловіків таке – оце я дивуюся! Певно, маю інший психотип.
Але все одно, відчуття і опис – це трохи різні речі, і усі відчуття до опису пхати не треба. Це я розумію. Навіть відчуття у «зміненій реальності». І справді, прикметники, зайве оцінювання, зайві дрібні дії треба прибирати – це вже суто літературно-технічна справа. Ви дуже добре пояснили, що саме треба прибирати. А то мені було важко збагнути, які саме елементи опису зайві.
У Вашій рецензії все це дуже добре описано. В усіх аспектах, з прикладами. Це дуже цікаво – така собі докладна універсальна інструкція по опису стресу і дії при стресі. Майже навчальна стаття. Надзвичайно корисна річ! Скопіюю і буду використовувати як інструкцію при редагуванні динамічних сцен.
Ще раз щиро дякую, Ви мені дуже допомогли! Успіхів Вам і всього найкращого!

Я не автор, але хочу сказати, що це слово використовують закарпатці, тож, можливо, автор - мій земляк
"Бабрати" - означає порпати, робити якусь дрібну, кропітку роботу.