Обсуждение рассказа an022 Ходить Довбуш молоденький

Пошук скарбів - надзвичайно цікава тема. Історія Довбуша - ще цікавіше. Зустріч сучасної людини з чугайстром - так само. Тобто маємо чудовий задум. Але щодо виконання...
Структура оповідання нагадує навчально-театральну виставу. Розтлумачка від автора, далі інсценований епізод, і знову розтлумачка. Завдяки "театральній умовності" персонажі не сприймаються як живі люди. Та й поводяться вони дуже дивно.
Наприклад, Олена почула вночі пісню. Що робитиме реальна жінка ніччю, у горах, у наметі, де інших людей не може бути за визначенням? Звичайно, вона штовхне свого чоловіка й скаже - "Там якась дурепа пісні співає. Мені лячно, тож піди, подивися". Мабуть, і разом підуть, якщо вона не надто полохлива. І почнуться пригоди, бо читачеві має бути лячно. Це ж приємно - сидиш собі вдома і читаєш, як десь у Карпатах шукають закляті скарби. Уявіть собі - йде привид Довбуша, за ним мавка, а тоді ще й чугайстр з’являється. Якщо чесно, мені б єдиного Довбуша вистачило, аби накивати п’ятами.
Ні, Олена роздивляється ці чудасії, ніби вдома сидить у телевізора.

Як смажили ковбасу на вогнищі та снідали - про це в подробицях є. А сюжетної напруги, небезпеки, критичних ситуацій - геть немає.
Авжеж, оповідання це вигадка, але їй бракує правдоподібності.

Чому провідник зустрівся з ними в горах, а не в селищі? Як він узагалі їх знайшов?
Чому не постало питання - як повертатися, не заблукавши, коли провідник відмовився йти далі?
Треба сказати, гуцульська говірка провідника сподобалася. Гарна мовна характеристика персонажа.

Занадто легко вони відшукали древні скарби.


Щось мені здається, в такому місці, де поховані скарби, зв’язку взагалі не буде. Чи треба мати супутниковий телефон.

Кульмінація вийшла розпливчастою. Фактично герої відмовилися від власної мети - знайти скарби Довбуша. А яку отримали нагороду? Для людства - врятували від світової катастрофи. Стоп. Не врятували. Бо причиною катастрофи були саме вони. То що ж для себе?

Якась нерівновага. Шукали скарбів, а знайшли лише засмагу.

Прикро, бо текст мав шанси стати цукеркою. Присутня ідея, історія, цікава знахідка з датами. Але загалом це поки виглядає мов синопсис. Який неодмінно стане гарним твором, якщо допрацювати мотивацію і реакції персонажів.

Удачі на конкурсі!

Цікава замальовка, але технічна частина пошуку скарбів ну дуже наївна, все відбувається зовсім не так. Жоден металошукач не показує наявність конкретного металу на глибині 3 метри, є глибинні металошукачі, які вказують наявність якогось металу на глибині до 5 метрів, є металошукачі, які можуть розпізнати за деяких умов деякі метали на глибині до 30-40 см, а є ще георадари, які вказують на певні зміни у ґрунті, вказуючи на неоднорідності, пустоти і т.д.

От не погоджуся з пані Тетяною на рахунок дій жінки у глухому лісі. То ж жінка, вона цікава як кішка, всюди свого носа потикне, особливо, якщо її медовий місяць проходить не так, як вона собі запланувала А зі всіма іншими зауваженнями згідний.

Удачі на конкурсі!

А я читала, що є професійні металошукачі, в яких є функція розпізнавання конкретного металу. І діють вони до 5 метрів. Коштують вони правда страшні гроші, але якщо герой професійний археолог, то, мабуть, міг мати такий прилад.

Не згідна. Не знаю, як ваш чоловік, а мого коханого не те що співоча дівка, гармата не розбудить. Так що мені було би простіше подивитися самій. Та й дівка -це ж не зграя п'яних мужиків. Тут я пас. Щодо телефонного зв'язку в Карпатах, то він переважно ловиться. Але не всюди добре. Знаю, бо сама живу в цьому регіоні.

Пані автор, під своїм оповіданням треба відповідати під конкурсним ніком.

На рахунок металошукачів. Ті, які до 5 метрів бачать, і ті, які метали розрізняють - то різні апарати, поки що не створили таких, які це поєднують. А георадари, які коштують до 70 тис.у.о., і які археологами використовуються для пошуку пустот, метали не розрізняють. Ну, це так, для інформації.

Я не автор, просто прочитала оповідання. Автор може ще відгукнеться.

Я не автор, просто прочитала оповідання. Автор може ще відгукнеться.

Початок - просто шикарний. Але далі починаються здоровенні шмати розповідей. якими б вони цікавими не були, це втомлює. сюжет потрібно подавати не монологами, а діями, або хоч комбінувати їх. Успіхів!!)))

Спочатку цікаво. Гарні описи, чудово відтворена гуцульська говірка. Але з моменту появи потойбічних істот усе стає якимось "дерев'яним" і штучним. Розмова з Чугайстром виглядає так, наче це пояснювальна промова ляльки зі сцени. Зв'язок між спробами вирити скарби Довбуша і початком війн аж надто нагадує міф про таку ж саму властивість могили Тамерлана. Тобто, мені здалося, що ніякої оригінальної ідеї тут не вбачається - лише певна кількість відомих фактів (якщо не сказати "штампів"), зібраних докупи, до того ж не завжди зграбно. Перепрошую, може, я чогось не розумію? Але у будь-якому разі бажаю успіхів!

022. Після пані Сірин і сказати більше нічого.
Мене добила мотивація персонажів.
З Іваном все ок, його можна уявити фанатиком, який ладен власний медовий місяць перетворити на дослідницьку експедицію. А от Олена... Вона не розділяє захоплення чоловіка аж настільки, щоб не думати про олінклюзів сидячі у палатці, але при цьому так кохає Івася, що йде з ним в піший похід в Карпати - та облиште, не вірю жодному слову.

Ви нічого не розумієте - це стьоб. Спочатку Іван одружується навмисне, щоб в медовий місяць нарешті відправитися на пошуки скарбів. Потім спить як бабак, поки жінка шльондрає вночі з волохатим чоловіком, ще й поборює блуд, дещо із себе знявши. А в кінці герої самовдоволені, що врятували світ від самих себе, ще й позасмагали.

Гарний кістяк, на який не завадило би трохи м'яса наростити.
Сцена зустрічі з провідником класна, але він далі не грає якоїсь надважливої ролі, яку можна було очікувати, виходячи із кількості уваги, що йому приділена.
Натомість, чоловік існує десь фоном, йому як особистості приділено мало уваги. Бабка на автовокзалі вийшла виразнішою.
Багато ключових моментів подані стислими переказами.
А ось наприкінці в мене взагалі жирнісікье "не вірю" трапилося: чувак марить тими скарбами, потягнув дружину у медовий місяць їх шукати, а варто дружині розповісти казочку про чугайстра та знайти кілька співпадінь, що підтверджують конспірологічну теорію, одразу від пошуків свого життя відмовився, і навіть спроби пручатися якісь мляві вийшли...

Ох... Про хороше: в оповіданні багато цікавого і нового, це я схвалюю!
Але по суті це оповідання мого "улюбленого" жанру "А, скажіть, професоре..." Здається, герої пішли в гори лише для того, щоб почитати одне одному лекцію, зустріти інших лекторів і ще їх послухати - а тоді лише трошки поприключатися. Цікавинок подано дійсно багато: і історичних, і фольклорних, але навіщо ж, умовно кажучи, цитувати вікі у репліках? На жаль, автор чи авторка не придумали, як показати все це, а не розказати - хоча визнаю, що задача була би небанальна!
Не обійшлося і без штампів, приміром:

і не дуже вдалих порівнянь

Про металошукач теж збентежило. Хіба дорогоцінні метали ним можна знайти? Вони ж не магнітяться. Ну хіба що супутній мідний посуд, щось таке. Або нехай мене виправлять знавці металошукання. Пиття невідомої рідини з невідомого посуду - теж дивний вчинок.
Фінал, попри все, лишив приємні враження
Отже, враження на загал середні. Щиро бажаю автору чи авторці доробити цю історію, бо у ній купа цікавинок.
Успіхів на конкурсі!