ЙООКЕПЛЬУвага! Знову спойлери.
Цитата:
Власне, навіть тоді ще ні. Тоді — і хвилин, може, три по тому.
Власне, за першими реченнями вже можна робити певні припущення. Припускаю, що автор гратиме словами і плекатиме візерунки. Побачимо.
Цитата:
Навіть сизі вересневі сутінки, зіпсовані комизливою тьолкою, проясніли.
А прочитайте вголос. Буде "с - з - с -с - з -с - з - с". Воно і вголос не дуже читається, і якесь таке, перечепливе.
Цитата:
від роздертого псами сміттєвого пакету
А чому саме псами? Мало хто там того пакета міг роздерти...
Цитата:
Аби те все сталося не насправді, можна було б прикрасити оповідь, додати чогось моторошного
Долучення слів автора напряму до тексту - звісно, такий прийом має право на існування. Але треба враховувати важливе "але". Слова автора миттєво "вибивають" читача із реалій вигаданого світу і повертають... вже де він там є, той читач. Була, була напруга. Хлопець іде за дівчиною, з поганючими намірами, тут раптом - Йоокепль, що ж то буде? А нічого. Автор з"явився.
Цитата:
Жіночка — здається, Наталка?
Вже маємо Вадіка, дівчину, Йоокпеля, якогось Тьому (про нього згадував Вадік), Марту, Аніту, Наталку, бабусю (про неї згадувала Марта). Цікаво, як автор дасть тому натовпу раду. Зазвичай не радять надто обтяжувати оповідання героями... але це дуже залежить від техніки автора.
Цитата:
— Ви ж за вісьмою? — спитала Наталка,
Не зрозуміла. Може, "за восьмою"? Чи це щось таке, діалектне?
Цитата:
притисла до відстовбурченого вуха
Ну якось так про дівчину... відстовбурчене...
Цитата:
Дихалося тяжко, наче висмикнутому з відбійної течії небораці.
Що таке "відбійна течія"? Трохи здається, що автор захопився цяцькуванням тексту - як з тим відстовбурченим вухом.
Цитата:
бажання відчути затишні шкарубкі долоні Назара на шкірі, ніг
Зайва кома? Чи якийсь шматок речення зник?
Цитата:
А поки що мальоване дитячою кров’ю зображення ляльки з хрестом замість лиця повільно стікає вниз третьосортним склом благенької шибки, стаючи просто патьоком бруду.
Перечитала тричі. Чи то справді щось на склі було намальоване, чи то що воно і до чого? Перечепливе.
Цитата:
Але, пам’ятайте: от-от. Незабаром.
Та ж пам"ятаємо. Чекаємо. А воно все ніяк.
Цитата:
Зграя брудних псів спала поміж кількох вкутаними у шмаття жебраками.
Щось із відмінками робиться.
Цитата:
до товстого понурого дядька, котрий недовго скнів бурлакою і вже за дві ночі попався міцно збитій вилицюватій тітці у пістрявій хустці, виявившись звичайним запійним пияком, що спробував був пуститися берега.
Ну і до чого тут "вилицювата тітка"? Знову перечепливе речення, такий собі потяг із підрядних. І знову враження, що воно таке собі "для краси", не для змісту.
Цитата:
не джерготіла радіоперешкодами, як у «Дзвінкові».
Що за "Дзвінок"?
Цитата:
і він відчужено обурився зрадливим організмом
Е-е-е... може, варто перевірити як "обурюватися" керує іменниками?
Цитата:
Марта лічила змертвілим голосом: восьме березня, Канів, катання на Київському морі, екскурсія у Фельдман-парк, нічний велозабіг, споглядання зірок, день захисту дітей…
Тут не розумію, що саме і навіщо вона лічила. Мала вагітна, чи що? (Дочитала, так і не зрозуміла, до чого то було).
Цитата:
під сягнистим навісом над заднім ганком, звідки виднівся чималий дровник, споруджений біля перехнябленої ретельно вибіленої кочегарки.
Ще один з чергової вервечки потягів, що їх так щедро розкидає автор по тексту, вартуючи неуважних читачів, бо ж матимуть нагоду почуватися ніби малі діти що втекли із садочку, загубилися у хитроплетених потягах автора ніби у скуйовджених кущах у старому парку. Овва! Я теж так вмію ))
Цитата:
На виметеному бетонному ганку головний лікар заскалив ліве око
Перепрошую, що-що він зробив?? Я навіть уявити собі таке не можу.
ОТЖЕ
Таке собі оповідання у сучасному літературному "прикиді". Мова з одного боку наближена до "вуличної", з іншого - місцями впадає в щось високо-літературне. І сприймається так само неоднорідно. Тут "тьолка", там - "зажура". Розумію, что вуличне - від деяких героїв, а літературне - від автора. Але якось воно не теє місцями.
На початку автор задає інтригу, але зрештою інтрига виявляється лише обіцянкою. У наступній частині (у лікарні) теж ніби щось має статися, і знову обіцянка. Ще далі хтось довго і перечепливо чекає під містком. А тим часом автор обіцяє, розцяцьковує текст порівняннями та потягами з підрядних.
Сам текст випадає читати лише "слово-за-слово", як у молодшій школі. І то можна чогось не зрозуміти і доведеться перечитувати. Як на мене, то не є добре. Потрібна дуже висока лояльність читача, щоб не кинути таке читання.
Власне, сюжет простий. Двоє сестер, одна з яких "відьма" і робить обереги, які захищають кого треба від кривдників. Але це ж треба було от аж так заплутати, затягнути, завирувати, за... не знаю, ще що.
Місцями трохе подібне на твори Люко Дашвар, але в неї якось так виходить, що не треба читати від слова до слова і повертатись до початку речення, щоб розуміти, про що йдеться. І напруга в її творах зростає від сторінки до сторінки. А в "Йоокпелі" за тими словесними "потягами" і напруга розпорошується, і цікавість. І вже приблизно на середині сюжет зрозумілий, і навіть не дуже цікаво, чим все завершиться.
І щодо "спадку". Особисто я знаю, що то є і як воно "приймається", ким і від кого. Але хто не знає, той навряд чи зрозуміє до ладу, про що йдеться.