Вітаю, Авторе!
Є така тема. Про те, що наші нащадки, навіть іще ненароджені, тримають нас тут і спонукають боротися за наше (і їхнє) майбутнє.
У мене в самого оповідання на цю тему було.
Із цим Ви впоралися. Дякую!
А помітили, що всі обговорюють іншого персонажа, а не ГГ?
Це тому, що з Василем усе просто і ясно. А от із "Сєрим"
Зрозуміло, що Ви хотіли показати, як у донбасівців відкриваються очі на їхніх "рятівників" із Рашки
і вони починають відчувати на собі їхню "милість" до "братів-малоросів".
Але як на мене, це у Вас вийшло не дуже переконливо.
Я не хочу сказати, що таке неможливо. На війні усе можливо.
Але для зображення такої кардинальної трансформації - від покидька, що вбиває беззахисну дівчину, і аж до героя, що закрив собою побратима - потрібно більше подій, ціла історія про глибинні перетворення у свідомості, про поступову зміну пріорітетів і мотивацій і таке інше. Коротше - це має бути окреме оповідання.
А у Вас тут дві сюжетні лінії, які мало пов'язані між собою, лише один раз перетинаються.
Успіху на конкурсі!

І, як же без цього -
навіяло 