Вітаю. О, значок жорсткої критики! Що ж, якщо говорити в цьому плані, то: а) Закони роботехніки Азімова застаріли. І ось чому. Штучний інтелект створено для вирішення завдань. Себто, він бачить проблему і одразу шукає її рішення. І ось це: "не можна нашкодити людині" провокує його на пошуки способу нашкодити людині. Власне, навіть у часи шановного пана Айзека ці закони були введені, щоб письменник міг вигадувати цікавезні методи їхнього обходу. В ідеалі ж нинішнього часу, штучний інтелект мав радше реагувати на загрози, без розуміння навіщо. б) Пропущено найцікавіше. Герой відключає ноги і повзе до палаючого будинку. Як йому вдалося врятувати, що він переживав в цю мить? Особисто мені цього дуже не вистачило. Тобто, подвиг подається як готове звершення, на яке варто тільки зважитися, хоча насправді в більшості випадків далеко не кожен відчайдух досягає успіху. Мені б хотілося, щоб було показано, як це важко. А взагалі, я думав, що Станіслав вручну перепрошиє ноги або ж відключе їх і відправить на порятунок замість себе. Недарма ж працює у цій сфері. в) Голосові команди по-своєму круто, але, якщо не змінювати мову, то краще змінити їх на абревіатури або щось подібне. Інакше герой виходить навіть вразливішим від звичайних інвалідів на милицях, які за рік-півтора стрибають вже жвавіше деяких здорових (не всі й не завжди, але люди пристосовуються). Читав оповідання, де персонажі активували голосом надздібності, так там вони вигадували особливі коди, бо "телепортація" швидко не вимовиш. г) А де був Юра весь час, поки Станіслав намагався в будинок зайти? Так сильно відстав чи боягузливо зостався в авто? Але загалом оповідання добре, герої викликають співпереживання, хоча гарно прописаний лише один. На "1" заслуговує, як на мене. Успіху!
|