Вітаю, авторе. Я прочитав ваше оповідання.
Мої думки суб'єктивні, а питання помилкові.
Те, що стосується емоційного забарвлення, особливо в характері героїні - написано дуже добре. Переживання розгубленої жінки, що втратила всіх близьких - зображені дуже реалістично. тут автору плюсик. Все, що стосується навколишнього світу та виживання на чужій планеті - нелогічно та непродумано. Цьому не віриш. Більш детальніше на логіці оповідання я зупинюся пізніше.
Кілька дрібниць:
Цитата:
- Я перевіряла у Колонізаційному містечку їхні персональні датчики. Сигнал був недоступний…
- що за "Колонізаційне містечко"? Як я зрозумів, це планета (Фанатос) належить синтетам. Корабель землян летів на іншу планету. Синтети напали на землян, збили корабель. Земляни впали на Фанатос, синтети полюють на них і вбивають. Але люди, впавши з космосу, спромоглися створити "Колонізаційне містечко" - Як? Що це за містечко та як люди спромоглися його створити?
Цитата:
Саме вони нахлинули на Колонізаційне містечко через два дні, як я туди потрапила.
- виходить, що синтети напали на корабель людей, люди впали на планету, створили своє містечко, і тільки через два дні до них завітали синтети?
Цитата:
Факт того, що я прив’язалася (можливо, закохалася) у робота,
- "можливо" тут більше не підходить, бо Сара сама ще раніше заявила
Цитата:
В більшості випадків я його вважаю більшою людиною за всіх людей, що зустрічалися мені під час життя. І так! Я його кохаю.
Цитата:
Arcana-f мала стати нашою майбутньою домівкою та центром людства у тому куточку галактики. Але ж пощастило натрапити колонізаційному кораблю на замаскований флот синтетів.
- замаскований флот синтетів - це чудово, але при нападі на корабель "Вісник" був розташований одразу неподалік планети синтетів, дивимося слова Адама: "
Цитата:
- Наш куратор, коли пробудив мене, сказав, що на корабель напали. Більше я нічого не знаю. Зараз ми діємо по директиві “СА-001”. Ми направляємося до рятувальних апаратів. Поруч є планета, як він сказав."
- Я можу зрозуміти, коли колонізатори не помітили замаскований флот синтетів - це нормально. А от те, що на шляху між Землею та Arcana-f люди не помітили цілу планету, що свого часу була населена гуманоїдами - це дуже спірно. В таке не віриться. Адже при розрахунках польоту має бути враховане все. Чи у цьому всесвіті "Вісник" летів навмання? Але ж ні, був чіткий маршрут Земля - Arcana-f, а отже цей маршрут мав би бути досліджений. Як інакше? А якби на півдорозі там було б астероїдне поле, наприклад, або "чорна діра"?
Цитата:
Якщо їм і вдалося пережити падіння, то їх добили хижаки синтетів.
- я не дарма кілька разів згадував про падіння. Якщо колонізаторський корабель впав, то як він міг бути достатньо вцілілим, аби там швендяли герої та роздивлялися сліди бійні? Відмітимо, що це - скоріш за все - лише частина корабля. І вона не вибухнула при падінні, не зім'ялася, як баночка з-під пепсі, а спокійненько лежить, там можна шукати речі. В це не віриш. Розумієте, колонізаційний корабель має бути дуже великим і при падінні дуже великого космічного корабля - мало того, що повинен був статися вибух та невеликий землетрус, сама конструкція корабля мала б деформуватися так, що перетворилася б шматок металу.
Якби автор замінив слово "падіння" на "аварійну посадку", то питань до логіки було б менше.
Цитата:
Відскочивши ще метрів на п’ять вгиб тунелю та лишивши похідну сумку, я лягла на спину так, щоб мене не було за нею видно.
- тут варто віддати належне авторові, пам'ятає про десятиметровий радіус пошуку синтетів - це добре. А от що робити з тим, що Адам фіксував усі види синтетів (крім дрібної робітничої особини) за кілька сот метрів, а тут прогледів?
Цитата:
Чоловік мій загинув у мене на руках, тіла дітей я самостійно захоронила у лісі, неподалік від Колонізаційного містечка.
- вибачте, а це як? Давайте пригадаємо діалог Адама та Сари на початку прогулянки:
Вам треба у вільний час намагатися пригадати, що трапилося з вашим чоловіком та синами.
Цитата:
- Ти гадаєш вони ще живі? – дійшовши до драбини, задала я зі скептицизмом питання. – А діти… Хлопчики не змогли б вижити. Якщо ми їх не бачили у Колонізаційному містечку, то вони десь лишилися у місті… А це смертний вирок, Адаме.
і наступний за ним
Цитата:
- Ви не замислювалися, Саро, - тихо заговорив до мене Адам, коли я присядки роздивлялася вулиці та будівлі, - що ваших синів та чоловіка могли врятувати та перевести у більш безпечне місце – гори.
- Я перевіряла у Колонізаційному містечку їхні персональні датчики. Сигнал був недоступний…
Виникає питання: Сара хоронила хлопчиків, чи нє? Її чоловік помер у неї на руках, чи нє?
Цитата:
Тепер і Адам, що замінив мені їх усіх на довгі сто п’ятдесят днів виживання у смертельному, агресивному світі.
- сто п'ятдесят днів на чужій планеті в оточені синтетів? сто п'ятдесят днів там, де військових рвали на друзки? А у Сари, часом, прізвище не Коннор? Або МакКлейн? І це при тому, що робот Адам не був військовим.
Ще раз варто відмітити, ВСЕ, що стосується характеру героїні, її почуттів, переживань - все написано чудово і прекрасно. Читається легко. Співпереживання є. Це найсильніша частина оповідання.
Проте, ВСЕ, що стосується бойової частини та виживання - продумано не до кінця. Думаю, якби у автора було трохи більше часу, то всі неточності та нелогічності вдалося б прибрати.
Пи.Си. Шановний авторе, думаю, все ж таки правильніше буде - шановна авторка. Я не мав на меті образити вас або ваше оповідання. Історія мені сподобалася. Переживанням Сари я повірив. Я лише хотів звернути вашу увагу на певні моменти, що особисто мені здалися спірними.
пам'ятайте, все так суб'єктивно у мінливому місячному сяйві.
Дякую.