Вітаю, шановний авторе. Я прочитав ваше оповідання.
Мої думки суб' єктивні, а питання помилкові.
Кілька дрібниць:
Цитата:
– Мабуть, мені таки треба полетіти на Місяць, – промовив старий.
Відсьорбнув чай і з подивом подумав – невже він і справді це сказав? І навіщо?
Поглянув на сина, що сидів навпроти.
- не критика, а лише особисте сприйняття. Мені здалося, що у цій сцені беруть участь троє. 1. старий. 2. той, хто сьорбає чай і думає:"він і справді це сказав?". 3. син, що сидів напроти.
Ні в якому разі це не нападка, просто, так здалося.
Цитата:
компанія «Місячне сяйво»
- О, то Брюс Вілліс і досі підробляє приватним детективом?
Цитата:
На Місяці ваша вага стане вшестеро меншою!
- дрібничка. Але з таких дрібничок і формується всесвіт історії. Автору плюсик за гармонійну вставочку.
Цитата:
"Він прожив довго і був надто досвідченим, щоб зважати на такі речі". "Але не знайшов і недбало махнув рукою. Зрештою, це він теж читав".
- дві фрази, що руйнують образ персонажа і роблять з нього ідіота. Якщо залишити першу фразу, то Старий мав прочитати дрібний шрифт. А якщо не прочитав, то не треба писати, що він досвідчений. Досвідчені не махають рукою на дрібний шрифт, тому їх і називають "досвідченими".
Цитата:
Онука. Він збагнув це не одразу – голоси в малої й невістки схожі, з його кімнати через двері розрізнити важко.
З кухні-вітальні долинуло пронизливе теркотання голосів і вибухи реготу – гумористичне шоу. Син завжди вечорами після роботи дивився виступи стендаперів
- знову ж таки, не нападка, а враження - спочатку нібито прийшла чи невістка, чи онука, а потім шум стендаперів із кухні, де любить сидіти син. Так хто прийшов? Син, невіства чи онука? А, там далі син говорить з невісткою, і можна здогадатися, що прийшли син та донька, мабуть.
Цитата:
Добра жіночка
- обережніше, авторе. Мені слово сподобалося. Але феміністки не сплять. Чатують на жертву. Обережніше. )
Цитата:
– Це реманент для агрокомплексу, – пояснив Бігун. – А отам, на меншій вантажівці – органічні добрива з останнього рейсу. Вже, певно, замерзли. Тому їх не пакують герметично, лише накривають.
- думаю, не дуже логічно розташовувати агрокомплекс, де урожай удобрюють померлими пенсіонерами у полі зору цих самих пенсіонерів. Чи ні? Звичайно, все доволі далеко. Але якщо з оглядового майданчика можна помітити як перевозять тіла, то де тут логіка? Або ж, як варіант, перевозити тіла у закритому контейнері. Розумію, що тоді б не було інтриги, але була б логіка.
Цитата:
Пансіонатів для літніх там ціла мережа, і щороку будуються нові. На Землі живуть ті, хто працює, а на Місяці – ті, хто відпочиває! Тож чого непокоїтися?
долетіли не всі… вшанувати пам’ять хвилиною мовчання…
- цікава фраза. Третина не долітає. Їх самих, а також померлих на Місяці пускають на добрива - це зрозуміло. У мене виникло лише два питання, суто риторичні, бо оповідання написане гарно і його ідея зрозуміла. 1. Що там з родичами старих? Всі діти і онуки спокійненько сидять на попі рівно і не ворушаться? Навіть не замислюються, що їх чекає та сама участь? 2. Політична верхівка, еліта держав, що погоджує гранди для "Місячного Сяйва" - вони теж прилітають сюди? Теж стають добривами, чи їх спалюють на Землі?
два протиріччя:
1. Смерть під час перельоту - перед перельотом проводять медогляд, значить, якщо людина (третина пасажирів) помирає під час перельоту, то навіть у такому світі мають виникати питання: це як? А що це за медогляд такий? Хіба попередній медогляд перед польотом не повинен показати, що політ не переживе? І це питання до родичів.
2. Економіка. Бігун потрапив на Місяць у віці 82 роки. Дануся і Ярко, беручи до уваги "шістдесятирічний ювілей" закінчення школи, у віці +- 79-80 років. Ярко до пенсії працював шістдесят років. А це суспільство тримається на споживанні. ось тут і виникає питання: а чи не простіше було б не будувати кілометрові колонії для пенсіонерів на Місяці, а присвятити всі сили подовженню людського життя? Це ж логічніше, з моєї суб'єктивної точки зору. Чим довше живеш, тим більше купуєш і витрачаєш. І якби люди жили, скажімо, до ста двадцяти років, то на пенсію могли б іти у сто або сто десять. Відповідно одна людина споживала б (виробляла, купувала, витрачала) ціле століття. Але то таке. Я лише висловлюю власну думку на проблему.
Оповідання сподобалося. Дякую за історію.