Обсуждение рассказа at016 Лоза

Іконка вседозволеності чомусь не активувалась, тому словами.

Оголошую цю тему Заповідником для критиків!
Розумію як вам важко в сучасному світі, панове...
Населення Землі залипло в соцмережах і стало аж надто вразливим. Ховається від зауважень як лише може. Як не вдається брудною лайкою – то банами.

А в чому вина критика?
Як він прочитав ціле оповідання – то має ж право сказати що думає?
Як подужав лише сторінку – то хай хоч натякне, чому далі не вдалось?

ибо процесс.

Вітаю, Авторе!
Дуже сподобалось! Мені як еко-орієнтованій особі – взагалі маслом по серцю! І чудово передано те, як саме діє Лоза – взірцевий приклад класичного дресирування. Коли робиш щось не те – відгук відбувається негайно, незрозуміло звідки і достатньо жорстко, щоб не схотілось повторювати. Так і справді можна дуже швидко видресирувати геть усіх бовдурів, до яких не доходять розумні умовляння. А місто, де стільки зелені і не ганяють автівки – взагалі мрія! Дуже потішило!
А ще сподобався Макс і те, як він поводиться різних ситуаціях. Що не намагається випнутися зі шкіри заради забаганок начальства або якихось власних, і завжди намагається вчиняти раціонально, без дурного завзяття. Сцена з бовдурем у приватному секторі, який ніяк не міг угамуватись, чудово ілюструє цю вельми розповсюджену у нас психологію бездумного тупняка без жодної спроби поміркувати.
Щоправда, виникли деякі асоціації з розумними рослинами у Саймака. Але Лоза все ж таки значно відрізняється.
Написано добре й цікаво.
Успіху на конкурсі!

Йой. Та най буде...
Хоча, коли іконка з'являється пізніше, а коментар вже написаний як вийшло, до добре якщо ця іконка хоч радіаційна – їй будь-який комент підійде.




Дякую за відгук.
Радий, що читалось добре.
Сподіваюсь, що масло не холестерином їздило по серцю.

А Саймак, й справді, міг таки вплинути!
Ота його прозора "гумова" стіна, якою рослини зупиняли вантажівки на повному ходу.
І рослина-прибулець, що любила срібло, і яку на городі садили...

Але додався, мабуть, і Стівен Кінг...
Та й "день трифідів", теж.
Втім не повністю – біля їхніх рослин, припускаю, "живі люди заздрили би мертвим..."

А у мене є варіанти.

О, я уявив собі Сингапур...Концепт міста у парку/лісі. Я бував там у науковому музеї та бачив ті проекти про місто через двісті років, де будинки ледь пробиваються крізь зелень! Навіть у житлах людей усе буде зелено!
Дякую!

Трохи неочікувано для мене самого, але мені сподобався Макс. Навіть не дивлячись на те, що він трохи соціопат хД
Трохи хаотична розповідь, є помилки з оформленням прямої мови і слів автора, через що іноді доводилось перечитувати, щоб зрозуміти, що до чого.
Своєрідна історія, але щось в цьому є.

Дякую за відгуки.


О... 220 років... Страшне. А так хотілось би пожити ще й за свого життя...
До речі, Віктор Близнець теж хотів. Ще у 1974...
З Вікі:
" Письменник прагнув говорити про те, що в суспільній свідомості свої позиції втрачало. А що це був свідомий підхід — свідчить повість «Женя і Синько» (1974).
Відірваність читача від землі, від етноморалі, джерел народної духовності була постійним болем письменника. Звідси те фантасмагоричне місто, що його зводять у мріях Женя й Синько. Основний архітектурний принцип — суміщення Києва з рідним селом, звідки походять Женині батьки і де в них «через кожну хату» — родичі. Жені хочеться, щоб у тому місті було більше сосон, дубів і беріз, щоб замість вулиць були просіки, щоб до школи ходити повз ставок. Земля і народ, природа і мораль — ці категорії у Близнеця завжди стоять в одному нерозривному ряду — і у «Звукові павутинки», і в «Жені й Синькові», і особливо яскраво — в казковій повісті «Земля Світлячків» (1979)."
А в його часи ще ж не було нинішнього автомоб.пекла.
Цікаво, хто був першим?
І хто ж, нарешті, хоч колись це зробить...


Трохи "антигромадські" часи – потребують трохи антигромадської поведінки.
З прямою мовою й справді складно. Я все ніяк не доберусь до знань, щодо передачі думок. У тексті. Мають же ж якось відрізнятись слова й думки при написанні? Десь зустрічав їдею про похилий текст. Але це таке...