Обсуждение рассказа au026 Житло для мертвих

Оповідка цікава, наче приквел до агенства Локвуда, чому почалося примарне засилля. Але вставки до невідомого п'яного слухача не сподобалися. Удачі!

А мне наоборот, понравилась интересная идея подачи рассказа - разговор в баре с пьяным слушателем. Возьму себе на заметку, автор, спасибо. Написано довольно складно. Но сам жанр городской мистики немного не мое. Поэтому насчет финала буду думать.

Незла історія, хоча я не дуже люблю такий стиль: суцільний текст від оповідача.
Але загалом тема відповідальності і пам'яті хороша.
Ну і охорона пам'яток мені близька
Приєднаюся до думки попереднього коментатора: це нагадує затравку для якої пригодницької містики, причому її можна наваяти хоч тонну, серіально.
Ще вагаюся, як проголосувати, але щиро бажаю успіху!

Вітаю, авторе!
Ідея цікава, але форма подачі, як на мене, не дуже вдала. І занадто коротко. Дійсно як затравка, тизер чогось більшого.

Вітаю, авторе!
Ну, вам тут вже все сказали, з того, що я хотів.
Особисто мені дуже сподобалася форма подачі, але це, дійсно, виглядає як приквел чи пролог до чогось більшого.
І от це "більше" я б почитав із величезним задоволенням!
Успіху й натхнення! Щиро!

Мені дуже сподобалось. Оригінальний стиль оповідання, але у монолозі все продумано до найменших дрібниць.
"Я хочу хоча б після смерті мати власну ділянку, де б я міг нормально полежати…"
Бажаю удачі!

Вітаю. Насправді, мені цей монолог не надто сподобався. Як на мене ця форма працює, коли в наявності твіст у фіналі. Тут цього нема, ще й звертання до слухача ледь не в кожному абзаці, наче вони потрібні лише для того, щоб дотягнути оповідання до 10 тисяч знаків. Також оце постійне "кладовище". Бодай раз варто було написати "цвинтар", бодай щоб не уникнути повторів. Плюс, дія в майбутньому чи сучасності? Якщо в майбутньому, то чому всі зміни торкнулися лише обряду поховання, а техніка й сленг зосталися на сучасному і навіть минулому (газетна вирізка!) рівні? Чергова маячня в дусі: "Землі на всіх не вистачить"? Тому задумка має потенціал, але в даному вигляді дуже вторинно і нічого особливого.
Успіху!

Наскільки я знаю, на цвинтарях має бути церква. Якщо нема - кладовище.

Але ж в самому тексті згадується, що ховали біля церкви. Тому принаймні на початку "цвинтар" був би доречним. Ну, а потім є ще такий термін "некрополь". Може, його й немає в лексиконі оповідача, але, якщо вже так захопився темою, то міг почути.

Дякую за цікавість до цієї роботи й прошу вибачити за те, що оповідання писалося досить таки в останню годину. Хоча сама концепція крутилася в голові деякий час, написав би й більше але ось. Зовсім не засмучуся, якщо оповідання не вийде у фінал, а за слова підтримки дуже дякую! Перепишу колись згодом, як буде більше часу.
Щодо дотягувати мушу погодитися, це початково замислювалося, як щось тисячі на дві.

Если бы не было бармена и такси, так бы и осталось ощущение, что это старичок рассказывает внуку, который засыпает. Ну, наливает. Ну, сок может. Или молоко теплое на ночь, чтоб не кашлять. Почему бы и дедушке молочка не плеснуть? У него горло пересохло столько говорить.

Потом в конце ждал что-то вроде "ну да, это я и был, который в окно вышел. Приехали - выходи".

А так рассказчик-лирический герой получается довольно-таки стремный. Вырезки собирает, статьи, цепляется к людям и рассказывает, и показывает, и рисует... Маньяк, одним словом. Не обязательно в конце - топором, может, у него мания попроще: доказать всем, что он прав. Почему? Зачем? Родичи у него там? Или он сам дедок? Про это не слово. Так и складывается ощущение.
И даже сочувствие к собеседнику просыпается: может, тот сообразил, если попытается сбежать - догонят и заставят дослушать, а то и зарежут, вот и прикидывается ветошью, типа спит.

А в остальном - читать было достаточно приятно, местами забавно, местами грустно, местами режет глаз и остается вопрос "зачем тут это?" (археолог убил дедушку лопатой - правда, не получилось), местами поведение героев кажется очень странным (родичи, которые подтянулись через два года), местами сумасшествие происходящего совпадает с моим.

Вітаю, авторе 026!
Таке оповіданнячко саме перед Гелловіном ввечері читати. Ууу...привиди. Ні, не лячно.

1. Назва. Тут все чесно. Сказано, що розповідатимуть про мертвих та житло для них, так і вийшло. Так і розповідають.

2. Перше речення. "Налий собі ще одну, та слухай, таке розповім, ти не повіриш! " Та чого ж не повірю, повірю звісно. Тільки п'яна балаканина мене завжди дратувала. То ж може без цієї однієї?

3. Оповідання. Обрано цікаву "моноложну" манеру. Добре, що оповідання коротке. Довге в такому стилі було б занадто. Стилізація мовлення вдалася добре. Тобто оповідача я уявляю. Кому він це розповідає не зрозуміло, але там кожен уявить своє щось. Ідея оповідання зрозуміла. Єдине що, я не розумію час оповідання. Судячи по тому, що Слухач не пам'ятає, як колись ховали, не знає про склепи, тощо - це досить далеке майбутнє. Це й підтверджує теза "Звели ще вежу, й ще.. зараз швидко будують, тож це все менш ніж за два роки відбулося." Тобто дві величезні вежі за два роки - це теж майбутнє. І забуте кладовище серед міста - воно ж. Причому воно має бути забутим так, щоб взагалі ніхто живий крім істориків не цікавився. І при цьому в Оповідача в руках ксерокопії? Вже сучасні діти ксерокс в очі не бачили. Я бачу два пояснення, чи то Оповідач насправді привид з минулого. Правда, не зрозуміло, чому він такий матеріальний і як тягне Слухача. Інший варіант, що в майбутньому щось відбулося і технології відкотилися, але чому тоді швидке будівництво?

4. Післясмак - пива, мабуть, щось міцніше занадто буде.

Дякую, авторе!

Мені дуже сподобалася подача твору! Як актриса, я вже уявила цей монолог на сцені. Сюжет, можливо, банальний, не знаю... Але читати було цікаво! Автору дякую!

Вітаю, авторе!

Цікаве оповідання, тематика актуальна. Власне мені не вистачило двох моментів. По-перше, позиція оповідача в цьому конфлікті. Коли він про це все розповідає, йому ж самому ця тема має бути небайдужою. Є у вас про страх бути похованим в капсулі, так, проте хотілося б більш чітко окресленої позиції. По-друге - ваші герої п'ють. При тому, слухач п'яніє, а от оповідач, чомусь, ні. Можливо, варто було б трохи обіграти і цей момент. Оповідач починає забалакуватися, гикати, оповідь стає емоційнішою, тощо. Якось окреслити і його поступове п'яніння.

Успіхів та наснаги!