Твір в цілому сподобався, але, авторе, я зараз трошки й покритикую

В творі завелика, як на мій смак, кількість квітчастих описів, які нагадують романи 19 століття. Так, ми всі вивчали їх в школі і писали про них твори, але не все звідти варто брати за взірець, ну правда Бо більшість з цих описів і уточнень (шалики, де у нитки вплетено любов, приміром) виглядають недоречними.
Є старий російськомовний жарт про дом-музей Пришвина:
- Алло, здравствуйте! Тут неподалёку, вперемешку с птичьим клёкотом и ненавязчивым шёпотом ветра, будто озаряя багрянцем зеленеющие волны берёзовой рощи, обдавая жаром словно летнее солнце в разгар знойного душного июльского лета, испуская лёгкую дымку подобно поднимающемуся туману от раскинувшейся глади озера на рассвете, распугивая лесных обитателей - работящих бобров, мудрых ежей и беззаботных свиристелей, догорает дом-музей Пришвина. Нет, высылать машину теперь уже не нужно.
Нас усіх в юності забомбардували такими текстами, але цей анекдот якраз про те, що за нескінченими прикметниками і красивостями легко втрачається головна мета (і героїв, і твору)

Крім того, мушу сказати, що більшість живих людей, яким би дивна особа в парку запропонувала розповісти історію "довжиною в життя" - втекли би при першій нагоді. Самі уявіть, що до вас чіпляється незнайомий сусід по лавці, людина старша, і хоче розповісти якусь мелодраму, що може затягнутися на години? Це відлякне, ви точно подумаєте, що дядько несповна розуму, треба негайно імітувати зайнятість і вшитися, і обходити його, якщо побачите знову То чому це має бути цікаво для читача? Але може! Для цього варто придумати і додати щось, що заінтригувало би і героїню, і читача. Приміром, дядько щодня сидить там, або робить щось дивне, або вони часто бачаться біля кавомашини, вітаються, і, врешті, героїня вирішує запитати про про щось, але він не хоче говорити і, приміром, плаче, а тоді, після якогось приводу, розповідає. Без цього і написана вами експозиція, і сама жінка - не несуть ніякої сюжетної функції, це лише картон. З тим самим успіхом ви могли відразу "дати мікрофон" самому дядьку, щоб він розповідав своє життя від першої особи. Без парка, опису сонячних променів і шаликів з любов'ю.

Коли починається історія хлопчика та Елі, стає набагато цікавіше, бо є події, конфлікт, врешті, настає несподіваний поворот, коли ми дізнаємося, що насправді бачив хлопчик (ну і читаємо про пам'ятник). От, власне, мої хороші враження базовані на цьому шматку тексту, за який вам подяка і плюсик.

А фінал знову провалюється: ми повертаємося до картонної слухачки - ще й чуємо прямими текстом виголошену ідею твору! Так робити не варто - себто виголошувати її. Якщо все вправно зроблено, та ідея сама виринає в голові читача під час читання. Читач же не дурний і може зробити висновки, і це не читанка для малюків
Бажаю успіху на конкурсі!

Вітаю, авторе!

Що можу сказати? Ідея є, історія цікава, душевна. Емоційно чіпляє. Проте виконання дійсно трохи підкачало. Надміру усіляких красивостей, що гальмують розповідь і, по суті, ніякої функції, окрім прикрашання не несуть. Обрамлення з жінкою більше протрібно самому авторові, ніж тій жінці. Вона у вас не живіа людина - функція. Наші вуха. Власне, цю історію можна було викласти просто монологом. Тут би якось це інакше обіграти, щоб жінка органічно зіграла.

Успіху і наснаги!

Перший абзац — опис місця дії.
Другий абзац — те ж саме.
Це вже занадто.


Знову опис.


Хто в цій сцені головний герой, себто фокальний персонаж? Наче жінка, але звідки їй тоді знати, що думає той чоловік?


Авторські слова після прямої мови мають починатися з маленької літери.


Краще «самотнього».


Чи, можливо, чоловік


Це пряма мова, а не лист, тому «Вас» — з маленької. В усному мовленні немає великих та малих літер.


«Два прилагательных при существительном в четыре раза хуже, чем одно». См. /////


Це він так говорив уголос?! Не вірю. Люди так не розмовляють. Навіть поету-романтику зі стажем буде важко народити таку фразу експромтом.

О, до речі: «Не давайте персам разговаривать правильными полными предложениями. Можете это делать только тогда, когда вам надо, чтобы они звучали, словно книжные персонажи» (див. посилання вище).


довге, аж


хлопцеві, як я, спілкуватись


подив, дівчинка


Потрібне тире замість дефісу.


Після авторських слів краще поставити двокрапку.


Отже, мій


мама, було


отже, компасу


На долоні.


також, що


точніше, половина


Стала... робити що? Якщо ви мали на увазі «встала», тоді краще «завмерла» чи «виструнчилась».


убік


Перед ним висіло дзеркало? Якщо ні, як він міг знати про колір свого обличчя?


іграшки, — мабуть


Зайва кома.


несповна — див. /////


фігури, менші


Хоча, з іншого боку, чоловік


може, дійсно, люди


бешкетник-вітер

Занадто красивий, літературний вислів. Ця жінка — теж поетеса?

* * * * *

Зворушливо. Особисто я не полюбляю оповідання, що являють собою суцільну розповідь, але тут вийшло непогано. Тільки зайвих «красивостей» слід уникати.

І ще я не зрозумів: а що ж таке сталося, що дівчинка саме зараз прийняла подарунок?

Она могла забирать подарок каждый год. Но именно в этом году это кто-то заметил.

Дякую за зауваження і конструктивну критику. Після конкурсу буде проведена робота над помилками.
Угрюмый, саме так

Но тогда, получается, главный герой об этом так и не узнал — женщина заметила исчезновение подарка уже после того, как он ушёл.
И на следующий год он придёт опять... и опять... Грустно это. Хотелось бы более жизнерадостный финал.

Вітаю. Дуже гарна, добра й сентиментальна історія. Проста і правильна мораль, насолоджувався читаючи. Супроти «красивостей» нічого не маю, цій історії вони личать. Плюс, я не настільки старий, тож мене цими текстами ніхто «не бомбардував». Єдине, що про помічниця «стала»… якось не дуже доречно і зрозуміло. Все ж, «спинилася», як на мене підійшло б краще. Ну й, «підбори» замість «каблучків», але це вже «на колір та смак…». А загалом Сильно Грамотний все краще мене розписав.
Сама історія не викликає шквалу емоцій, але тихо й непомітно западає в саме серце. Мабуть, «7» все ж не поставлю, але тверда «6» Вам гарантована. А ще моя подяка: прочитав з неабияким задоволенням. Це друге оповідання на конкурсі, яке я перечитав не заради визначення з оцінкою, а просто для себе.
Успіху!