Обсуждение рассказа au002 Непізнане місто

Традиційні лікарі
Слухайте казочку про справжнє моторошне зло. Про відьмаків? Про вурдалаків? Ні! Про лікарів! Так, вони тут тупі. Ні, вони створені справжніми кретинами, адже в реальному світі саме такі сидять за гратами. Жаль, що твір формує недовіру населення до звичайної медицини, особливо зараз, коли гуляє ковідчик.
«Навіть точний діагноз встановити не змогли» (фу, які ідіоти), «Лише знаю, що лікарі не змогли поставити діагноз, і сказали чекати» (бве, які огидні сучасні дипломовані спеціалісти, сказали чекати на похорони).

Бабка-шептуха/ «світило-лікарка»
Ну, твір прямо натякає, що шептухи рулять! Чувишка вам щось пробурмоче («Лікарка помовчала, тоді пробурмотіла»), дасть хльобнути якоїсь спиртово-канабісної гидоти («пляшечка з густою рідиною підозрілого брудно-зеленого кольору. – І коли проковтнеш –побачиш. », «на смак, схожою на м’ятний лікер»), вас заштирить («Я просто сплю, або п’яна…») – і все стане в шоколаді. А як ви думали?

Батько
«Так і сидить мовчки, дивиться перед собою, нікого не впізнає…», «Втім, батько видався йому дивним – він дуже загадково посміхався.»
Психіатрія – вона така. Діагноз простий: судинна деменція. А взагалі, персонаж плоский, як двері. Він тут просто ні до чого (ну хіба що облити брудом лікарів – оце діло!). В кінці автор сам забув про цього нудного персонажа, адже навіть не наважився розказати, чи полегшало йому від булдижки? Чи татечко просто банально здох від рук доньки-фанатички?

Sims
Онлайн-ігри, ви надихаєте мільйони: « зі стіни печери вилетів палаючий зелений кристал»

Король
Оце цього чувака я б довго й натхненно била б. Мерзотник ще той (вчіться людоньки, як формувати свою секту). Отже, до вас прийшли по допомогу, а ви маєте спокійно сказали: здохни або рабуй на мене («Я приймаю обидві ваші жертви»). А насправді цей негідник міг легко сам все розрулити (« Візьми, дівчино, це врятує твого батька і прожене демона, що прийшов з-за завіси»). Король такий собі король…

Влад
Чувак випадково забув, що має здохнути («Я віддам життя не за нього, а за дівчину, яку привів сюди», а потім – «А я все життя проведу тут, під землею, не виходячи на світло».).


Ярина
Вона великодушно дозволила Владу здохнути замість неї («Це добрий вихід, – промайнуло в голові у Ярини. – Батько буде врятований, я повернуся додому, обійму його, а потім проживу довге щасливе життя…»). Авторе, невже ви хотіли, щоб я за неї вболівала? Вона – мабуть головна злодійка цього твору: набухалася наркоти, настояної на лікерчику, чувака на той світ хотіла загнати, і ще й радіє собі... Добре, що автор трохи схаменувся від її огидності і в наступному реченні написав повністю протилежний вчинок до описаного рішення в думках Яринки. Але тут підігнали ще трохи бухла («Ярина нерішучо взяла флакон»)., тому глючна пруха не закінчилася, а невмотивована тупість продовжилася («Їй не вірилося, що небезпека їх життям минула» - а як же вона про це дізналася? Адже цього в творі не описано. В неї абстинції не буде, чи що?)… І ще. «…після всього цього ти й справді думаєш, що ти – звичайна?» - так, про таку виразну гадюку я дійсно давно не читала.

Вирок.
Мені жахливо не сподобалося. Авторе, ви мене пробачте, але де повчальний сенс, де логіка персонажів, де? Жалкую про втрачений час над подоланням цього нудного, важкого, нелогічного тексту.
Працюйте над собою.

Круто. Вот это реклама!
Сразу захотелось почитать, чиво там аффтар наворотил.

Блін, так. Аж шкода, що у мене в групі цього твору немає! Ща піду гляну...

Гарне оповідання в дусі підліткового фентезі. Можливо, трохи наївне, але як на мене, для віку 15+ цілком заходить. Дякую й успіхів

А мне рассказ понравился. Читать было интересно, хотелось знать чем закончиться. Понравилась идея с королем Данилой. Идея с жертвой. Светлый, добрый такой рассказ. Автор, напишите на основе этого крупную вещь, повесть или роман. По моему скромному мнению, у этого точно есть шанс быть опубликованным.

Вітаю, авторе. Мені твори такого типу рідко подобаються, але ваш твір мені зайшов. Для підлітків та юнаків може вийте хорошим, але мені чогось не вистачило. Можливо, варто розширити до обсягу повісті або роману.
Ні пуху ні пера

Вітаю, авторе 002!

Бачу, що ви просите не сильно вас огризати, тож я візьму рукавички, та й "Я вам так рикатиму, ніби соловейко." (як писав Вільям наш Шекспір).

1. Назва. Таких міст існують десятки. А такому оповіданню годиться щось більш яскраве мати назвою. Щось, що зачепить читача та змусить його читати.

2. Перше речення. "Ярина розсіяно перемішувала цукор у філіжанці кави." О, у вас "філіжанка" в першому реченні, а до того у когось були "фіранки". Таке ось знайомство з головною героїнею. Перший абзац задумливий, задає настрій, трохи сумний. І не здогадаєшся по ньому, що далі буде казка та Пригоди.

3. Оповідання. Воно трохи наївне і просте. Але ж це казка. Так зване "young adult". І кохання перемагає все. І готовність віддати своє життя за життя іншого - рятує героїв, як це повинно бути по канону. І це лишень тільки початок, а далі... далі буде цікаве життя, сповнене пригод та небезпеки, але Ярина з Владом все подолають. І нам спокійніше буде в місті з гарним Оперним театром, під яким тече закута в бетон річка, коли ми знатимемо, що молода пара вартує та не пустить демонів.

4. Післясмак - цукерки.

Дякую, авторе!

Дуже дякую за коментарі і особливо - за підтримку! Я тут новачок, тому слова підтримки дуже надихають)
Це дійсно янг едалт, мабуть, треба було це десь вказати. Була й ідея розширити оповідання чи навіть збільшити до повісті, можливо, пізніше так і зроблю.
Бажаю усім успіхів на конкурсі!

Вітаю, Авторе!
Бачу, дехто з потойбіччя й тут устиг наслідити!
Не переймайтеся, його вже кишнули назад.
Щодо оповідання - зовсім не обов'язково було писати, що це - міське фентезі.
Читачі самі визначаться. Чи це попередження для таких, як я -
"Не любиш фентезі - не читай?" Так все-одно ж мушу!
Оповідання дійсно по-дитячому місцями наївне, місцями - занадто пафосне.
Але як для новачка - дуже пристойно!
Кохання і спроможність до самопожертви - за це справді варто берегти цей світ!
Прив'язка до міста, місця й Короля Данила - іще один плюс!
Вважайте, що початок вдалий, тож пишіть іще!
А може, й не тільки міське фентезі?
Успіхів і довгого натхненного творчого шляху!
Аліса в місті Лева? Навіяло

Замисел оповідання дуже цікавий, як на мене. Наука, що випадково впускає в світ щось лихе і наукою непояснюване - ця тема мені подобається!
Але мушу сказати, що втілення цього замислу - є куди покращувати.

По-перше, чисто драматургічно: початок не чіпляє. Ми ще не маємо поняття, чому маємо співчувати Ярині, чому маємо читати про (поки що досить нецікаву) хворобу її батька? У першому уривку немає нічого загадкового, немає конфлікту, немає події. Далі Ярина ходить до професорки, а тоді до неї додому - але через пафосну репліки Ярининої подруги (про неї скажу нижче) ми вже розуміємо, куди хилиться історія. Багато подальших подій та спогадів (приміром, про дослід батька) не показуються, а розповідаються - або нас взагалі ставлять перед фактом, що от, справи такі. Через це історія стає пласкою, нецікавою. Потенційно захопливі, динамічні сцени зникають у мурмотінні героїв, що їх переповідають. Набагато краще все ж показувати все це!
Ну і ще є інфопрогрузи і "лекції" - без жодного спротиву і тиску герої прямо все розповідають, ще й дуже детально - приміром, Дана про світ і справи магів. Це знову розповідь, а не показування, і нічого незвичайного читач, звичний до фентезі, не чує. Ще й повтор інфи, бо про випуск лиха у світ ми вже знаємо.
Замість втрутитися у явно незвичайну ситуацію, Дана просто відправляє гоббіта Ярину до Ородруїна, а сама сидить в затишному Імладрисі, пробачте, квартирі. Чому Дана сама не пробує піти до Хранителів? Якщо їй не можна, то варто було показати її марні спроби достукатися до них до приходу Ярини. Хоча на випадок нещасного магічного випадку (соррі за тавтологію)) у магів мають бути якісь аварійні засоби зв'язку! Тим більше, якщо у Прадавнього просто в стіні є засіб порятунку!!! Чому всі так бояться за ним сходити? Чекають, хто захоче пожертвувати собою?
Дана взагалі не має ані мети, ані особистості, так і лишається картоном, який читає коротеньку лекцію і відправляє Ярину у квест. Було би набагато краще, якби Дана мала якісь власні цілі/обставини, які розходяться з цілями дівчини, були би показані дії самої лікарки, якісь її сумніви, конфлікти з Яриною. Але цього немає, на жаль.

В момент, коли Ярина викидає сумку в смітник - але отримує інфу про стан батька - автору якраз вдався дуже красивий внутрішній конфлікт. Спробуйте так зробити і з іншими героями! Але для цього ви маєте знати, чого вони, герої, хочуть, і чого бояться. Зробіть це хоча б для Дани. А краще для усіх
Подорож колектором Полтви - чудова, а от далі знову картонні Хранителі, які не хочуть допомагати просто тому, що не хочуть, і йди, дівчинко, на фіг, хоча є варіанти, причому не надто важкі у виконанні, як ми далі бачимо. А про ціну роботи Прадавнього Командор-то точно має знати! Та й Влад, мабуть, теж.

Дрібніші проблеми:


Канцелярит же, ну навіщо?


Прошу вибачення, але штамп. Люди в горі плачуть, але це не єдиний спосіб передати горе в тексті. Люди, у яких 2 місяці важкий хворий, уже або ревуть, побачивши щось взагалі ліве, типу листочка на вікні - бо у них нервовий зрив - або в ступорі. Змахування сльози виглядає тут для мене, як поза чи манірність. Ну тобто це треба або інакше описати, або інакше передати стан героїні.

Світило з медуніверу - характеристика, яка у медиків викликає нервовий сміх Найкращі фахівці завжди найменш помітні і регалій мають найменше. Ну бо постійно працюють, тягнуть тяжкий тягар, ще й роблять науку для світил , тому й знають найбільше. Тож це теж виглядає штампом.


Любий авторе чи авторко, ну не треба ідею твору прямо проговорювати - ще й на початку твору. Тобто ви вже спалили усю інтригу, по суті! А це останнє, що варто робити. Ідею ж читачі можуть вивести й самі. Це дивно сприймається, коли її прямо виголошують.
Далі, в принципі, всі ці помилки повторюються: канцелярит, не дуже уважна робота з матчастиною - цитувати їх всіх було б надто довго.

варто пильнувати, щоб частки були однакові: ані-ані, ні-ні.


він зветься негатоскоп, просто на майбутнє

Ну і головне. У героя має бути тиск обставин. У Ярини він ніби є - доля батька. Але ми знаємо про її стосунки з батьком лише з розповідей. Ми не бачили, як Ярина (приміром) не спить котру ніч над його ліжком, ми не згадували моменти, де Ярина і батько були близькі, разом грали чи мали якісь родинні пригоди. Тож батько для нас - абстракція, і його смерть - статистика, а не особисте горе для читача. І так само описовим лишається зло, впущене в світ. Всі про нього кажуть, а ніхто не бачив. Чому воно зло, що в ньому небезпечного? Як починає змінюватися світ навколо батька? Чому ми маємо боятися цього зла більше, ніж директора школи чи пуйла? Ми дізнаємося тільки, що зло


Але якщо молодь його вже бачить, мабуть, варто його описати краще, ніж "незрозумілий монстр". Це Лафкрафту можна згадувати "жах, що не можна описати" Нам варто створювати картинку.
Ну і якщо Командор вже фіксить зло, то варто чіткіше уточнити, що саме через це батько почав вмирати.

Дуже кортіло, щоб в фіналі герої вийшли на платформу львівського метро (соррі, жартую)))
Резюмуючи: історія потенційно дуже цікава, але її треба ґрунтовно допилювати, причому структурно.
Хоча за основну ідею і Данила від мене плюс
Бажаю успіху на конкурсі!

Вибачаюсь за можливий оффтоп. (кому як)
Порівняйте відгук Монохрома і Дракотика.
Висновки - за Вами
Авторе, уважно перечитайте, що сказав Дракотик - це для Вашої користі,
подякуйте йому. А гнилих відгуків у Вас іще буде катма, готуйтесь, таке вже життя

Вітаю. Власне, таке враження, що на іконки давно ніхто не звертає уваги або що сердечко насправді означає жорстку критику. Серйозно, сварити за картонних магів, коли що зверху, що знизу подібних персонажів хоч греблю гати? Або чи так вже й необхідно описувати хвилювання Ярини через хворого батька? Це нормальне і зрозуміле почуття, тож пояснення знадобилося б навпаки, якби вона не турбувалася через його хворобу. А якщо дії персонажа не викликають питання: "чому?", то й розжовувати їх до стану пюре непотрібно. Ну, принаймні мені так здається.
Як на мене, оповідання дуже добре. Захопливе, цікаве, містичне. Як би банально не звучало, проте прочиталося на одному диханні. Мандрівка героїні не лише фізична, а й духовна і, що значно важливіше, сама Ярина, мабуть, найбільш живий та гарно прописаний персонаж з усіх, про кого я читав на цьому конкурсі. І це при цьому, що на розкриття її переживань витрачається всього кілька абзаців, а більшість твору вона розкривається в дії. Браво!
Проте «7» не поставлю і ось чому:
1) Мова. Були деякі слівця, що змушували кривитися і просто незграбно побудовані фрази. Порівняно з деякими іншими творами цього мало, та все ж є. Особливо загострювати увагу не буду, відмічу тільки, що «грати» можна на гітарі і в футбол, а у каналізації все ж «ґрати».
2) Не використовується перевага книжкового формату. А саме: все розкривається або через діалоги, або безпосереднім показом, зрідка думками героїні у форматі внутрішнього монолога. Все ж книга це не кіно і не варто забувати, що в неї є свої можливості. Оповідь від автора на початку допомогла б уникнути неприродності у діалозі з подругою, коли Ярина в прямому сенсі переказує те, що відомо їм обом.
3) Дуже вже все гладенько й передбачувано. Не обов’язково робити лихими Дану Юхимівну або Командора, але бодай демону варто більше себе проявити. Нехай він потоп влаштує або стелю на них завалить. А то квест фактично пройти з пункту А у пункт Б, а такого собі в наш час навіть комп’ютерні ігри не дозволяють.
4)Коли Ярина та Влад жертвували собою це був гарний момент, але ж знову: надто просто й передбачувано. Мабуть, я тут єдиний, хто дивився «Камен Райдера Візарда», але там у фіналі був наступний твіст: батько дівчини ГГ пропонує тому обміняти своє життя на її. Той легко погоджується. Тоді батько повідомляє, що доведеться віддати не лише власне життя, а й життя ще трьох персонажів. Герой поступається сумлінням і знову погоджується. Вже почавши ритуал, батько повідомляє, що взагалі-то знадобиться ще й цілим містом пожертвувати. І ось це герой вже не може прийняти, а перед глядачами постає питання: «А щоб обрали Ви?». І це навіть не в young adult, а у серіалі з рейтингом 6+, покликаному продавати іграшки японським дітлахам.
Я веду до того, що все ж королю варто було їх помучити трохи більше, адже, нехай це і казка, але все ж для дорослих (чи майже дорослих), які читали й бачили чимало.
Проте, незважаючи на критику, оповідання мені дуже сподобалося і свою «6» Ви, безсумнівно, заробили. Навіть «6+», якби така була.
Успіху!

Що це?
Особа, яку я вважав стрьомною - пише чисто гарну рецензію.
Особа, яку вважав зразком - не сприймає прості речі.
Я реаліст. Не може бути, щоб увесь світ звихнувся.
Виходить, звихнувся я. Піду я. Як одужаю - повернусь.
До зустрічи... Я сподіваюсь.

Вітаю, авторе!

В оповідання закладені певні ідеї. Проте, розкрити їх не надто вдалося. Як на мене, написано надто наївно і дещо нелогічно. Навіть якщо це young adult - логіка має бути присутня. Із вітчизняних письменників захоплююся "Душнецею" Володимира Арєнєва - там хоч і той самий young adult, проте я (дорослий) читав запоєм. При тому як і першу, російськомовну публікацію повісті, так і потім українське видання з не меншим інтересом.

Не буду повторюватися, бо після Дракотика щось казати, то як перед Хендріксом на гітарі

Що дуже нелогічним видалося:


Власне, що з того, що пройшла і що ладна жетвувати? Он військові і лікарі щодня жертвують власними життями на військово-ковідних фронтах. Проте, це ж не робить їх чарівниками. Тобто, у вашій Ярині немає чогось такого, надприроднього. Тут вже якщо ви хочите зробити її чаклункою - то тре якось інакше обґрунтувати її винятковість.

Звісно, все сказане - НМСД.


Успіхів та наснаги!