20.10.2020 17:34 Пользователь"Сокира"
написал:
Сокира писал(а):
Пане Сімдесят Перший, Ви справді не розумієте, що відбувається? Справді купились на цю маніпуляцію Монохрома в стилі "я такая добра-а-ая!" На цей єлейний тон і витребенькі провокатора? Або не читали її коменти під творами? То, будьте такі ласкаві, сходіть почитайте. Як на мене, за таке треба не лише ногами...
20.10.2020 22:21 Пользователь "Сокира"
продолжил жалобы:
Сокира писал(а):
Дякую Фантому за чудову ілюстрацію хамства пані Монохром.
Можливо, кожен сприймає такі речі по-різному. Але насправді це хамство, завуальоване під "продуктивну критику".
Поскольку правилами конкурса хамство запрещено, но в отзывах пользователя "Монохром" я не сумел найти ничего достойного бана, я
обратился за помощью к Сокире:
Угрюмый писал(а):
Уточните, пожалуйста, где и как "пані Монохром" перешла на вашу личность? (общалась с вами не по-человечески). Интересуют только цитаты.
Молчание за ответ засчитано не будет (до вашего поста, было бы засчитано).
В ответ Сокира
признала, что
Сокира писал(а):
Ніякої особистої образи мені пані Монохром не нанесла, бо ми з нею не спілкувались. Зазначу, що переходу на особистості з її боку в коментах не було ніде, бо вона є досвідченим автором і вміє вправно цього уникати Але тон, яким вона коментувала твори інших учасників, виглядав не як критика, а як свідома демотивація авторів, хамство і поливання їх брудом, кажучи по-простому.
Поскольку цитат с хамством пользователя "Монохром" пользователь "Сокира" представить не смогла, её действия расцениваются, как травля (см.
правила конкурса, Дополнение 2). Пользователь "Сокира" был забанен до конца первого тура.
После чего прекратили участие в конкурсе остальные участники.
Я перенёс в эту ветку все отзывы пользователя "Монохром" (до 20.10.2020 17:34, это время до которого пользователь "Сокира" убедился в "хамстве" пользователя "Монохром") к рассказам конкурса.
Вот эти отзывы.
1. Ну дуже, дуже багато описів, які не мають стосунку до сюжету. Авторе, більш виграшно починати свою роботу з чогось дивного або з активного движняку. Ідеально б – зі слів «жінка гуляла з візочком по алеях парку і якраз проходила повз чоловіка. Єдине, що не вкладалось в її припущення, це плюшевий ведмедик, якого він тримав у руках.».
Маю сумніви, що жінка з немовлям у візочку ризикнула б присісти біля такого стрьомного мужичка.
Авторе, уявіть, що друг вас попросив розказати йому про те, де ви купили свої кросівки. А ви йому такий: «…Того року була справжня золота осінь. Яскраво світило сонце, додаючи краси й без того чарівним жовто-гарячим берізкам, червоним кленам та впертим тополям, які, не зважаючи на календар, не змінили колір жодного листочка і залишались зеленими.». Ви так спілкуєтесь з людьми? Може, ви просто відповісте щось таке: «Петько, ой це було так важко, ціла історія! Годину простояв у черзі, заклинило термінал на касі, касир – у шоці, люди позаду кричать на мене…».
Однак, робота дуже спокійна. Світлий сенс вкладено. Вам від мене одиничка.
2. Ой, що ж тут робиться? Авторе, будь ласка, пишіть так, аби текст можна було зрозуміти без перечитування. Занадто чудернацька мова – «Еко-тема завжди хайпова», «дядя явно нудився в оточенні школоти», «Охоспадє, піду до кавомату,» і т.д.
Діалоги містять кіпу інформації щодо пропозицій, які просто нудні. Кілька десятків діалогів можна було б відобразити одним простим реченням.
«...Й ніхто більше не скаже, що ми - сільська держава! » - авторе, Україна вже майже чверть століття тому фактично втратила свій аграрний статус. Поля лишаються ще трохи під рапсом і кукурудзою, що їде за копійки на кордон. Ось і все.
А якщо чесно, я взагалі не зрозуміла про що це оповідання. Ну команда обговорила якісь ідеї, оголосили переможців. І що? Сумбурно дуже.
Однак, у порівнянні з тим жахом, який мені випав на голосування, це справді нормальна робота. Переважній більшості творів з моєї таблиці не те що "1" чи "0", а "-1" потрібно ставити.
А вам від мене одиничка.
3. Вельмишановний авторе, можу надати наступні поради:
1) Використовуєте чередування складного та простого речень. Адже ваші нагромадження фразеологічних зворотів роблять текст складним для сприйняття (Наприклад: «…бабуся перехрестилася, відвертаючись від екрану, на якому чергова красуня старанно клеїла “качечку”, компенсуючи модним жестом з двох пальців неможливість одночасно посміхнутися і вип’ятити вуста.», «Зробивши ще кілька обертів під ковдрою, він, врешті, виповз із теплого ліжка, та поплентався, обережно ступаючи босими ногами по кусючому килиму, до вікна.», а ще просто «перлинка» оце «Темнимі провалля очниць на химерному обличчі мерця, що визирало з брудно-білого савану, зав'язаного чепуристим бантом десь біля лівого вуха потвори, вперлися хлопцеві просто в обличчя.»). Авторе, ви спробуйте вголос прочитати ці свої валуни. Не соромтеся ставити крапку та дописувати думки з великої літери;
2) Аналогічно, не зловживайте використанням кількох підряд простих речень, адже вони теж сприймаються поверхнево (Наприклад: «То що, її бджоли покусали? Ага, диви, точно! Показує, що двічі. Біднятко, навіть говорити не може...» );
3) Будь ласка, не звеличуйте старечу токсичність (наприклад: «вона ж і без того страшненька», «всрався», «срали мазали», «якесь хворобисько» і т.д.) як щось смішне та гарне («Баба Вася завжди гостра на язик була, а її коронні фразочки можна хоч зараз на цитати для "Камеді клаб" розбирати.» ). Читачі вам всеодно не повірять, а лише поморщаться. Ось Нечуй-Левицький в «Кайдашевій сім’ї» не звеличує своїх лайливих персонажів, а висміює їх отруйність.
4) Менше негативу, адже баба Вася так детально «розкрита» в якості поганої людини, що доводиться себе змушувати читати далі. Та й внучки – зображені звичайними покидьками, які підливають алкоголь старій людині, насміхаються над старістю й говорять подібні образи. (До речі, є серйозні причини думати, що коньяк плюс корвалол, про який написано нижче, призвів до її інфаркту – таки спроба вбивства по необережності).
5) Цей твір не має позитивних персонажів, що засмучує.
6) Матір ви описали як звичайну жадібну жінку «йому незручно між школою і тренуванням додому бігати, радше б у Макдональдсі щось перехопити, мати на ці доводи не велася». Їй ліньки дати своїй дитині з собою щось смачне або дати грошей на обід.
7) Прошу, лаконічніше з описами. Вони тут нудні, регулярно повторюються, тому жахливо набридають, і, до того ж, не грають ролі для сюжету.
Багато русизмів («рожа у білому савані» замість «морди» і т.д.). І я тут не про пряму мову російською мовою деякими персонажами.
9) «Це ми з приятелем її вчора налякали, думали гарний жарт вийде, хто знав, що так станеться…». Ні, любі друзі. Причина інша (див. пункт 4).
10) Останній розділ взагалі не на своєму місці. Мені було не зрозуміло, навіщо автор додав ті кілька абзаців.
4. Твір побудовано на сюжетній лінії самок "Шаленого Макса". Настільки схожий сюжет, ніби це фанфік, а не оригінальна робота. Тут і погоні, і пустеля, і відсутність води, тільки у фільмі все значно чистіше, без незграбно описаних фрикцій.
«У чужака було втомлене, змарніле обличчя і різні очі: праве світло-блакитне, холодне, як небо взимку, а ліве – білувате, затягнуте каламутною плівкою» – А взагалі різний колір очей називається «гетерохромія».
«– Доброї води. … І тобі того ж, мила. » – я вирішила, що мається на увазі мило як миючий засіб і сміялася, як дурепа. Сліпе як не добачить, так збреше.
«А ще від них розноситься шкідливе випромінювання, яке впливає на головний мозок, тому ми носимо шоломи. », «Але м’ясо кайлотов – основне джерело харчування для усіх громад.» – м-мм... радіоактивне м’ясце. Смакота!
«Сьогодні моя черга йти до Володаря – це головний наш обов’язок і призначення. », «За такої нагоди мені дозволили помитися, не обтертися вологою ганчіркою, як зазвичай, а саме помитися. » – обана, гаремчик. Але навіщо так прямо і детально описувати коїтус (тут обійдуся без брудних цитат)? В творі цьому «обряду» цілий розділ присвячено. Навіщо?
Авторе, будь ласка, пробачте мене, але це простенький твір про сексуальне насильство й убивство цього насильника. Фантастики тут мізер. Читати нудно. Не сподобалося.
5. Точно. Вибачте за неуважність щодо травми.
6. Казка Андерсена "Нове врання короля"
"Так виступав король у процесії під розкішним балдахіном, і всі люди на вулиці і з вікон кричали:
— О! Нове вбрання короля незрівнянне! Який чудовий шлейф його мантії, як чудово лежить!
Ніхто не хотів показати, що нічого не бачить. Адже це означало б, що він непридатний для своєї посади або страшенно дурний. Жодне вбрання короля не мало такого успіху, як це.
— Та він же зовсім голий! — закричав раптом якийсь маленький хлопчик."
Прошу не ображатися, а правильно використати для самовдосконалення. Авторе, зараз ваш твір не має ні художньої, ні етичної цінності.
Вибачте за прямоту. Сприймайте як лікувальні грязi.
==========
Весьма любопытный коммент "Сокири" к этому сообщению:
Сокира писал(а):
Вітаю!
Гарне оповідання! Цікаве й символічне. Авторові успіхів!
А Монохром просто заздрить. Так, що в нього з рота аж піна хлюпає. Бо, мабуть, так не вміє. Бо в його світі немає білих вовків і білих вишиванок. Лише брудні болота з грязюкою і огидні жаби.
На что Монохром ответил:
7. Цитата:
Ні, ненависті немає. Просто розчарування і подив, як таке можна було відправити на конкурс - не більше. Особисто я не винесла з цього твору ні добра, ні користі, ні задоволення, ні правильної моделі, а так просто подивилася текст про аморальні вчинки без повчального сенсу. Свою точку зору підкріпила цитатами з оповідання. Від мене автор отримав нуль. Але кому сподобалося - проголосують інакше. Справа смаку.
Всім бажаю добра.
У кого-то есть сомнения кто в этом диалоге хам?
==========
8.Твір побудовано на сюжетній лінії самок "Шаленого Макса". Настільки схожий сюжет, ніби це фанфік, а не оригінальна робота. Тут і погоні, і пустеля, і відсутність води, тільки у фільмі все значно чистіше, без незграбно описаних фрикцій.
«У чужака було втомлене, змарніле обличчя і різні очі: праве світло-блакитне, холодне, як небо взимку, а ліве – білувате, затягнуте каламутною плівкою» – А взагалі різний колір очей називається «гетерохромія».
«– Доброї води. … І тобі того ж, мила. » – я вирішила, що мається на увазі мило як миючий засіб і сміялася, як дурепа. Сліпе як не добачить, так збреше.
«А ще від них розноситься шкідливе випромінювання, яке впливає на головний мозок, тому ми носимо шоломи. », «Але м’ясо кайлотов – основне джерело харчування для усіх громад.» – м-мм... радіоактивне м’ясце. Смакота!
«Сьогодні моя черга йти до Володаря – це головний наш обов’язок і призначення. », «За такої нагоди мені дозволили помитися, не обтертися вологою ганчіркою, як зазвичай, а саме помитися. » – обана, гаремчик. Але навіщо так прямо і детально описувати коїтус (тут обійдуся без брудних цитат)? В творі цьому «обряду» цілий розділ присвячено. Навіщо?
Авторе, будь ласка, пробачте мене, але це простенький твір про сексуальне насильство й убивство цього насильника. Фантастики тут мізер. Читати нудно. Не сподобалося.
9. Твір про складні органічні розлади центральної нервової системи в людей похилого віку.
Тут описаний класичний синдром Крона – це важке психіатричне захворювання, коли людина думає, що в неї зупинилося серце, згнив мозок, немає кишок або легенів тощо. Тобто його ще називають «синдром живого мерця». В таких людей уражається мозок, тому вони менше відчувають біль, можуть не відчувати смаку та аромату, що посилює їх патологічну ілюзію. Нажаль, такі пацієнти також не відчувають голоду, тому можуть померти внаслідок відмови від їжі. Іноді буває, що вони закінчують життя самогубством, думаючи, що їх «зомбі-режим» не природній.
Авторе, ви мене, будь ласка, пробачте, тільки де ж тут фантастика? Ви описали психічний розлад - і не більше.
10. Вік
Чудова версія імені «Віктор»
«Можна було б хвильку постояти та помріяти — от якби … вкрасти» - що за мрії? Мрійте про гарну зарплату краще. " Він давно заборонив собі такі мрії" – погано він собі заборонив.
«Саме час зазирнути на ринок, це тут поруч, та пошукати серед порожніх ящиків на звалищі щось їстівне.», «Якщо піти в інший бік, недалеко буде благодійний центр для безхатченків. » – а пошукати роботу нізя? Він же молодий хлопець! І чому не поїхати в якесь село? Там неміряно закинутих халуп. Підійти до сільського голови, попросити в людей розсади, затопити грубку й спокійно жити. Але це ж треба колоти дрова, копати картоплю. А так - відвідувати на звалище та благодійний центр – і все в тебе добре.
«Вік таки міг пристати до якогось гурту вуличних дітлахів» – лінивий надміру. Хлопчина на бездомних дітях додумався їздити.
«Вік завагався, все ще не знаючи, куди податись» – іди на роботу! Не зли мене.
«Підлітку подають менше, ніж дитині, якщо взагалі подають.», «Вік спробував красти» – розносити прессу або листівки, прибирати урни, здавати склотару чи мукулатуру… Але жебракувати та красти звісно легше.
«про викрадення бомжів, яких потім пускають «на органи»
Ото не треба тинятися по вулицям. На роботу крокуй!
"Цікаво, спало раптом на думку, як китайці називають оте? Певно, теж барвисто й вишукано. «Блакитний дракон встромляє нефритовий жезл у глибоку печеру насолоди», абощо». – на хіба воно тут у творі?
«Просто доставити листа, віддати в руки.» – отакої, в еру неймовірних технологій користуються паперовими повідомленнями. Он вже зараз в Європі документи надсилають електронкою до регуляторних органів, а в Україні навіть у такому далекому майбутньому все ще папірцями граються. Вік не розуміє, що кур'єрам без їх паспортних даних нічого цінного не доручать? Ну хіба сибірки чи ціаніду передати. Але ж хочеться їсти, кохатися, бо автор вирішив наголосити «спало раптом на думку, як китайці називають оте» і все без зайвих зусиль. Шановний Вік, починай вже коритуватися своїм мозком! Настав час.
«Знову тихий шепіт. Потім ласкавий голос звернувся до Віка, ставлячи нові питання.», «Хлопець щосили намагався догодити тому, хто ставився до нього так ніжно, чуйно…», «Вік відчував тремтіння та погойдування поверхні, на якій лежав. Ритмічні, несильні, вони щось нагадували...», «Незнайомці зупинились та почали розглядати хлопця.», « Обидва були немолоді, дужі та витривалі на вигляд.», «Тільки зараз він усвідомив, що лежить зовсім голий.» – оу… Автор писав-писав, а потім подумав, що соромно подавати на конкурс про згвалтування підлітка, тому в останню мить незграбно підкоректував свій текст. Такі описи точно не для моєї збоченої уяви. У мене виникають погані алюзії. Авторе, не жартуйте так.
«У руці він тримав великий пістолет із кутастими обрисами — мабуть, шокер.» – то пістолет чи шокер? Це як «У руці я тримаю велику булочку з рум'яною скориночкою – мабуть, шоколадку».
«Щось вдарило його в спину. Вік спотикнувся, потім ще, ноги раптом стали наче ватяні». У Віка проблеми з болесприйняттям. Він тільки через три речення зрозумів, що в нього стріляють.
«Вік зробив єдине, що йому лишалося — прикинувся мертвим. » – правильно, зупини свій пульс в магітральних артеріях зап'ястя та шиї, розумнику. І дивись там, контролюй свої зіниці, щоб не звузились ненароком на ліхтарик.
«Може, його не стануть добивати, а просто кинуть тут, коли пересідатимуть до іншого авто. » – ніхто не перевірятиме. Поганець просто зробить контрольний в голову й спокійно піде.
Терміни
«Мікроботи, чейджери» - що воно таке і з чим це їдять?
Вирок
Пробачте мене, авторе, не сподобалось. Адже головний герой – лінивий, боягуз, крадій, в голові лиш думки «про оте» та «пожерти».
======
Следующий пост после этого - Сокири:
Цитата:
Р.S. А Монохром знову заздрить. Не зважайте )))
======
11. Ганна
«Ганна сплеснула долонями » - з якого дива? Ви аплодуете своїм занавісочкам перед тим, як їх мацати?
«Чи просто розчинився у повітрі перед дверима.» – у-у-у! Цей містичний саспенс просто божевільний! Особливо враховуючи, що після відлиги сніг вкривається льодовою кірочкою й дрібні тваринки іноді не провалюються, бо в деяких місцях їх витримує кірочка. Але ж це Ганна…
«Зі снігом впораєшся? Чи допомогти прогорнути доріжки?» - Мирон, падлюка така, все готовий зробити для її миру та спокою ( Ганна «мовила і скривилася, подумки додавши: «якби не твій дзвінок».). От якби він досі бухав (а не лише з горя від її відмови), проявляв би ніжність ударами обухом по її черепу, а потім вибачався на колінах з букетом чорнобривців в руках, доки вона відходить в реанімації, – ото б було класно!
«Хоч Мирон іноді й дратував – допомагав по господарству вправно.» - а Ганнуся балувана. В неї типу є коханий Тарас, але чомусь Мирон – її регулярний гість. А що, ну треба ж Ганнусі собі хоч когось для підтримки статевої функції? («І, гляди, вже вночі вони врешті опиняться в одному ліжку.») Що добру пропадати? А ще є смакування непристойних сцен («Мирон смикнув халатик, тканина не витримала і затріщала. З-під неї визирнули пружні перса. Чоловік голосно ковтнув слину, потягнувся рукою до них. Отримав ще один ляпас. Ухопив за руку, смикнув, перевернув, заломив за спину і знову штовхнув Ганну на канапу.»). Вульгарна банальщина…
«Чи знає щось про Тараса? Що той…» – …той падлюка робить? Ну, любить вона Тараса! Своєю специфічною любов’ю. А ви як думали? Фраза «Що той…» і загадкові три крапки висловлюють зневажливе ставлення до Тараса.
«Стійко лампочка трималася, пережила подружок у кімнатах, та все має свій вік.» – моя збочена уява підказує, що Тарас той ще гуляка. Влаштовував домашні оргії. Он, по всіх кімнатах були подружки.
«Аж тут здалося, що у темній вітальні хтось сидить за столом. » – як Ганна устигла роздивитися такі подробиці? Чому не постать якогось ведмедя чи веселкового єдинорога?
«А кращі ліки від нервів – то праця.» – так, важка Миронова праця. Адже той рабує на неї несамовито, ремонтує, сніг відкидає… Цікаво, від чого Ганнуся могла перетомитися? Від кидання сніжок в дерева?
«– Мені нічого не треба! – і кинула слухавку. – Марійко, ти де? – крикнула крізь сльози. – Сідаймо обідати!». Моя збочена учава сприймає це так, ніби «Нічого не треба, нарешті він здох. – у Ганни проступили сльози від щастя. – Марійко, сідай, будемо їсти, пити, святкувати».
«Ганна придивилась і охнула – надто цей собака походив на вовка.», «Донечку, обережніше, не налякай його!»– донька грається з якимось чужим собацюрою, але ж головне не налякати тваринку. Байдуже, що собака може запросто розідрати горло дитині. Ну це ж Ганна…
« Вона тримала цуценя, схоже на хутряну іграшку. » – ага, це той вовкулака розродився у їх на очах.
«Принеси мені шкуру вовка, – сказала Ганна.», «І сконав так само, як і Тарас – із горлянкою перетятою.», «Під шкірою біліла сорочка з візерунками» – аллюзія на замовлене вбивство Ганною свого чоловіка Тараса за допомогою коханця Мирона.
«– Забирайся до біса, вбивце! – відрізала Ганна.» – правильно, хто ж заявляє до поліції на своїх коханців. Ще спалить її, то разом загримлять кайданами.
«Вона вже знала – свій свого не образить.» – на основі чого такий висновок? Сюжет описує зовсім інше. Але це ж Ганна…
Ганнуся садистка, тиран, лінива жінка, жахлива матір. Чудовий персонаж. Геніально.
Тарас
«У яскравому зоряному світлі терикони чомусь найбільше дратували Тараса.» – от поясність мені, як він вночі роздивився терокон (земляний насип), враховуючи, що навкруги було лише світло від зірочок? Оце зір у чувачка!
«Все добре, я не завдам шкоди» – нічого, що він щойно стріляв. То така сувора чоловіча ласка.
«Тарас розплющив око» – обережно, пірати наступають! Але ні. Далі друге око відновило свою функцію («Тарас розплющив очі»).
«Відшукався лише перекис водню. – Такий-собі антисептик, – зітхнув Тарас, – втім, це все ж таки краще, аніж нічого.» – а ось не треба хвилю котити на мій улюблений перекис водню! Він вивільнює не лише молекулярний, але й атомарний кисень! Але якщо Тарас зневажає цей антисептик, чому не прокалив лезо вогнем?
«Мирон. «Перевертень», – присвиснув подумки мисливець. З щоки односельця стирчала осикова скалка, з рани точилася кров.» – а що, стріляти по людях давня мисливська традиція.
«Дійсно, вбити Мирона я встигну завжди» – Ну повернемося до сюжету. Якщо так, то Тарасе, тебе мало не зжерли, а ти тут себе героєм ставиш?
Ну що сказати… Працюй для дружини та дитини, терпи її коханця, поки той тебе не заріже по її рекомендації, а потім вони тебе спалять («Найкраще – тушу якнайшвидше спалити, а попелище окропити свяченою водою і засипати сіллю. Бажано б разом із шкурою та вишиванкою». ). Геніально.
Мирон
Ну що сказати… Працюй, як собака, вбий заради коханої, а тебе за це згодують домашнім тваринам. Геніально.
Марійка.
Бідна дитина. Чувак ледь не згвалтував дівчинку, а мати сидить і дивиться («Мирон відскочив від Ганни, зробив крок до дитини».). Правильно, хліба і видовищ.
Численні русизми
«справлюся» – краще «впораюся»
«інша задача» – краще «інше завдання»
«відбилися на обличчі» – краще «відобразилися на обличчі» тощо.
Авторе, ви мене пробачте, будь ласка, але це дуже погана робота. Огидний сюжет, жахливий сенс, помилки та русизми. Працюйте над собою.
12. Мне очень понравилось. А как по мне - твердая научная фантастика без ядовитых примесей бреда и тупости.
А еще автор – брутальный эстет. Люди, я давно так не кайфовала от художественных описаний! Такие моменты, как «Небо… оказалось тёмным. Не чёрным, нет… Но и не голубым, и даже не пасмурно-серым. Хотя, конечно, серый цвет преобладал. » - были такими же интересными, как и сам сюжет. Мир очень продуманный и проработанный. Однозначно отличная работа. Автор, выражаю вам свое почтение и читательскую любовь.
И мне совсем не испортило впечатление то, что текст «монолитный». Надеюсь, вы исправите и перезальёте свою работу, чтобы вас не дисквалифицировали. Но если что, я успела насладится.
Ох… Чувствую, я бы покупала ваши книги и читала зимними вечерами взахлеб.
Аномалия
Ну да. Это действительно крутая штукенция.
1) Пользователям онлайн-игрушки «Сталкер»– огромный дружественный привет. Кстати ваша Клякса («язык разноцветного, но с преобладанием серых оттенков пламени», «накапливался серо-радужный туман») значительно краше, чем виртуальные разработки многих современных игрушек. Честно, вам нужно быть дизайнером MMORG.
2) Клякса умеет рожать детей («через несколько минут после того, как «выдохнула», в третьем справа кресле обнаружилась она – девчонка лет тринадцати. )! В этот момент «Сказать, что я был сильно удивлён, значит здорово преуменьшить.»
3) Клякса является машиной времени с эффектом Бенджамина Баттона («Швыряя человека в прошлое, она вызывает ещё и возрастную регрессию.»). Правда есть неприятный эффект – «В младенца человек, понятно, не превратится: когда наступает момент «впадения в детство», из-за слегка по-разному идущих процессов «омоложения» разных частей тела наступает смерть. »
Лариса Аркадьевна
Классическая бабенция, в существование которой веришь (« Запыхавшаяся, растрёпанная, злая как чёрт… Н-да, темперамент – он во всём проявляется!» – прям себя в ней узнала). Жуткая стервозина, но герой с ней справляется. Молодец. Респектую ему.
Андрей Сергеевич
Спокойный, вежливый («Просто – Андрей, - психологическую дистанцию стоит сократить.»), в общем, – чудомужик.
Иветта Морозова
Эта работа – просто рай для визуалов! Полно таких моментов, как «голубые с серой окантовкой глаза», «в светлом брючном костюмчике…». Да, автор, это скорее не так фантастика, как фантастическая эстетика. Читала ваши описания внешности с удовольствием. А я редко наслаждаюсь такими моментами, так как обычно авторы создают их очень скучными. Но здесь на редкость все четко.
Планета «Антиква»
Сразу понятно, что она старая и является АНТИКВАриатом.
Бомбезные термины
От таких терминов жаба зависти душила меня неистово. Понятно и заковыристо, при этом очень круто.
1) Имплант-процессор. Термин понятный, но хорошо бы, чтобы персонажи пользовались далее по тексту какими-то вариантами этого термина, удобными для произношения. Что-то типа «имплант-процессор серии «***»», а далее в тексте уже только инициалы или код. Ведь люди в жизни редко пользуются сложной терминологией. Мы же не говорим «пойду за персональный компьютер», а скорее говорим «за комп». Но моя критика не уменьшает очарования этой штуки.
2) Зоны пространственно-временной турбулентности. Сложно. Умно. Завидно, что я так не умею.
3) Саркофаги-анабиотики. Я сначала прочитала «антибиотики» - ржала, как дура.
4) «Компактный маточный репликатор». Автор, вы - гений.
Забавные опечатки
1) «болье молодых вариантов себя». Ну конечно такая извращенка, как я, прочитала «белье», а не «более».
Суть
Автор хорошо поразмышлял над проблемами идеи вынашивания животных в человеческой матке. И о возможных этических проблемах, и о неприятных последствиях. Именно такой должна быть научная фантастика! Чтобы предупреждать реальных людей. Благодаря таким работам человек может поразмышлять о разном и меньше допускать настоящих глупостей. Особенно это важно в нашу эпоху, когда для науки и медицины все больше размываются границы морально-допустимого…
Спасибо вам, Автор. Всех благ.
13. Традиційні лікарі
Слухайте казочку про справжнє моторошне зло. Про відьмаків? Про вурдалаків? Ні! Про лікарів! Так, вони тут тупі. Ні, вони створені справжніми кретинами, адже в реальному світі саме такі сидять за гратами. Жаль, що твір формує недовіру населення до звичайної медицини, особливо зараз, коли гуляє ковідчик.
«Навіть точний діагноз встановити не змогли» (фу, які ідіоти), «Лише знаю, що лікарі не змогли поставити діагноз, і сказали чекати» (бве, які огидні сучасні дипломовані спеціалісти, сказали чекати на похорони).
Бабка-шептуха/ «світило-лікарка»
Ну, твір прямо натякає, що шептухи рулять! Чувишка вам щось пробурмоче («Лікарка помовчала, тоді пробурмотіла»), дасть хльобнути якоїсь спиртово-канабісної гидоти («пляшечка з густою рідиною підозрілого брудно-зеленого кольору. – І коли проковтнеш –побачиш. », «на смак, схожою на м’ятний лікер»), вас заштирить («Я просто сплю, або п’яна…») – і все стане в шоколаді. А як ви думали?
Батько
«Так і сидить мовчки, дивиться перед собою, нікого не впізнає…», «Втім, батько видався йому дивним – він дуже загадково посміхався.»
Психіатрія – вона така. Діагноз простий: судинна деменція. А взагалі, персонаж плоский, як двері. Він тут просто ні до чого (ну хіба що облити брудом лікарів – оце діло!). В кінці автор сам забув про цього нудного персонажа, адже навіть не наважився розказати, чи полегшало йому від булдижки? Чи татечко просто банально здох від рук доньки-фанатички?
Sims
Онлайн-ігри, ви надихаєте мільйони: « зі стіни печери вилетів палаючий зелений кристал»
Король
Оце цього чувака я б довго й натхненно била б. Мерзотник ще той (вчіться людоньки, як формувати свою секту). Отже, до вас прийшли по допомогу, а ви маєте спокійно сказали: здохни або рабуй на мене («Я приймаю обидві ваші жертви»). А насправді цей негідник міг легко сам все розрулити (« Візьми, дівчино, це врятує твого батька і прожене демона, що прийшов з-за завіси»). Король такий собі король…
Влад
Чувак випадково забув, що має здохнути («Я віддам життя не за нього, а за дівчину, яку привів сюди», а потім – «А я все життя проведу тут, під землею, не виходячи на світло».).
Ярина
Вона великодушно дозволила Владу здохнути замість неї («Це добрий вихід, – промайнуло в голові у Ярини. – Батько буде врятований, я повернуся додому, обійму його, а потім проживу довге щасливе життя…»). Авторе, невже ви хотіли, щоб я за неї вболівала? Вона – мабуть головна злодійка цього твору: набухалася наркоти, настояної на лікерчику, чувака на той світ хотіла загнати, і ще й радіє собі... Добре, що автор трохи схаменувся від її огидності і в наступному реченні написав повністю протилежний вчинок до описаного рішення в думках Яринки. Але тут підігнали ще трохи бухла («Ярина нерішучо взяла флакон»)., тому глючна пруха не закінчилася, а невмотивована тупість продовжилася («Їй не вірилося, що небезпека їх життям минула» - а як же вона про це дізналася? Адже цього в творі не описано. В неї абстинції не буде, чи що?)… І ще. «…після всього цього ти й справді думаєш, що ти – звичайна?» - так, про таку виразну гадюку я дійсно давно не читала.
Вирок.
Мені жахливо не сподобалося. Авторе, ви мене пробачте, але де повчальний сенс, де логіка персонажів, де? Жалкую про втрачений час над подоланням цього нудного, важкого, нелогічного тексту.
Працюйте над собою.
===============
Если какой-то отзыв пропустил, скажите об этом (ссылки достаточно, я перенесу его сюда).
Представьте, в-третий раз перечитал сообщения пользователя "Монохром" и не обнаружил переходов на личности.
И ничего такого, за что бы следовало "не только ногами".
Вход
FAQ
Поиск
Пользователи
)
). 
