Обсуждение рассказа aq013 Нікого не треба карати

Вправно написано.
Є над чим задуматися.
Що є добро і зло у конкретну мить для однієї людини.?
Дякую, авторе.
Успіху на конкурсі!

Дуже дякую за добрі слова

Якщо абстрагуватись од нарочитого добірного сленгу школоти, якого місцями аж по вінця, твір непоганий. І все б нічого, якби не одне якби: введення гулихи ще не робить оповідання горором. Завдання горору - налякати, а тут мені філософські розважання підсунули .
Удачі на конкурсі!

Ну твір же про школоту Хоча я хвилююсь, чи не занадто анахронічним та олдовим цей сленг вийшов.

Переляк взагалі - штука індивідуальна. Мене лякає творчість Стівена Кінга, але не ті моменти, де "кров-кишки-апокаліпсис", а безвихідь та хтонь повсякденності. Побут будинку для старих, наприклад. Чи у тому ж "Протистоянні": в кінці атомна бомба вибухнула - ну, таке, а коли на початку чувак у кінотеатрі кашляє - оце капець. Певно, я поки що не вмію "універсальні страшилки" вгадувати.

Гарне оповідання. Так і напрошується асоціацію з "Королевою балу" і виграє в неї по всім статтям: і сюжетно, і ідейно, і жахально, і оригінально. Персонажів розумієш і ними проникаєшся, тому твір працює. Звісно, одразу виникає асоціація з "Впусти мене" Ліндквіста, але радше на рівні задуму чи схожих моментів. З мінусів:
- текст б ще раз перечитати, бо вистачає і одруківок, і невдалих фраз. Наприклад, на "вітчим тягнув молодшого брата", я на мить розгубився, думаючи, брат героїні чи вітчима;
- упущено найцікавіше: як героїня допетрала, що її подруга не людина. Власне, сцена з облизуванням крові мала наштовхнути на думку про бомжів-канібалів, а не щось надприродне. Та й взагалі, обізвавши монстра, Ви одразу робите його менш страшним;
- незрозуміло чому Кара то чистий лист, то згадує своїх та їхні правила. Місце мають обидва підходи і навіть суміш, але конкретно в тексті складається враження, що все повертається так, як потрібно авторові.
У цілому ж це далеко не найкраще оповідання на конкурсі, але саме ним я насолодився найбільше. За що дуже вдячний автору! Успіхів!

Дякую за розлогий відгук. Справді, через брак часу мені не вдалось достатньо вичитати текст оповідання, тож ваше зауваження стосовно одруківок та невдалих фраз більш ніж валідний. Стосовно нерозкриття природи монстра - дякую, мені така ідея не спадала на думку, хоча так і справді можна покращити жахаючий елемент. При редактурі я це точно виправлю.

Дуже дякую за цю фразу. Вона справді мотивує надалі працювати над своєю майстерністю.

Вітаю, авторе!

Непогано, проте знову ж - не страшно

Якось незрозуміло, чому Кара заговорила з Кет, а не схарчила одразу

Персонажі. Надто шаблонні. Толік - взагалі якийсь мудак. Ну добре б лише до Каті ставився погано. Так він же і до власної дитини так ставиться. Зло абсолютне, навіть більше за Кару. Якщо за задумом жах має викликати саме він, то в мене викликав відразу. І бажання натовкти пику

Мати. Вона навіть фон, а не персонаж. Що її змушує жити з таким покидьком? Що змусило народити другу дитину? Безвихідь? Відчай? Ці моменти залишилися поза увагою читача. Хоча, для розуміння картини хотілося б.

Зінка. Ну майже те саме, що й Толік. Я розумію, підліткова жорстокість з усіма наслідками. Але ж знову, має бути щось людяне в її образі, щоб я її хоч трохи пожалів, коли Кара карала. Зінкине оточення. От якби хоч хтось із дівчат у сцені з кров'ю сказав - "може не варто" - було б краще.

Сама Катя. Тут вже шаблонний приклад класичної української літератури. "Як нас всі гноблять". Відчим - мудак, матері насправді до неї байдуже, брату теж, в школі - гноблять. Хіба епізодичність завучки з людяним ставленням. Та й то, тут воно зіграло не як світлий промінчик, а радше тільки підкреслило увесь негатив. Далі. За Кару Катя робить висновки напрочуд швидко, що характеризує її як кмітливу дівчину. А вже із Зінкою - прокол. Типу вона не здогадувалася, що Кара її вб'є. Невже думала, що Зінці пальчиком зроблять "ай-яй-яй" і все закінчиться?

Успіхів!

Доброго дня.
Перед тим, як переходити до конкретних відповідей, хочу сказати загалом: іноді люди просто погані, без подвійного дна і без вагомих на те причин. Для жорстокості цілком достатньо безкарності. Так само, іноді підлітковий вік - просто лайно, з усіх боків. Тут історія саме про обидва таких випадки.


За задумом, їй теж було дуже самотньо. А тут трапився хтось незвичний, ще й схожий за віком. Єдине що - як зазначив один із попередніх коментаторів, таки не варто було розголошувати її видову належність.


Хлопець йому теж нерідний - інакше чого це він малого примушує називати себе "татом"? Він просто до хлопчика ставиться прихильніше, тому що він молодший та чоловічої статі. На жаль, у цього персонажа було пара прообразів, падчірка одного з яких пробувала порізати собі руки.


Значить, образ вдався, дякую


А що змушує справжніх (не вигаданих) жінок роками терпіти садистів та психопатів? Бажання "мати сім'ю, як у людей", "мужик в домі", "але ж не п'є", самообман, віра у образ "справжнього чоловіка", "до нього несправедлииві та провокують", впевненість, що от-от все виправиться, небажання "вимітати бруд з дому"?.. Та безліч їх. Тепер власне про матір: цьому персонажу приділено достатньо часу, аби показати, що донька її не сильно хвилює. Що за цим стоїть: початкова небажаність дитини, особисті конфлікти, ревнощі, несприйняття підліткової психології, образа на колишнього чоловіка, - я не знаю, і не думаю, що це тут має хоч якесь значення.


Кумедно те, що саме цей персонаж на 100% списаний з конкретної живої людини. Деякі репліки навіть вигадувати не довелось. За кілька тижнів постійного (і неприємного) з нею спілкування вона нічого "людського" не проявила. Власне, як і її почт: у зграї є свої, дуже чіткі закони. Просто пригадайте, чи були у вас у класі/школі "білі ворони", і чи заступався за них бодай хтось. Особливо з наближених до ватажка. Дуже зрадію, якщо захисники були, бо на моїй пам'яті такого не траплялось. Бувало що навіть вчителі приєднувались, бо за себе боялись більше.


Ну в такому разі Стівен Кінг зі своєю "Кері" - класик української літератури

В будь-якому разі бачу, що оповідання вас зачепило за живе. І мені це справді приємно. Дякую

Гарний твір. Під час читання постійно змушує замислюватися і щось співставляти, і це добре. Мабуть, кожний читач знайде у ньому щось близьке або не близьке для себе, але у будь-якому разі знайоме. Принаймні, мені родина Каті - уся, з вітчимом, байдужою покірливою матусею і братом - здалася чудово і достеменно виписаною, бо доводилося бачити таких людей. Саме такі жінки найчастіше й обирають отаких бовдурів у чоловіки, а згодом намагаються усіляко виправдовувати їхню бовдурячість. Зінка теж вийшла цілком живою - хоча й не розумію, чому Кет не могла сама узяти й натовкти її бодай один раз. Це б, власне, відсотків на 99 вирішило питання. А коли перекладаєш проблему покарання зла на когось іншого - отоді вже не маєш контролю над цим процесом, і марно бідкатись, що щось пішло не так. Хочеш зробити добре - зроби сам.
А Кара - це, власне, не зло. Просто істота, яка живе згідно з власною сутністю. Як якийсь пітбуль - нема сенсу звинувачувати його, що він вбиває інших тварин, бо це його сутність. Треба просто водити таку тварину на повідку й у наморднику - тобто, це вже питання відповідальності. Головна проблема Каті - те, що вона збагнула це надто пізно.
Не знаю, чи це у автора вийшло навмисне, чи випадково, але слово "Кара" ще й італійською означає "люба". Тобто, гулиха любить Катю, і саме тому є карою для всіх, хто її кривдить.
Дякую авторові, сподобалося й навернуло на роздуми. Успіху на конкурсі!

Це п'ять! Ні, десять!

Гарне оповідання. Психологічно вивірене, переконливе. І щодо сюжету, і щодо мотивації персонажів.
Удачі вам, авторе!

Ого, нічого собі! Після такої кількості критичних відгуків отримати аж два схвальних дописи підряд - це просто свято якесь! Дуже дякую шановним коментаторам за їхні оцінки