Цитата:
наказую перевести корабель у ручне керування
«...На ручне керування», або «...у режим ручного керування».
Цитата:
роки без практики любу моторну пам'ять підведуть
будь-яку
Цитата:
Ще б розібратися в чому вона полягає.
розібратися, в
Цитата:
пілотом серед курсантів не допомогло йому дістатися
курсантів, не
Цитата:
Згідно таймеру часоліт міг перекинути
таймеру, часоліт
Цитата:
Але з іншого боку якщо хтось відправився б
Але, з іншого боку, якщо
* * * * *
Поведінка капітана одразу виглядає, м’яко кажучи, дивною: він без вагань порушує правила, навіть при тому, що «посадка за місцевої заборони карається звільненням». Таке враження, наче йому все байдуже. Як такій людині могли довірити настільки важливу місію, та ще й відправити її у космос саму?
До речі, Аврора так і не заарештувала його, як обіцяла. Їй теж закони не писані?
І таке питання. А навіщо місцева цивілізація заборонила посадку? Якщо корабель не сяде, істоти у ньому не зможуть взяти участь у тесті на розумність.
Втім, усе це дрібниці — оповідання про інше. І от саме це «інше» мені дуже не сподобалось.
Я так і не зрозумів, чому Максим не міг взяти часоліт із собою на Землю та використати один-єдиний раз, після чого знищити. Але навіть якщо не зважати на це, та виходити з наступного: перевірку на розумність пройдено, коли для істоти обов’язок важить більше, ніж особисті почуття, — якось неприємно виглядає ця «розумність». Більше скидається на принесення особистості в жертву заради «загального блага» та «світлого майбутнього». Потім з’ясовується, що усілякі права та свободи також заважають безпеці людства. І мандрувати в часі не можна, і просто мандрувати не можна, і того не роби, і цього не роби...
Оце згадався роман Метью Вудрінга Стовера
«Герои умирают». Там герой поводиться передусім як людина. Якщо це нерозумно — ну її до біса, ту розумність.