Дякую за розкриття теми і за детально пророблений світ.
Є мовні недоліки і ком подекуди бракує. Але то таке, у мене питання виникли по суті.
Загалом історії вимушеного примирення ворогів мені дуже цікаві. Але тільки якщо у них можна повірити.
Не можу повірити у людину, яка зупиняє смертельний бій за наказом командування, а тоді мирно нюхає потилицю ворога. У героя тільки що вбили купу товарищів, а він так прямо й слухається начальства?
У такій ситуації люди "вибачте, втрачають зв'язок", "нічого не можуть розібрати", а самі тим часом мочать ворога, принаймні, пробують. Навіть якщо не змогли відразу - спробують пізніше. Тим більше, коли на короблі ще довго лишаються плями крові загиблих!
В цілому поведінка обох команд, які прямо такі слухняні (в умовах, коли їх ніхто не бачить!), викликає недовіру. Я хочу ще раз уточнити, що люблю історії типу старого доброго "Ворог мій". Це дуже крутий сюжет. Але співпраця, яка описана тут, на мій-таки персональний погляд, можлива була би в умовах
значно більшої безвиході. А тут обидві команди мають усі можливості для взаємознищення, і що? грають у іншосвітні шахи, вчаться казати "вареник" і навіть віддають під суд землян, які вбили прая? Не вірю капслуком.
Також приєнуюся до подиву щодо статевих органів на руках. Тобто сама по собі спроба детально описати праїв варта уваги, але ну от це - ну йой
Після динамічного початку сюжет (на мій особистий погляд) різко провисає. Чекаєш, що там було з героєм, що йому показала прайка - а натомість таймскіп за таймскіпом - і мирненьке таке спілкування. Ну, звісно, герої дрібно лаються, але це не драматургічний конфлікт ані разу. Бо земляни і праї глобально хочуть одного і того ж (вибратися з дупи), при цьому ніхто нічого не приховує, не має власних планів в обхід інтересів "партнера". Тому тут починаєш нудитися - хоча ніби щось відбувається, є чисельні футуристичні заманухи. Власне, в тексті дуже бракує драмконфліктів - є лише демонстрація властивостей рас і дрібні "базарні" сварки.
В фіналі чекалося щось типу старого Єфремівського оповідання, в якому закохана пара рятує корабель наш і з антисвіту. Ну, трошки не так вийшло, за що дяка.
Але повірити у миролюбність розумних істот в описаних умовах мені несила.
Відкритий фінал сподобався
Моральна дилема, чи вбивати праїв, задля яких уже віддав на смерть двох власних товарищів - дуже цікава
_тут мав бути сарказм, так, але проблема дійсно цікавенна, без жартів. Мені навіть захотілося почитати історію про психологічний стан героя роки потому. Що його мучить? про що він думає? Які помилки готовий випровити?_
Якщо я можу зробити припущення чи дати пораду: доводилося і мені стикатися з такою проблемою, що писати екшн емоційно важко; хочеться, щоб усі збавили оберти, мирно попрацювали, показали себе - і автор перевів дух. Але, шановний авторе, це погано для сприйняття тексту. Щиро бажаю допиляти це все, бо історія загалом незла. Просто якщо докрутити її, то вона піде зовсім іншим шляхом.
Бажаю успіху!