Цитата:
Если же по сабжу, то ваши объяснения чересчур далеки от стартовых: "так звана мораль", "трохи по-дитячому" и "по-лєнінськи". Но сделать вид, что объяснения были, можно.
Важко пояснити доступніше. Спробую ще раз. Мораль у текстах для мене - це як шити білими нитками по чорному. Але ж це примітивно і грубо, нитки видно і виріб виглядає аматорським і нестильним. Отак більшість авторів і протягує "добро" в тексті. А має бути непомітно, ненав'язливо, у роздумах, щоб читач сам дійшов, що добро, а що зло. Приклад - описи-описи, думки героя, роздуми героя, і оп, стається трагедія чи НП і гол. герой, який до того був лінивим/ хуліганом/ніяким/ раптом стає героєм -- такий весь свідомий супермен, який рятує інших, а "круть" полягає в тому, що врятовані або гірші за нього, або антагоністи.
Чи часто зустрічаємо таке в житті?
Далі: оповідання - це художній твір. Окрім сюжету, ідеї та моралі, в ньому є ще інша половина- художність викладу. В чому, власне, полягає художня цінність? Може там якась тонка психологічна лінія? Чи вишукана мова, стилістика? Тонкий гумор чи гостра сатира? Самі по собі описи, роздуми героя і технічно-фантазійний антураж не працюють, якщо нема відповідної стилістики, що чіпляє, вражає, зворушує, якщо нема стрункості, якщо текст захаращений, перевантажений зайвим.
Друге. Текст має подаватися таким чином, щоб мораль була не нав'язаною читачу автором, а виявленою читачем самотужки. В якісних, сильних творах моралі не помітно. Хоча б як у "З неба падала вода". Або "Стіна". Вона майстерно завуальована, що не виглядає головним персонажем у тексті, а ніби між іншим. Такі тексти читаєш і насолоджуєшся дійством, просяклим мовою, стилем розповіді, де всі елементи гармоніюють між собою, непомітно вживаєшся і живеш текстом. Мораль там непомітна, але відчуваєщ її інтуїтивно, підсвідомо через настрій, емоції, які викликає текст.У творах-половинках мораль вилазить на поверхню білими нитками. А буває що автор ще й від себе пояснює, в чому мораль і як треба цю мораль розуміти. Отож, якщо в тексті відсутня художність, це для мене означає писати по-дитячому і відбирати такі тексти -- теж дитячість. По-лєнінськи, це коли до дидактичності додається "гучність"- пафос -прапорець "ура, на барикади" або "ура, ми перемогли".
За пояснення навігації дякую