Обсуждение рассказа ap010 «Промінь надії»

Вітаю, авторе!
Сюжет, ідея - сподобалися.
З формою подачі можна було трошки краще.
Як на мене, то забагато пафосу і театрального драматизму.
Якби я писав це оповідання, то корабель протаранив би астероїд на очах у команди.
Але це не допомогло б. І лише, коли вже здавалося, що планеті кінець, наблизилась би Нубіру, розфігачила загрозу і у навушниках роздався б голос Нестора: "Фух! Ледве встиг".
Ну і в розв'язці, що Нубіру - це дійсно захисник Всесвіту, але керують нею душі тих, хто пожертвував собою для захисту інших.
Десь так.
Успіху на конкурсі!

Забагато пояснень, а ще більше трикрапок. Тяжко читалось. Наче синопсис, а не художній твір.
Персонажі якісь картонні, дійсно як з мильної опери. Їхнім емоціям зовсім не віриш.
З матчастиною також біда. Наприклад, пілот постійно тримає курс у космосі, наче він водій автомобіля і боїться відпустити руля, щоб не злетіти у кювет. До серйозних недоліків відношу те, що проблему з астероїдом герої самостійно не вирішили, а за них все владнало чудо! "Бог із машини", як казали древні греки.

Завжди би так: якась халепа, і тут одразу прилітають боги з машини та усих рятують... мрії, мрії сподобалося!

Вітаю, Авторе!
В якийсь момент Ви самі відчули, що дуже перебираєте з мелодраматизмом.
І одразу ж кинулись виправдовуватись : "Ні, це не мелодрама, ні, це не фарс, хоч комусь так і здається..."
Ні, Авторе, так писати не треба.
Ви наче дивитесь мильну оперу, яку відзняв якийсь інший режисер, а Ви просто описуєте те, що він назнімав.
Але ж режисером цього кіна маєте бути саме Ви!
А гарний режисер завжди уявляє себе на місці кожного персонажа.
Ви ж реальна, нормальна і адекватна особа?
Тож так само і ваші герої мають діяти, говорити і відчувати так, як це б робили саме Ви.
Звісно, з поправками на характерні особливості персонажів.
Пишете про злодюжку - влізьте в його шкіру, наскільки дозволить фантазія. Описуйте саме себе в цій ролі, а не відсторонено, дивлячись збоку. Кожен Ваш персонаж (навіть найогидніший) - це Ви і тільки Ви!
Ви будете з таким пафосом і надмірним мелодраматизмом описувати свої відчуття, думки та емоції? Гадаю, що ні.
Іще невеличке зауваження - Ваш текст катастрофічно потребує уважної вичитки.
Успіхів у подальшій творчості! Не кидайте і все у Вас налагодиться
І традиційний бонус - навіяло

При читанні виникло враження наче це переклад з російської, але загалом стиль досить непоганий, навіть той надмірний драматизм, згаданий вище, не заважає (особисто мені, звісно ж) сприймати сюжет. Єдине, що подібні сюжети характерні для фантастики середини минулого сторіччя, особливо ця вся платонічна любов, сучасніші твори більш, скажімо, "динамічніші" у цьому плані. Це не недолік, це просто роздуми на тему.
А ще є зауваження технічного характеру: якщо взяти величезний астероїд, маса якого є достатньою для пробиття земної кори, то якщо його розрізати на дрібні шматки, то маса його не зменшиться. Отже, якщо хмара тих уламків перетнеться із Землею, то згоріти вся не зможе і таки впаде на поверхню і спричинить багато руйнувань, хоч і не катастрофічних для всієї планети.
Успіхів на конкурсі, авторе

Вітаю, авторе!
Ваше оповідання мені більше сподобалося ніж не сподобалося. Принаймні, воно не залишає неприємного присмаку після прочитання.
Дякую за щасливий кінець і мімімум трупів
Плюс всепоглинаюча любов)))
Написано місцями наївненько (я й сама так пишу), місцями занадто награно (це теж про мене).

[+]

Може це оповідання теж я написала?

Глибини персонажів не вистачило. Було б краще якби рішення приймалося з ваганнями, із роздираючим прагненням водночас повернутися додому (чи певновже на Місяць), мріяння про дітей чи якісь власні бажання і честю, гідністю, прагненням до самопожертви. хай би рішення не далося так легко. Та і саме рішення зовнішнього конфлікту героям нічого не вартувало.
Але, задум був хороший, задатки гарні, фантазія працює.
Удачі на конкурсі і в подальшій творчості.

Ох, мова дуже погано. Про мелодраматизм вже писали, я взагалі уявляв героїв персонажами аніме, бо тоді все ставало на свої місця. Ну, й так забагато уваги астероїду, замало людям. І, якщо вже зробили любовний інтерес героя француженкою, могли б бодай дати їй "au revoir" сказати. Але, що вагомий плюс, це однозначна НФ, ще й саме така, на яку розрахований конкурс. Гадаю, саме тому твір потрапив до фіналу. Тож, успіхів в конкурсі і наступного разу краще вичитуйте оповідання.

Тема з планетою-кораблем, який літає десь на околицях системи, цікавенна! Мова грамотна, є події і герої зі своїми бажаннями.
Але є чисельні приводи для критики.
На плането-кораблі живуть дивні істоти. Дивні в тому сенсі, що їм навіщось потрібно пасти землян і рятувати їх, а тоді знову ховатися у темряві на тисячі років. Незбагненний альтруїзм, який багато у чому знімає з землян відповідальність. Справедливості заради відзначу, що земляни спочатку все ж спробували самостійно врятувати планету. Але мотивації нібурян - такі само дивні.

Також мушу визнати, моя читацька увага почала втрачатися прямо зі старту Все ж таки краще читача чимось захопити відразу - "ефект перших трьох секунд". Навіть якщо вам згодом треба потрібна буде сюжетна пауза, "повітря" - читання не покинуть. На жаль, тут описи, описувальні описи, згадування описів, знову описи між репліками героів і знову довжелезні описи. Дуже важко було прорубатися до суті і подій.

Силуване (і незрозуміло, чим викликане) згадування героєм легенд, які йому колись розповів професор - це "Скажіть, професоре?" - невправний прийом, який заміняє в сюжеті статтю з вікі. Якщо у вас не імітація під Жуль Верна, то не треба так робити.
Багатокрапки - теж занадто чисельні. Там, де вони вжиті, здається, треба було чіткіше описати події, позиції героїв тощо, а не робити подібне "затемнення".

В цілому з описами - підтримаю зауваження колег. У мене теж виникло враження, що я дивлюся аніме з гіперболізованими в усіх сенсах героями і фактурною шефинею, яка бігає зорельотом і на яку всі западають, а вона вся в науці і не помічає, що колеги дивляться на її груди Шефіня, приміром, не просто говорить, а струшує рудим, кучерявим волоссям і ще й киває потім, для певності, - як уточнюється в тексті. Ну навіщо ж стільки описів тіла (причому, описів сильно неергономічних, можна й шию звернути, якщо це повторити!) в епізоді про наукові дослідження? Ну, я люблю аніме, але текст має власні закони.

Описи в цілому дуже пафосні, настільки, що це аж викликає протилежні (від запланових автором) емоції. Описувати моменти нервовї напруги - дійсно непроста задача. Але тут над нею ще є куди працювати. Якщо можу дати пораду: спробуйте прибрати 99% прикметників. Так, я не жартую. Лишіть тільки ті, без яких опис взагалі неможливий. Приміром від

можна лишити "у приреченому кораблі, загубленому у космосі" або "у приреченому кораблі, що мчить у космосі".

Ну от тут те ж саме, і так по всьому тексту. 90% описів можна прибрати, зробивши текст більш динамічним і чіткім. Інакше це "догорал домик-музей Пришвина", якщо знаєте цей літературний анекдот.
Також герої дуже детально розписують нам технічні подробиці - ніби вони стоять на кафедрі. Це також виглядає неприродньо, на жаль.

Тож в цілому оцінка радше негативна, на жаль. Але я бажаю вам успіху в роботі над своїми творами.

Странно такое восприятие тела Мишель глазами по уши влюблённого мужчины - "Не позбавлена шарму брюнетка з витонченою талією і гарними, розвиненими стегнами та грудьми". Вот здесь бы естественно смотрелись многочисленные эпитеты и восторги. И описание Полины
"Завдяки присутності її розкішного тіла у невеличкому приміщенні відразу стало тіснувато" - образ энергичной пышечки составляет, а научного руководителя экспедиции нет. Хоть бы сказала пару слов на своём астрофизическом, для атмосферы.))