Обсуждение рассказа an001 Притвор

1. Не можу сказати, що твір мені не сподобався, але і захвату також не викликав.
Про хороше: попри те, що дій не так уже багато, все більше розмови, читати було не нудно. І немає відвертих орфо/грама-ляпів. Дійових осіб не багато, і всі вони більш-менш різні, але третій хлопець, як на мене, все одно був баластом - достатньо було скептика Іллі і легковіра Юрка (хоча Юрко і Андрій мені "склеювалися" в одну особу, тому зараз не певна, хто там був більшим легковіром).
Не сподобалося: прямі відсилки до Лавкрафту: набагато прикольніше, коли "пасхалки" сховані в тексті. Хто тямить - отримає додаткове задоволення, хто ні - нічого не помітить, але і задоволення від прочитання не втратить. Ігри словами, на мій погляд, не дуже вдалі - надто "товсто". А ще з логікою трохи нескладушки. Коли я ходила в похід в гори, нам чітко було сказано, що по темному ніхто нікуди не рипається, особливо в незнайомому місці. Бо краще бути трохи мокрим, але живим, аніж полізти невідомо куди і переламати собі кінцівки у незнайомих ямах чи печерах. А три доросли хлопці, для яких це явно не перший похід, як малі діти, лякаються дощику і лізуть у незнайому їм діру.
Загальне враження - задовільно.

Вітаю, авторе.

Основні рекомендації Вам вже написали, то, може, я десь продублюю.
Оповідання бажано структурувати таким чином, щоб герої/читач дізнавались усе не прямим текстом, а під час розгортання сюжету самого оповідання. У Вас сюжет почався динамічно (зайшли до печери, дослідили її), а потім герої просто сидять і читач втрачає до них цікавість.
Другий момент - самі герої. Їх бажано більше персоніфікувати, чим відрізняються три хлопці крім того, що вірю/не вірю. Читачу потрібно трохи більше, щоб зацікавитись ними. І мені також врізалось в очі, що звичайні хлопці знають усе про все (і про культури, і про деталі творів Лавкрафта, і про австро-угорськіх вояків).
Щодо самої ідеї мені про гуцулів норм, але фантприпущення, як на мене, нічого не втратить без них і без згадки про Атлантиду. Для мене основна цікавинка - предтечі та їхні посіпаки.

Рожева Сойко і Бузковий драконе, спасибі вам за конструктивні відгуки!
Загалом, хлопці були студентами-істориками, тому такі підковані в різних сферах знань (ця публіка здавна читає багато і безсистемно ). Під час убгання твору в прокрустове ложе обсягу дещо довелося випиляти. Бачу, не зовсім те, що належало б .
А з рештою зауваг погоджуюсь, візьму на замітку.

В принципі, підпишуся під вищесказаним.
З одного боку, є хороше: цікаві описи, динамічні моменти, несподівана поява дядька в печері, досить неординарний концепт (хоча його можна було б і "оскаржити", але це не применшує його цікавості)).
З іншого боку, до цікавого сеттингу бажано б придумати й захопливий сюжет, в якому інформація буде показуватися, а не розказуватися. У даному ж випадку склалося враження, що єдиною метою автора було завести героїв у печеру, щоб вони там послухали лекцію (а тоді ще отримали трошки погроз). "А скажіть нам, професоре!.. - і професор розповідає. На жаль, ця форма оповідання застаріла десь у часи Жуль Верна і зараз читається не дуже добре.
Поведінка героїв дивна. Без вагань зайти через невідому завісу - вчинок, який викликає недовіру. Можна було б зрозуміти, якби мова йшла про порятунок друга, який, приміром, провалився за завісу тощо. А для порятунку би треба було б пройти певний квест і дізнатися таємницю, й не отримати на блюдечку, а вирвати у антагоніста, і з жахом дізнатися, що ой, під Карпатами сплять Давні... Оце був би саспенс!
Крім того, хлопці миттєво роблять висновок про унікальність споруди і написів. Очевидно, герої дуже-дуже просунуті науковці, що спеціалізуються на давніх мовах і архітектурі і все-все про це знають. При цьому хлопці не бібліотечні хробаки, а достаньо спортивні, щоб ходити у трекінг горами, і... гм... достаньо намахані, щоб лізти у невідомі дірки. У мене особисто з такого набору ознак не складаються образи реальних людей Між хлопцями є суперечки і драматургічні конфлікти, і це добре Але самих хлопців немає. У них немає ніяких живих ознак, бекграунду, їм не співпереживаєш, і, відповідно, за них анітрохи не боїшся. Типу ну, і Ктулху з вами. А, може, когось з них вдома котик чекає? Чи кохана дівчина? Чи хлоп боїться принести зло у дім? Було б набагато цікавіше, якби автор чи авторка додали героям людських ознак і емоцій.

Також підпишуся під думкою, що лафкрафтівські пасхалки можна і треба би було заховати.

Шкода, бо цю історію можна було б розповісти набагато гостріше і захопливіше! Сподіваюся, що колись так і буде, і он там навіть пара моїх скромних і необов'язкових порад, як, приміром, це можна було б зробити.
Успіхів автору чи авторці!

Це ж можна іронічно обіграти. Студенти завжди думають, що вони все знають. Але нічого нового на Землі знайти не можна. Бо все підкоряється не Ктулху, а великому та жахливому богу Опірмату.

Мені з цього бачиться уже зовсім інша (іронічно-загадкова) історія, в якій герої думають, що знайшли вхід до міста Ктулху, який от-от постане, а насправді усьому знаходиться якесь буденне пояснення. Проте воно з крихітним дефектом, на перший погляд непомітним, і (можливо) один з героїв, йдучи геть і підсміюючись х себе, оглядається на печеру - з легким сумнівом. А тим часом під горами ворушаться Давні, і їхня слуги, позбувшись непроханих гостей, починають ритуал...
Щось Літопис захопився, пробачте)))

Дякую за відгук, шановний Літописе!
Ваша правда - поведінка героїв дивна, бо чотири сторінки на початку довелося перетворити на чотири абзаци. Втім, за це мене вже похвалили, тож продовжуватиму в тому ж дусі .
Щодо порад - вони слушні, подумаю, що можна зробити.

Ктулхіло. Шоггот вибрався з брами й мацаками перебирав до мене. А я закляк і стовбичив, як дурень, із відкритим ротом і недопалком в руці. Ось тоді шоггот інфернально прохрипів:
- Добриденько, вуйку, пригостите?
Я підпалив йому, ми затягнулися й почали мріяти разом.
Увага! Запитання: Що палив необачно Сагайдачний, якщо тютюн в Європу завезли лише в XVI столітті?

Треба написати оповідання з усіма персонажами конкурсу. Щоправда, це вже буде горор (якщо Сашко не братиме участь).

Ніби й непогано, але ... Таке враження, що читаєш лекцію. А в нас конкурс оповідань, а не лекцій. А в оповіданні вітаються динамічний сюжет, яскраві персонажі, насиченість подіями... Бажаю авторові успіхів.

Дякую, шановна Галичанко!
Автор уже збагнув, де дав маху. Наступного разу буде вам динамічна лекція .

Ну так, сама історія цікава, але, чому у вас персонажі описують словами один до одного те, що бачать навколо?

Дякую за відгук, шановна Мавко! Мабуть, тому, що фокальний персонаж переважно Андрій, а краєвид із його дзвінниці надто вузький і фрагментарний. Але це не точно .