Цитата:
якщо дівчини вже нема в цьому світі, то за логікою якраз клятва Івана мала б підтягнути його туди, куди вона пішла з цього світу
Гм, не можу погодитися з Бузковим драконом, хоч, я так зрозумів, в авторському світі, клятви діють навпростець, як з джінами, але Іван вже розлучився з Орисею й поніс кару за невиконану клятву, тобто у Івана не якесь закляття, що підтягує його до Орисі. Цікаво, а як би склалося, якби Іван поклявся, що сам, з власної волі ніколи не покине Орисю?
З іншого боку, не можу погодитися з автором в нюансах його ж фентезійного світу, як це не дико звучить. Бо щось я не допетрав.
По-перше, Іван поклявся, що краще втопиться, ніж покине Орисю. Але ж він не поклявся, що стане утоплеником? Я так зрозумів, у вашому світі, авторе, не кожен, хто втопився, стає утоплеником (істотою-"хто покликаний вічно скитатись у цьому світі, не знаючи ні спокою, ні відпочинку"). Отже, герої повинні розрізняти ці речі. Мені так здалося, як читачеві.
По-друге, Іван не клявся Орисі, що ніколи не покине її. Він просто підтвердив Орисі: "Та краще б мені утопитись, коли так!", а не, наприклад, ""Клянусь, що краще б мені утопитись, коли так!"".
Чи в авторському світі справджуються всі слова й обіцянки, що промовляються? Чи тільки у певних людей, що не можуть кривити душею, чи щось таке?
Хоча, з огляду на реакцію утопленика Івана: "Хто знав, що в простих словах стільки сили?", його випадок швидше випадковість, ніж закономірність, або ж люди в оповіданні досі не розібралися з магічними законами, що діють в їх світі.
Але це я так, всього лише чіпляюся до слів, із яких складається, як не дивно, оповідання.
Ще зрозумів, це лише одне оповідання із циклу оповідань про Знахаря, і якби прочитати докупки всі ці оповідання, то межі можливого й неможливого в створеному авторському світі, мені б, мабуть, стали зрозуміліші.
Лише цього мені забракло в оповіданні.
А так, дуже сподобалося. Ну, й образ "сірого" знахаря, що діє передусім для себе, теж вельми вдався.
Удачі на конкурсі!