Обсуждение рассказа an029 ТА, ЩО ГРЕБЛІ РВЕ

наскрізний мотив твору цікавий. Однак самими роздумами дуже важко втримати читача. навіть, коли твір всього на декілька сторінок. хотілося б якогось розмежування, аби подумати й осягнути прочитане - звісно. діалогів тут не вставиш, однак банальні *** і більш акцентовані ключові події могли б зробити твір простішим для сприйняття (принаймні, мого)) Успіхів!!)))

Хм... щось мені дуже скидається на те, що автор той самий, що і в "Мріятимемо разом?"
Теж дуже філососічно, в стилі потоку свідомості, і так само красиво, але з великим простором для читача додумувати самому.

Досить пронизливе оповідання, як на мене. Трошки важкувато дається, тому що подається як потік свідомості, трішки розбавлений діями. Але фінал сподобався, дуже глибоко з психологічної точки зору, ніби, поступово приходить розуміння, що ти щось робиш, щоб стати кимось, але насправді ти вже став тим самим і робиш все просто тому, що ти такий є. Так, це дивно прозвучало, але важко сформулювати свою думку чіткіше.
Успіхів на конкурсі!

Дякую Мурррчику !

Дякую Зюпа

От і мені так здалося

29.
Мені подобаються такі історії, вони якісь... Розслаблюють, так. Така література дуже потрібна, а особливо тим, хто провів 10 годин в інтерсіті

Отак буває... Думаєш, що ганяєшся за кимось, а виявляється, що ганяєшся за собою... Цікава ідея і гарне втілення. Бажаю успіху у конкурсі!

Дякую Рожева Сойко!

Щиро дякую Сокиро!

Гарне оповідання. За весною щось засумувала.
Піду "Лісову пісню" почитаю, навіяло.

Удачі на конкурсі!

Щиро дякую, Птица Сирин! Приємно

Я читав це оповідання з очікуванням чогось дуже раптового і дуже незвичайного. Авторка напускала-напускала-напускала тривоги і навіть страху, недомовленостями піднімала градус напруги і десь із третини тексту я вже був готовий до того, що от-от рвоне "основна гребля" і я дізнаюся про щось неймовірне, якась розказана авторкою таємниця блискавкою прошиє мене від голови до п'ят, але цього не сталося...
Десь після середини оповідання напруга, незважаючи на спроби втримати градус, уже на мене не діяла і замість подальшого інтересу у мені почало народжуватися роздратувати цією недомовленістю.
Потік свідомості або панування внутрішнього монологу героїні над текстом оповідання у поєднанні з недомовленостями допустимий лише тоді, коли він завершується розповіддю про неймовірну подію чи ситуацію. Але підготовчий період до цього одкровення не повинен затягуватися. Якщо ми інтригуємо читача і обіцяємо йому щось неймовірне, то те, що він отримує, повинно справді бути неймовірним. І якщо ми йому цього недодаємо, то у відповідь отримуємо розчарування.
У принципі оповідання може бути побудоване на потоці свідомості, але тоді цей потік повинен бути дуже цікавим, насиченим крутими подіями, неочікуваною реакцією на них головного героя і його міркуваннями, які повинні базуватися на глибокому знанні того, про що він розмірковує.
В оповіданні є дівчина-русалка, яка чомусь зосередилася на тому, що рве греблі і при цьому боїться, ховається, стежить, домислює... Словом, партизанська тематика...
Запитав я себе: а навіщо вона греблі рве? Що це їй дає? Є формальні пояснення: звільняє воду, відчиняє двері весні, намагається зрозуміти того, кого побачила одного разу і полюбила. Але усе це не показано так, щоб мені було цікаво читати, обмірковувати і самому спробувати відшукати в собі греблю, щоб її рвонути.
Можна було б глибоко осмислити момент зруйнування греблі, вкласти в нього містичний смисл оволодіння силою. Поставити героїню у зміліле русло ріки і дати їй відчути, як на неї, немов кар'єрний самоскид БелАЗ (вантажопідйомність 450 тонн) налітає потік води зі зруйнованої гребі, в якому струмує, вирує, (живе!!!) холодна і безжалісна сила. Показати, як вона пізнає цю силу, як вона її опановує. Чому опановує? Бо раптово (на середині тексту, а не в кінці) довідалася, що не вона, а інша...
І здобувши цієї сили неміряну гору, вона одного дня помічає, що за нею стежить той, за ким колись стежила вона. І от (за пару абзаців до закінчення тексту) зустрілися Він і Вона... Двоє обдарованих Силою. Дві величезні греблі... Яка з них міцніша? Котра з них перша схилить голову? Отут можна було б і закінчити...
Шановна авторко, вибачте за домисли, які можуть вам видатися недоречними, бо лише вам вирішувати, хто кому -- гребля?..
Я показав те, що, на мою думку, закладене у задумі, але не висвітлене до кінця. Хоча розумію, що усе це дуже суб'єктивно...
Бажаю вам авторського успіху.

Хм. Ідея цікава - але як же важко читається!!
Перше з п'яти оповідань, яке читала по діагоналі, щоб зрозуміти, що ж там далі. Потік свідомості як метод сам по собі наврядче вже себе виправдовує. Не вистачає простору для своєї власної думки, хоча б секунди встигнути оцінити, що відбувається - голос автора настільки гучний, що діалогу не відбувається. Дуже жаль, бо сама задумка класна, хоч і наївна трохи.