Обсуждение рассказа an004 Вовча ніч

4. Надто багато всього
Що сподобалося: динамічно і жваво написано.
Що не дуже: сцена в печері Тар'ї. Довга і безглузда боротьба. Змішались в купу коні (закреслено) ведмеді, люди. Шмат тексту, який хотілося швидше проскочити, бо не віриш авторові. І загалом, твір перенасичений: характерники-вовкулаки, Катерина із страшною-престрашною відьмою і її ученицею, рослини-вбивці (які, між іншим, спочатку пахнуть огидно, але потім раптово починають пахнути своєю жертвою) і ритуальні кола, ведмеді-охоронці і пастки у відьмовому логові, довга історія прокляття і надскладна схема порятунку від нього. Навіщо була сцена в лісі із трьома солдатами і селянкою з дітьми, я так і не зрозуміла. Думаю, якби не було обмежень за кількістю знаків, з цього можна було б зробити повість, де таке нагромадження ынформацыъ можна було б розтягнути.

Щиро дякую за відгук . Шановна пані рецензентка має слушність щодо обмеження з обсягу. Ця історія справді мусила бути більш розгорнутою і логічною.

Ще хотілося б додати щодо сцени з селянкою і дітьми: за задумом, один з синів жінки яку врятував вовкулака, згодом мусив стати предком Тараса, який врятував Олену - тобто, таке собі "замикання кола". Але за обсягом не влізло Тому ця сцена лишилася хіба як ознака того, що вовкулаки - захисники не лише для близьких їм людей, але й взагалі для тих, хто потребує допомоги (і як баланс до спецназівця Тараса, який теж захищає не лише свою родину). Але, певно, вийшло не надо вдало, і ще потребує коригування. Дякую за докладну і корисну критику .

Сподобалося, як у цій історії тримається інтрига: інформацію відразу не розголошують: приміром, що сказала Олена герою? А ми побачимо це пізніше. А тоді знову гачок - і знову показування нового. Це дуже грамотний підхід, мушу відсалютувати, на жаль, немає відповідного смайлика!
Сцена нападу на москалів імператриці теж гріє мою душу
Оповідку Олени про минуле, на мій смак, краще було би подати у вигляді флешбеку: от Олена сидить перед нашим героєм і сама це каже, і де сидить, і що навколо, я як їй про те казати? Бо зараз ця частина помітно провалюється по динаміці: інформаційний прогруз без картинки погано сприймається.

З негативного: не обійшлося без штампів на кшталт

і очевидностей

З важкістю пригадую, коли востаннє мені траплявся митий


Мало кому з живих доводилося отримати такий досвід, як холодна рука у власній грудній клітині. Проте багато хто з читачів, мабуть, відчував калатання серця, задуху, запаморочення, холод у животі тощо. Якщо я можу порадити: краще обережніше поводитися з порівняннями, натомість апелювати до того, що траплялося з більшістю людей.

Є також дещо, що мені здається логічною недопрацьовкою. Очевидно, у кожному поколінні роду Олени були подібні ураження? Тар'я атакує нащадків своєї супротивниці все глибше і глибше у майбутньому. Але якщо предки Олени і Софії постійно стикалися з цим, і при цьому вміли перекидатися і рухатися крізь час, то, мабуть, Тар'ю уже не раз намагалися зупинити таким же способом?
На цьому етапі мені, по-перше, починають ввижатися часові парадокси. Главгерой приходить робити свою справу і бачить ще кількадесят своїх попередників в черзі біля печери По-друге, Тар'я, мабуть, уже не раз бачила напади вовкулаків з майбутнього. З цієї точки зору стратегія Тар'ї має бути більш закрученою, як на мене.
Та й сама Софія, мабуть, спеціально шукала собі захисника, бо з дитинства знала, що є майбутньою жертвою?

Також герой у минулому рятує людину. Це вже привід для часового парадоксу.

Вид відьми мене трошки розчарував: вона очікувано зелена (кхе) і "негарна". То вже смаківщина, але хотілося чогось несподіваного. Також зі смаківщини: бійка в печері прописана дуже детально, але від того її забагато, все аж мерехтить.

Про ССО - гуууууд!
В цілому оповідання сподобалося, але хочеться порадити його допиляти. Подумаю, може, ще щось напишу

Успіхів автору чи авторці!

Якщо я можу висловити свою думку (хоча автор вільний/на знехтувати нею), то спокійно можна скоротити цей текст відсотків на 20 (без жодних втрат для сенсу) і дописати усе необхідне.
Бажаю автору чи авторці у майбутньому написати розширену версію твору!

Щиро дякую, пане Літопису, за відгук, ретельний розбір і зауваження. Щодо «допиляти» погоджуюся на 100%: мені теж це кортить (адже сама ідея свіженька, й писалося трохи похапцем, тож є що пиляти). Але тепер завдяки уважним рецензентам краще бачу, що саме треба вдосконалювати.
Щодо «черги попередників біля печери»: ні, насправді не могло бути. Система така, що одна рослина діє лише на одну «свіжу» людину у майбутньому, при цьому у 18 сторіччі минає два-три роки (допоки рослина виросте й визріє), а у майбутньому – близько двадцяти. Тобто кожен новий вовкулака з’являється у відьми раз на кілька років, аби знищити нову рослину, і стикнутися з попередниками аж ніяк не може. Тут така собі математична формула з коефіцієнтом зсуву… Але, певно, бракує пояснень цього у тексті. Виправлятиму.
Може, воно оце виходить трохи заплутано, та, каюся – полюбляю складні побудови. Але, звісно, так, аби усі елементи стикувалися.
(Хоча якщо розгортати цю історію далі, то може статися й по-іншому, аж до часових парадоксів… оце Ви мені, до речі, підкинули на майбутнє цікаву думку, дякую).
Усі інші Ваші зауваження цілком слушні. Штампи подекуди полізли – це точно, боротимусь.
Щодо більш досконалої стратегії відьми проти вовкулаків – так. Варто. Хоча, з іншого боку, відьма 18 сторіччя теж обмежена власними уявленнями про те, що саме вважати страшним – вона ж не уявляє сприйняття істот з майбутнього. Треба буде це якось обміркувати, збалансувати і покрутити. Та й бійку у печері вдосконалити, а то й справді «мерехтить». Думатиму.
«Софія, мабуть, спеціально шукала собі захисника» - до певної міри так. Але ж більшості дівчат подобаються хлопці, здатні їх захистити, тож це поєднання душевної схильності з корисним.
Вигляд відьми… гм… теж цікаве зауваження. Мабуть, не обов’язково ж вона мусить мати свій натуральний вигляд (тобто, зеленкувата «дитина підземелля»). І щодо історичного екскурсу теж. Є над чим подумати. Дещо справді скоротити та поміняти.
Сподіваюся, що розширена версія з продовженням колись таки буде. І матиме більш досконалий вигляд – завдяки корисним зауваженням рецензентів.
Ще раз дякую за увагу до мого витвору і за добрі побажання.

Будь ласка!
До речі, деякій поясняж можна було б дати вустами Олени у флеші, який був запропонований вище; це дасть можливість висловлюватися сучасно. Але так, краще обережно поводитися з надмірною деталізацією, тому що автор завжди знає про свою історію більше за читача, кортить усе вивалити одночасно Складна конструкція все ж таки не дорівнює нагромадженню. Але це, гадаю, ви утрясете при подальших допрацьовках.
Удачі на конкурсі!

Дякую!

Підтримую пораду безжально скоротити текст і прибрати відгалудження, які не впливають на головну гілку сюжету. Сподобався опис перших відчуттів хлопця після перевертання.
Кінцівка якось бентежить - що всі вважають нормуль те, що чоловік живе собакою, спостерігаючи за своєю дружиною та її новим коханцем

Дякую за відгук, пане/пані Драконе! Щодо скорочення вже думаю. Та якщо прибрати геть усі відгалуження, то лишиться самісіньке бойовисько – а чи буде це цікаво?
Цікаве зауваження щодо «чоловік живе собакою, спостерігаючи за своєю дружиною та її новим коханцем». А може, не лише спостерігає? Може, в них там дружня «шведська родина»)? (Жарт. Ймовірно )
От уявіть собі таку ситуацію у реалі. Що чоловік отак перетворився на вовка, але при тому лишився близькою, люблячою і розумною істотою. От що з ним робити? Приспати? Віддати до зоопарку? Вчинити герць «вовк-людина» з другом, який, власне, врятував його дружину, за принципом «хай переможе сильніший»? (так переможе напевне вовк, але що далі? Чи надалі цей звір зможе забезпечувати родину, водити донечку до садочку-школи, і все інше?) Як у цій ситуації вчинити по-людськи? Чи, може, просто лишити його жити у люблячій родині, дати змогу відчувати себе потрібним, няньчити і бавити дітей (а пси і вовки це чудово вміють робити, і мають у цьому психологічну потребу, бо вони такі само соціальні істоти, як люди). Хіба це так мало, і у подібній ситуації можна зробити щось краще? Як на мене, навіть звичайного пса, який тебе любить, пристойна людина з дому не вижене.
А тепер приберемо містику і замінимо у попередньому абзаці слово «вовк» на слово «інвалід» (бо людина, яка втратила людські фізичні спроможності – це фактично і є інвалід). То яка мораль виходить? Отож…
А для псових – так, це нормальна ситуація: коли має пару і розмножується лише домінант, а усі інші дорослі самці у родині виконують виключно роль «дядьок» - тобто, охороняють і виховують цуценят (усіх, які є). Якщо домінант калічиться – його місце посідає субдомінант (другий за рангом). Посідає в усіх сенсах. А колишній домінант переходить у ранг «дядька».
Тож який саме там варіант родини – «шведська» або «вовча» - то вже на уяву читачів. Але у справжній родині калік не позбуваються і не кидають напризволяще. Не залупаються з власними забаганками, а шукають якісь компроміси – хай навіть тоді, коли для цього треба трохи посунути власний егоїзм, примхи і зручність. Хіба не так?
Власне, ця історія не лише про відьом і вовкулаків, а ще й у значній мірі саме про родину і родинні стосунки. Про певний моральний вибір, взаємодопомогу, терпимість і компроміси – хай навіть непрості. Ви це помітили, і це приємно. Дякую!

Чудова зав'язка!
Як прочитаю далі - може ще відпишусь.

Вітаю, Авторе. Оповідання зайшло одним махом, а це вже досягнення. Так гарно закидані гачки, не можна не відзначити. Але далі невичитана бойова сцена, де кото-ведмідь. Чи кіт, чи ведмідь? Вже б описати як кіт справді на ведмедя перетворюється. На жаль, але до вищого балу оповідання не дотягує. Але то таке, сам ледь встиг до дедлайну. Як допрацюєте, має вийти лялечка.

Успіхів.

Дякую, пане Лісовику . Приємно чути, що оповідання Вам сподобалося. А щодо кота: Ви маєте на увазі, що ведмідь - це перетворений відьомський кіт? Слушно помітили , але коли воно вже у стані ведмедя, то й діє як ведмідь. Принаймні, намагається Бойова сцена - так, то треба допрацьовувати. Цілком погоджуюся.
Вам теж успіху на конкурсі!

Тут хиба: рік руйнування Січі - 1775. Понад триста років - це від 2075 року.
Бій мені прочитався наче в прямому часі, не сказав би, що він затягнутий.
Удачі на конкурсі!