Обсуждение рассказа ao019 Сягнути за край

сподіваюся, у Павла все вийде

Дуже вправно написане оповідання.
Професійно, можна так сказати. Впевнений, що читачі високо оцінять, як і я.
Дякую і успіху на конкурсі!

Дякую за відзиви, автор теж надіється ).

раніше, гаряче


У прямій мові слова не виділяються великими літерами, оскільки надання слову особливої ваги відбувається за допомогою інтонації, а між нею та способом написання немає чіткого зв’язку. В таких випадках доречніше окремо додати, що слово було вимовлене з підкресленою серйозністю, значущістю.




* * * * *

Спочатку пояснення. Потім трохи емоцій. Потім трохи дії. Знову пояснення. І знову. І знову. І ще наостанок. Внутрішній монолог. Все.

Стисло: одному хлопцеві якось не пощастило, й довго не щастило, а потім раптом як пощастить!

З технічної точки зору — написано добре. Але читати нудно. Щастя, яке звалилося на головного героя, виглядає надмірним і незаслуженим — його зусилля не відповідають результату. Він міг би, наприклад, прийняти участь у якомусь науковому експерименті (тут пригадується оповідання №010), абощо. Просто лежати в лікарні, а потім стати богом — це вже занадто. Міг би здійснити подвиг ціною власного здоров’я, когось урятувати та потім отримати надздібності у винагороду — але знову не те; він просто займався спортом.

І — нема інтриги. Немає приголомшливої, несподіваної розв’язки, необхідність якої зближує фантастичне оповідання з детективним (№022, 026). Роздуми героя у фіналі нічого не змінюють — він, наприклад, не відмовляється від своїх надздібностей заради простого людського життя, що додало б хоч трохи оригінальності. По суті, він як раніше плив за течією, так і пливе.

Сильно_Грамотный, дякую за відгук!
Із заувагами погоджуюсь, надалі врахую.