Краще не рзповідай, що ми перетинались на якихось оповіданнях. Бо ще й тобі прилетить камнь у вікно...

А психопати й покидьки рідко коли вважаю себе саме такими... Чи ви того не знали?
Помилка, це коли щось зробив не так один раз, ну два. А коли все життя мучити рідних, постійно розказувати який він герой, а інші нікчеми - то біда.
А батько, якщо він хотів щиро змінитись - ночував би у лікарні біля сина, як мама. Бігав би по лікарям, знахаркам, екстрасенсам... Щось робив би розумне, а не бив кору на деревах у парку, сварився з директором та спав удома, подалі від проблем (тільки щоб побачити потрібні вам для сюжету сни-видіння).

Я найсправжніша! Зуб даю! І кіготь впридачу!

Цікава схильність до перебільшувань. "Мучити"? Дякую що не "катувати", як раз було б синонімічно до "психопата".
До речі, ті батьки, що починають "бігати по лікарям, знахаркам (!) та екстрасенсам" і витягають непритомних родичів із реанімації через шкандаль та під свою відповідальність, щоб тягти їх де-інде - то є жах для лікарів, вияв тривоги, недовіри до світу і часто-густо аж ніяк не на користь хворому.
Тож виходить, що ви маєте свою особисту картину світу (звісно, єдино правильну), і впевнено засуджуєте тих, хто поводиться інакше? Схоже на трохи однобокий погляд, чи не так?

Чого я маю тратит свій час на те, що очевидне? У вас гарне оповідання, добра мова, інтрига... А дії батька характеризують його, як психопата і сімейного тирана. Дайте текст почитати психологам. Особливо те місце де чоловік змагається (намашається боротися?) невідомо з ким уві сні - то вони вам ще й не таке розкажуть.

Я ж не казав, що треба витягувати непритомних родичів із реанімації - а ви так пишите, аби мали за що мене посварити?
У мене померли батьки. Обоє. Я висиджував під реанімацією. Й ночував у лікарні. Й бігав по лікарям та аптекам. А тому точно знаю, як слід поводитись в ситуації подібної біди. У вас є подібний досвід? Краще якби не було. Чого всім і бажаю.

Мне бы хотелось отвлеченно порассуждать на тему авторов и их героев. Понятно, что мы все переживаем за своих персонажей или, скорее, проживаем их выдуманные жизни, пока пишем. Чем сильнее автор вовлечен в процесс, тем лучше получаются характеры и сама история. Но ведь литература - это не только о положительных героях? А как же насчет маньяков или злодеев - среди них есть весьма колоритные. Иногда писатель рассказывает потрясающую историю, где ГГ - ужасно неприятный тип. Тем не менее, оторваться невозможно. Как в "Парфюмере". Плевалась, но читала.
Что же теперь, писать, только о "хороших" героях и "правильных" ситуациях, потому что вдруг найдется читатель, которому будет неприятно? Но это же скучно.
Стивену Кингу, например, посылали письма с претензиями, что он убивает животных. Писатель вынужден был оправдываться, что в жизни никого пальцем не тронул, у него у самого собаки, которых он очень любит. В книгах - да. Но это - художественная реальность.
Как сказал Набоков: "Только очень темный читатель изучает беллетристическое произведение для того, чтобы набраться сведений о данной стране, социальном классе или личности автора".
То же самое работает в обратную сторону, на мой взгляд. Можно и нужно, как сказала выше, проживать (не в буквальном смысле, да? Вряд ли Стивенсон становился мистером Хайдом.) жизни своих персонажей. Но вовсе не нужно обижаться, если вдруг читателю герой покажется настолько неприятным, что он наградит его парочкой увесистых эпитетов. Наоборот - круто же, когда выдуманного персонажа ненавидят или любят, как живого.

Співчуваю вашим втратам.

На жаль, "точно знати, як слід поводитись" в ситуації біди неможливо. Ситуацію біди кожна людина у кожний момент проживає так, як на то в неї стає моральної звитяги, фізичної сили та досвіду...

Із обговорення схоже на те, що ми із Солнечным Зайчиком десь разом їхали у переповненому трамваї і так синхронно від душі одне одному гепнули по улюблених мозолях .

Солнечный зайчик, сочувствую вашей утрате.

По рассказу: мне не показалось, что отец - психопат. Психопаты так переживать не могут. Абьюзер - да. Да и то - совестливый. В реальной жизни он бы годами к психологу ходил. Но мы же говорим о фантастическом рассказе. Фантэлемент здесь как раз и помог снять всю шелуху и показать слабого, озлобившегося человека. Который все-таки спас сына. Да и себя заодно - чего греха таить.

Бывает... Надеюсь, вы все-таки не станете друг на друга обижаться.

А я і не хотів автора 020 образити. Просто висловив своє ставлення до персонажів її оповідання. Ще й у гілці Птахи Сірін ми разом обговорювали, що і як можна було б покращити в тій історії.

Вспомнился тот же коротышка, Перси Уэтмор, из "Зелёной мили", которого ненавидели все, смотревшие фильм, а некоторые ненавидели даже по несколько раз))) Это идеальное воплощение отрицательного персонажа (при этом не главного злодея), и Кинг - прекрасный пример, мастер как мотивировать злодеев, так и вызывать к ним бурю читательских эмоций.

Ну и критика - это всегда хорошо. А если критика эмоциональная - вообще прекрасно! Назовите кто-то моего персонажа маньяком, садистом, психопатом и лично я буду только рад=)

О да! У меня аж волосы на затылке дыбом встали, как только о нем подумала.


Я тожы.

Назовите сначала ваш рассказ )

Кстати, аб аватарках: Солнечный зайчик, у вас щикарный кот.
Шадмер, верни все взад, блин! Я больше не буду тебе язык показывать!