Док каже, що це я написала. Авторе, ви - це я, ні?
Не зізнається, стовідсотково!
Козацьке фентезі я люблю. Це саме фентезі, хай вас не лякають казкою. Бо чародійство в оповіданні є складовою світу, а не випадковим явищем.
Сподобалось, як неквапливо розгортаються події. Немає затягнутості, цікаво занурятися в обставини героїв, просто йти з ними разом лісом, слухаючи розповіді мавки, коня, старого козака. І гумор приємний.
Трохи зауважень теж є. Трапляються деякі слова, не притаманні часу, світові, героям. Центр, енергія тощо - тобто сучасні слова, яких бажано уникати, коли мова йде про козацьку добу.
Це перше. Друге - Петро занадто легко й швидко опанував характерницькі практики.
Третє - такий герой у фіналі мусить отримати нагороду. Перше, що спадає на думку - це Краса, мавка. Не дарма ж був натяк, що мертві та живі не можуть бути разом, треба чи одному померти, чи іншому відродитися. Тож я сподівалася, що буде другий варіант. ))) Але автор вирішив зупинитися на першому.
Знову ж, треба визначитися з метою героя. Що йому найбільше кортить - на Січ, одружитися, воювати з упирями, боронити ліс від усіляких негараздів. Через те, що мета героя чітко не окреслена, в фіналі з'являється почуття, що чогось бракує.
Проте це не заважає отримувати задоволення від гарно написаного оповідання.
Бажаю вам, авторе, вдалої гри!