Обсуждение рассказа ak030 Все під контролем

Есть только одно маленькое "но". В игре обычно можно сохраниться и загрузиться, если что-то пошло не так. Купить что-то другое. Или еще что-то. Хотя, конечно, игра может быть и жесткая, без сохранений/загрузок, только "в конце уровня". Но это ворчание по фант.допущению.

Рассказа, как такового, как мне кажется, нет - одни диалоги, через которые раскрывается мир.
Прием привычный, частый, но - не самый лучший. Лучше бы через действия, через конфликт и прочее.
Как по мне.
Можно еще вспомнить речевые характеристики персонажей - это чтобы по двум-трем фразам было ясно, кто говорит, он или она. Или я не заметил, что тоже возможно - тогда премного извиняюсь.
Мир... Не очень я верю в этот мир, если задуматься, но если не задумываться - то норм.

По сути же - ответ на вопрос, в чем суть и смысл жизни.
Я с ответом не согласный, но это мои проблемы

В "Матрице" есть интересный диалог Нео с Агентом по поводу того, почему машины сделали мир людей таким, каким он есть, с болью, страхом, жосткими ограничениями... Типа, в раю нам будет скучно...
А я вот думаю, что в той реальности, которую нарисовал автор (утопия далёкого будущего) тоже есть масса занимательных вещей и новых профессий, где нервы пощекотать можна и более продвинутыми способами, нежели играть в старые игры.

Вітаю, авторе!
Оповіданням своїм ви мене потішили.
Чесно кажучи і сама хотіла написати щось на подібну тематику.
У вас вийшло гарно і душевно.
Ще й на злобу дня.



Чудові слова. Теж мені близькі, бо і сама граю у цю "Рутину", а вона дійно безкінечна і сейвів немає.

Фінал сподобався - залишає надію, що герої знайдуть спосіб не тільки віртуально чим себе зайняти, а й в реальності. А там: діти, соплі - життя-буття.

Удачі на конкурсі!

Оповідання загалом сподобалося. Читається легко, що буде далі - цікаво та невідомо.
Не вистачає опису героїв, але то таке... побажання на майбутнє.
Успіху!

Не дивлячись на часті русизми, оповідання мені сподобалося. Колись у юності читав оповідання (ні назву, ні автора не пам'ятаю), у якому йшлося про світ майбутнього. Там так склалося, що у людей виникла традиція: на якийсь там день народження дарувати дитині якусь позаземну істоту, що була дуже розумною та дружньою. Ті істоти у всьому допомагали дітям, давали найкращі поради, але через декілька поколінь люди перестали думати самостійно. Навіщо? Завжди ж є під рукою (а точніше, сидить на шиї) той, хто скаже що і як треба робити. Ті істоти не спеціально то зробили, вони просто хотіли допомогти. Усвідомивши свої дії, вони стали намагатися повернути людям здатність до самостійного мислення, вишукуючи серед них тих, хто мав вищий інтелект та здатність до дій. Ваше оповідання, авторе, чомусь здалося мені схожим. Адже дійсно, якщо припустити, що існуватимуть роботи, що здатні робити те саме що й людина, то що залишиться людям? Напевно, лише розваги. Але доки то триватиме? Думаю, не довго. Людство згасне, бо без боротьби воно не матиме мети, не матиме задоволення від життя.
Успіхів на конкурсі!

Вітаю, Авторе!
Одразу ж з порогу: назва зовсім не пасує до оповідання.
Виділіть основну думку і крсиво її сформулюйте в двох-чотирьох словах.
А ідею я зрозумів так: без боротьби за життя, воно втрачає сенс.
Погоджуюсь. Але яке рішення Ви пропонуєте? Гру "Рутина"?
Тут не погоджуюсь.
Навіяло
Успіху на конкурсі!

Можливо, ви мали на увазі оповідання Майкла Коуні «Симбіонт» (сборник «Садок для рептилий», ч. 2. Минск, 1991).