Обсуждение рассказа ac001 На шляху до Кассіопеї

История до середины развивается достаточно интересно, прям хотелось узнать конец. Но, когда герой начал спускаться с горы, всё начало как бы "затухать", не знаю как более точно выразить. При этом сама концовка к сожалению оказался очень предсказуемой.
И не понятны несколько моментов. Вначале главный герой мог остаться в капсуле и переждать вьюгу, а не переться неизвестно куда. И как горы могут глушить сигнал, если к примеру забравшись на вершину, в принципе ничего не может мешать?! Я понимаю, что это такой сюжетный ход, но лучше бы он наоборот поднимался из пустыни в снег.
В общем, конец подкачал, но в целом история понравилась

Жах в оповіданнях буває не таким вже й поганим, якщо все в міру та до ладу.
Як би космічна фантастика, але космосу тут практично нема, а той що є, виглядає не надто переконливо.
Просто беспорадна людина у фантастичному звіринцю. Американці та Англійці останнім часом назнімали непоганих серіалів про мистецтво виживання без (або майже без) засобів для цього. Мені здається, космонавт-одинак цей курс виживання повинен був знати не гірше за тих інструкторів у серіалах. В оповіданні зовсім с того нічого не видно, а от вогонь з камінців просто так не викресається, хіба що кисню в атмосфері тієї планети аж занадто.
Жах є. Достатня кількість помилок в пунктуації є. Головного герою нема, бо Тарас на героя не схожий - схожий на майже безлику жертву (вибачайте).
Стиль важкуватий. Але якась фантазійність і послідовність основної сюжетної інтриги - більш-менш. Більше Вам скажуть авторитетніші за мене критики.
Вдалого конкурсу.

Непогана динаміка. А ще сподобалася описовість. Правда, тут є й зворотний бік - автор нею сильно зловжив . Настільки, що описи поглинули саму дію, десь від третини текст уже важко читається.
Мова добра, але місцями така кострубата, що просто полундра!

отведать - це скуштувати

походити - це скидатися, подобати

чувствительной - це чутливою

тут без коментарів, це речення зробило мій день .
Ще така заувага - автор часто вмішує в тіло твору офіційно-діловий стиль, і сприймається це неприродно. Сильно утрируючи, наприклад, так:
"Тарас опустив корпус на зігнуті в суглобах верхні й нижні кінцівки та почав здійснювати акт спонтанного виверження поглинутої їжі через ротову порожнину, відчуваючи неконтрольовану перистальтику кишківника та спазми стінок шлунка ".
Ляп у матчастині:

Як ГГ умудрився побачити три планети навколо сонця, до мене так і не дійшло. Здається, самі боги на таке не здатні .
Нарешті про сюжет: він надто лінійний і простий. Ну і характер ГГ не прописаний, ми так і не дізналися, що то за людина, бо автор його під завісу ухайдокав навіщось .
Резюме: річ суто розважальна, з пригодницьким ухилом. Читати цікаво, хоч і не вельми пізнавально. Свого читача оповідання, безперечно, знайде.
Успіху на конкурсі!

Сподобались описи на початку оповідання. Але далі пішло якесь змагання Фродо з Шелоб, чи Більбо з павуками. На мою думку автору потрібно було зосередити увагу на виживанні людини в екстремальних умовах, а частину оповідання, що розповідається з точки зору потвори взагалі викинути. Але це лише моя думка.
Успіхів на конкурсі!

Доброй ночи!

Я сразу хочу подчеркнуть, что в каждом рассказе буду критиковать сам текст, а не автора, лишь изредка обращаясь на "вы". Потому что разговаривать мне хочется, пусть даже в одиночку. Но приступим.

Тут сразу такая беда-беда: рассказ надо начинать с этих строчек:


Перед этим 2448 символов с пробелами просто ни о чём. Ну да, о снежинках, о ветре, о погоде... Я понимаю, что вам, автор, очень нравятся эти описания, но они не настолько оригинальны, чтобы увлечь, и просто тормозят действие на нулевой отметке. Я прокрутил всё это в поисках первого конкретного действия. Я говорю так, не потому что я злой критик и хочу вам досадить, я говорю о целесообразности. Пейзаж может заполнять драматичную паузу, давать передышку между событиями рассказа, но начинать с него, а не с хоть какого-то действия, пусть условного... Ну тогда надо быть мастером, и то непонятно зачем так поступать, кроме того, что просто хочется расписать красивостей. Но не нужно! Здесь совсем не к месту. 2,5 тысячи - а я ещё не знаю, о чём рассказ. (Я намеренно срезал фрагмент с пластиной, потому что там тоже не понятно, что это вообще такое.)

Далее.

Вы уже написали: "виблював", и я представил. Зачем ещё в подробности вдаваться? Не нужно.


Вот именно! Хватит! Всё это можно расписать одним-двумя короткими предложениями. Более того, так даже лучше, например: "Он выбрался из кратера и сблевал в снег. Вскоре желудок был уже пуст, но спазмы не прошли". Всё! Отрывисто, грубо, натуралистично. Именно так, как это воспринял бы герой. Он бы точно не продумывал каждую детальку своего приступа рвоты, поэтому рассказчик кажется садистом.


Это как? Мысленно воскликнул наедине с собой, серьёзно? Почему не произнёс?

Дальше мы начинаем наблюдать за какой-то тварью... Разрушает саспенс напрочь. Мы готовы сопереживать астронавту, которого подвёл клятый немецкий модуль, следить за тем, как он выживает. Только мы это почувствовали, и нас переносят к твари. Ага, супер! Как можно её бояться вместе с героем, если мы за ней уже так спокойно наблюдаем? И, главное, всё так же многословно. Надо срезать чуть ли не две трети предложений.


Вот тут тоже. По сути, происходит быстрое действие: ничего себе, тварь сейчас ногу отхватит! Так почему тогда всё так медленно описывается огромными предложениями? Как будто мы чай после обеда пьём, а не за жизнь боремся. Потому и не страшно совсем.

Короче. Это мы ради того продирались сквозь текст, чтобы его в конце таки сожрали? Да ну. Это разочарование. 40 тысяч символов, а смысла едва хватает на 10, я так считаю. Неинтересный пересказ:
"Из-за поломки немецкой сантехники путешественник мёрзнет и кормит пауков".

Этот рассказ плох тем, что непропорционален: содержание несоразмерно объёму и стилю. Хорош он тем, что автор долго упражнялся и, наверное, чему-то научился. Это полезно. Но читать мне было не интересно.

Початок зацікавив гарними описами. Далі довга розповідь про павука, як вже, писали у відгуках, навіяла спогади про пригоди Фродо. Коли павуків побільшало до ста, згадалася вже і друга частина Гаррі Поттера.
Тепер про маленьких павучків - щось не сходиться:
"І щойно мішечок, у якому вже ворушаться крихітні лапки, прорветься, перші народжені відчують смак цілющої енергії. Тоді, як кілька сотень поколінь відбувається серед їх роду, сильні представники нападуть на інших, щойно народжених братів та сестер."
а потім:
"Насичуючись стражданнями та життєвою енергією своїх жертв, мляве, щойно народжене покоління пізнало нове відчуття, яке не згадувалося протягом віків у їхніх родових інстинктах. Це смак вгамованого голоду, п’янкий аромат життя, що відлітає."

Хотілось би, щоб навіть, якщо герой загинув, щоб це відбулося заради чогось.

Ідея не нова. Чимось нагадує американські жахастики, де людина опиняється бозна-де і її починає переслідувати якесь "бозна-що". Та все ж оригінальність, як і у кожного іншого автора присутня. Також не вистачає напруги. Такий довгий та спокійний початок змушує чекати чогось напруженого в середині твору, або ж в кінці, але, на жаль, ні. В ті моменти, де автор сподівався змусити серце калатати від страху та переживань за ГГ, цього не відбулось. Все занадто спокійно і плавно, в деяких місцях, де описів стає занадто багато, іноді пробиває на зівання.

Але, попри все, Ви молодець. Написано дуже гарно. Стиль на високому рівні.

Образно. Описания природы-погоды даже красиво.
Но мне показалось, что образность задерживает движение сюжета.
Усыпляет внимание, снежинки все эти...
Хотелось бы побольше действия, а не красивости.

В общем и целом, не жалею потраченного времени на прочтение. Автору респект .

Надто кучерявий початок.
Спочатку виліз, а потім пробудився?

Описи садизму... Навіть якщо і є такі природн.явища, то це щось нездорове. От у А. Кларка гарно: люди полетіли на інші планети. Паразитів залишили на Землі...

Дивне: рідина у вент.шахті знищила корабель. Чому? Мені здається, що конденсат -- звичайне явище і засоби протидії мали би бути...

Спуститись з гір, щоби передати сигнал? Це так дивно. Чи не простіше (ближче!) вийти на вершину?

І знову пошук логіки. Павучиха кинула потомство на отруйну їжу? А як можна насититись з'ївши тих, що отруїлись першими і вже мають, здогадно, брудну кров. Чи то взагалі неогранічн. живлення?

І очікувано мерзенне завершення.

Що хорошого в оп.?
Мова непогана.
Застереження, що укр.товари кращі (до речі, а нині й суттєво дешевші).
І думка, що нам нічого робити на інших планетах (проплачена занепокоєними прибульцями )

Вітаю авторе!
Від оповідання залишилися неоднозначні враження.

Трошки відволікали багатослівні описи, але в цілому я дуже швидко влилася у ваш стиль і вже навіть перестала помічати, хоча дії хотілося б більше, а описів трохи менше.

Із великою цікавістю спостерігала за пригодами вашого горопахи, хоча мені якось здалося що павучиха виявилася більш об'ємною і цікавою, ніж герой, тому може його і не так шкода у кінці. Жив-був та й якось вмер - ну так, феєрично вмер .

Фінал мене засмутив. Моя ніжна тонка душевна організація , все сподівалася, що герой якось викрутиться і чим ближче було до фіналу, тим цікавіше мені було, як що ж автор вигадає. А він як серпом по ... хм... ну, по чомусь болючому.

А був непоганий претендент на високу оцінку.

Хоча, впевнена, що моєю оцінкою ви будете задоволені, може вона буде і не високою, але і не низькою
Успіху на конкурсі!

Описова частина гарна, атмосферу я вловив. Певно, це єдине, чим зможу порадувати автора.

Прочитав. Сиджу, думаю - які цілі переслідував автор. Якщо налякати - не вдалося. Донести якусь думку - теж. Після прочитання виникло сакральне питання: "І що?". Нажаль, нічого. Це, НМСД, якщо що

Ще однією проблемою оповідання є те, що фантприпущення зовсім не грає на сюжет. Прибираємо космос і переносимо ГГ... скажімо, через просторову браму в інший світ. Або ГГ потрапляє на безлюдний острів у якомусь фентезійному світі... А якщо внаслідок часової аномалії він потрапляє у далеке минуле/майбутнє? Що зміниться в сюжеті? Нічого, хіба що методи сигналізації про аварію.

Початок надто затягнутий і чепурний, як на мене. Можливо, це лише особисте сприйняття.

Успіхів!

Автор десь відкопав українсько-російський словник і тепер "тащиться" від шаленої кількості прикметників. Якщо падати сніжинкам на землю - то "стрімголов", якщо біль - то "пекельний", а вітер - "бездушний"
Перепрошую, оповідання про що? Не купуйте неукраїнських кріогенних камер? Та, начебто, й зараз не дуже.
Подібний стиль підходить до жіночих романів, але не до пригодницького жанру.
Гг - Тарас?

Космічні кораблі мандрують підпростором? Що заважало маяку стрілити в космос з хребта?

Агонія (грец. αγωνια — боротьба) — сукупність останніх проявів життєвих функцій, що безпосередньо передують смерті. Під час агонії глибоко порушується діяльність вищих відділів мозку, затьмарюється свідомість, згасає діяльність усіх органів чуття, різко падає серцева діяльність. Закінчується агонія з останнім ударом серця.
Закінчується агонія з останнім ударом серця.
Гг не може втрачати свідомість, він має померти коли почалася агонія.
Пошкодуйте Гг, вбийте йог на старті, для чого всі його муки, не зрозуміло. Якщо він бореться, він заслужив на життя.
Але то моя думка.
Автор творить свій світ, правда, не зрозуміло для чого.

Этот сайт глючит, как и все остальные. Написал рецу на целый лист - а когда дошло дело до отправки, всё как корова языком слизала. Обидно...
Теперь напишу кратко.
1. Текст надо вычитать!
2. Автор-то наш провидец: предусмотрел, что по пути на "Азимут-16" его (ГГ?) сожрут коллеги Правда не сто, а всего 30.
Поэтому протягиваю лапу... щупальце помощи:
а\ если ужастик - так по-полной: начали описывать, как ГГ выворачивает наизнанку, продолжайте и дальше как можно противнее описывать паучиху и всё с ней связанное. и - ЭКШН - этого недостаёт:действие и ещё раз действие! Правда сописаниеи процесса у вас проблема... Хотя природу и паучиху хорошо описали. Но это наводит на мысль, что вы взяли кусок из более крупной формы и обкромсали под 40 тыщ.
б\ концовка неинтересная, должна быть идея. Даже в ужастиках в конце есть изюминка. Есл вам так хочется, чтобы ГГ сожрали (хотя мы и воспитаны на хеппи-эндах), то это надо мотивировать. Например, почему бы не закольцевать сюжет, типа, ГГ видит спасалетей, радуется, а потом - бац! - и его охватывает голод. И вот уже ненасытная тварь, высосавшая мозг ГГ вместе с его сознанием, набрасывается на спасательный отряд. Занавес.
Где-то так. Желаю удачи!

Образно, що тут скажеш. Навіть занадто образно - забагато епітетів, особливо напочатку.

"витягнув із кишені штанів циліндр, який миттю розквітнув у руках" - я вам скажу, в жіночих руках ці циліндри квітнуть ще краще. Це якраз приклад надмірності щодо епітетів.

І ще. В українській є цікавий нюанс - різниця між "за" і "по". За водою - це вниз по течії, а по воду - це піти й принести. Так що після "за хмизом" - уявилася в'язанка хмизу, яка весело крокує і загіпнотизованй цим рухом ГГ, який крокує слідом.