ay019 "Чумацькі шляхи"Птиця в розпачі. Палласов кіт теж сумує.
Бо з одного боку мені оповідання дуже сподобалося. Цілісною системою гумористичних порівнянь зорельота і того, чим займається його пілот, з чумаками, з сіллю, волами. Коротше, оцевсе. Ще й приємно (здається, не помиляюся), що саме я колись "підсадила" автора на "Очеретяного кота" і таким чином опосередковано надихнула на цей сюжет. І те, що головгер і ШІ його корабля розмовляють природно, індивідуально, з гумором - тобто мають, як то кажуть нудні літературознавці, власну мовну характеристику. Сподобалося, що автор дуже вдало тримає інтригу, напругу (проте, на жаль, не протягом всього оповідання, а десь наполовину).
Тепер про те, що не сподобалося.
Китайці. Нас ними лякають із самого початку оповідання. "Старатєлями" з європейської частини китайської федерації. Але вони чомусь не з'являються. Я чекала, коли їм нарешті надеруть дупу, але замість того сюжет пішов у зовсім інший бік. Тобто залишилась недопрацьована, незакрита гілка.
Галактичний Альянс. По-перше, герой надто легко вірить у те, про що йому розповідає Арбітр. Хоча розуміє собі, що Арбітр - це певним чином його власна уява. По-друге, цей Альянс має вигляд такого собі міжзоряного арбітра чи то бога з машини, який усім командує. Тобто люди, Земля на його тлі - комахи. Це не дуже приємно. Але головгер, який на початку оповідання являє собою яскравий тип авантюрного героя, чомусь відразу "здувається" і підкоряється тим "богам". Звісно, можна сказати, що він не мав вибору. Але мав пручатися. Бо він українець! Тут додам, до речі, що він нагадав мені героя оповідання з попереднього конкурсу "Кінець Періоду Інкубації". Там теж герой зустрічає могутню цивілізацію, яка вказує, що землянам слід робити.
Здається, в нас накльовується новий серіальний персонаж.
Щодо змагання між Остапом і скиртом - хотіла написати, що комахи мають інший цикл розвитку. Проте почитала коментарі, там уже багато про це, та ще з корисними, нмд, порадами. Тож зауважу лише, що це змагання, попри його важливий сенс, не видовищне, скажімо так. Морально-етичне, а не авантюрно-пригодницьке. Ще й нагадує відому притчу про царя Соломона.

Як наслідок, увага в другій частині оповідання трохи пригальмовує. Здається, що обсяг твору - всі 40 т.з., а не реальні 23. Плюс дуже-дуже розлоге пояснення Арбітра про те, що є, що буде, чим серце заспокоїться.
Та не дуже зрозуміло, як Остап із "віртуальності" потрапив назад до "реальності", тобто до корабля.
Цитата:
Уявіть собі, вперше бачу інопланетну істоту. Та ще й розумну!
Власне, Арбітр теж інопланетна істота. Тож нелогічно.
Цитата:
А ще ж біда – як я все це Мар’яні поясню? Це ж треба буде все розповісти!
А навіщо розповідати? Він ходив по сіль? Здобув? Здобув. Альянс прилетів і улетів. Скирти теж кудись поділися. Тобто розповідати нема про що!
Тож мені здається, що у фіналі бракує другого сюжетного повороту. Те, що відтепер Остап "представник Землі як асоційованого члена ГАРР" - його віртуальний здобуток, який жодним чином не змінює долю головгера. А щось таке мало бути.
Чекаю на третю серію про космічний човен.

Удачі на конкурсі!