От чому я просив Юлеса долучитися до обговорення!
Його "навіяло" краще, ніж моє!
Браво!

Оповідання приємне, але я також за те, щоб його серйозно скоротити і прибрати зайві розлогі описи, які пригальмовують хід подій. Щодо страху, я б посперечалась: страх - це необхідний атрибут інстинкту самозбереження, зокрема і страх втратити свою землю - але це вже філософські питання)).
Авторові удачі!

Дякую за відгук, Бузковий Драконе! Було цікаво почути Ваші враження.
Стосовно страху: так, інстинкт самозбереження – це природна і корисна річ, тут навіть нема про що сперечатися. Ставати впоперек шляху автівки або потягу, чи стрибати з багатоповерхівки – звісно, безглуздо. Але величезна проблема (і у нашому світі дуже розповсюджена й небезпечна) – це штучні страхи, які люди вигадують собі самі. Саме ці страхи часто їм спричиняють шкоду і навіть інколи вбивають. Наприклад, страх перед темрявою (цілковита маячня, але ж у декого через це трапляються психічні розлади!) Страх перед мишами-щурами-жабами-комахами (теж дурниця, бо ці дрібні істоти майже не здатні спричинити людині шкоди). Страх перед собаками (реально небезпечними для людини можуть бути лише 1% собак, всі інші – ні; щоб отримати реально небезпечний для здоров’я собачий укус, людині треба скоїти цілу купу безглуздих дурниць – і вони кояться зазвичай саме через страх). Боязнь вигляду крові (така людина не здатна допомогти пораненому або собі у випадку поранення). Відома купа випадків, коли людина вмирала при незначних травмах, що не спричиняли небезпеки для життя – саме від шоку, породженого страхом. Хоча людський організм здатний переносити дуже важкі травми й виживати, якщо при цьому людина не панікує. Приведу приклад з нинішньої війни, коли один вояк з наполовину відірваною нижче коліна ногою наклав собі джгута, вколов знеболювальне, запхав ту ногу до наплічника і зав’язав, як він згодом пояснив - аби не метлялася і не заважала, і продовжував стріляти. І звісно ж, вижив – бо не мав шоку.
Ще є, наприклад, страх перед лікуванням зубів – до речі, один відомий американській мільйонер (на жаль, не пам’ятаю прізвища), який мав таку фобію, помер від сепсису, спричиненого хворим зубом, вже наприкінці ХХ сторіччя. А є ще більш широкі страхи – наприклад, страх перед змінами у житті, і це реально скалічило багатьом людям життя лише тому, що вони боялися і уникали цих змін. Або «ефект юрби», яка під час паніки затоптує людей. Або підлітковий буллінг – відомо ж, що знущаються лише з тих, хто боїться. Хоча чого тут, власне боятися? Трохи болю під час бійки? Розбитого носа? Дати буллерові відсіч – це ж, хай йому грець, не ризик для життя! Треба лише трохи рішучості – і все! Але ж величезна кількість дітей через той нещасний страх розбитого носа роками терпить знущання і отримує психічні проблеми на все життя! Або жінки через страх самотності й злиднів замість розвивати себе як особистість і ставати незалежними від обставин відшукують собі якогось покидька і живуть з ним десятиріччями, калічачи життя і собі, і власним дітям.
І таких прикладів купа. Власне, якщо не брати випадки реального ризику для життя, то інші 99% халеп, які отримують люди у житті, стаються саме через їхній страх – свідомий чи підсвідомий. Якщо проаналізувати будь-яку ситуацію, то десь той чи інший різновид страху обов’язково знайдеться. І дуже прикро, що люди про це зазвичай не думають, навіть коли через це страждають.
А страх завжди починається з думок. Саме тому в оповіданні «чорні хмари» - це уособлення негативних і деструктивних думок, а також брехливої інформації, які тиснуть на людей. Зазвичай люди ці «хмари» не помічають, живуть у цьому середовищі, підпадають під його вплив і діють під цим впливом – часом деструктивно для себе. Але якщо людина починає «бачити» ці «хмари» - вона вже здатна чинити їм спротив, хоч це й не завжди легко.
А що таке «чорні думки»? Це, власне, частина інформаційного поля. Так само, як і козак Охрім. Чи існує цей привид? А чи, наприклад, існують Санта-Клаус або Черепашки-ниндзя (мене колись власна дитина про це питала). Так от: насправді існують. Тільки не у фізичному полі, а в інформаційному. Коли про якусь істоту і її властивості знають мільйони людей у світі, і навіть вчиняють на її честь цілком матеріальні свята і ігри – як можна сказати, що вона не існує? Це просто явище суспільного інформ-поля, а не фізична особа, але ж це явище здатне породжувати певні фізичні події. І з привидами виходить так само. У даному випадку Охрім на власному прикладі вчить живих хлопців бачити негативний інформаційний вплив і долати страх – хоча сам Охрім є суто інформаційною істотою. А вміння вправлятися з шаблями – це лише вправа, що допомагає зосередитися для загострення сприйняття і почуватися впевненіше.
І це приводить нас до того, що усе у цьому світі пов’язане одне з одним – фізичні явища, що створюють інформацію, і інформація, що створює фізичні явища. Зрештою, війна – це неодмінно наслідок певної інформаційної технології з боку нападника, без цього ніяких війн би не розпочиналося.
От, власне, про це мені хотілося написати. А не бойовик із щільною дією, якій не заважають описи (у бойовику все б було інакше). Взагалі це оповідання було написано давненько і не під конкурс. Просто саме конкурс містики став слушною нагодою його оприлюднити.
Перепрошую за таку багатослівну відповідь, але ж Ви сказали про «філософське питання». От чомусь і забаглося пофілософствувати.
Ще раз дякую! Успіху на конкурсі!

Юлесе і Панасе, ще раз дякую за небайдужість і підтримку!
«Просто влучили» - мабуть, так. Але «влучання» - це примхлива штука, вона трапляється не завжди, і якщо це стається – це, звісно, дуже тішить. Тому й приємно чути такі схвальні відгуки!

Вітаю!

Щиро дякую, Ліандро! Дуже приємно!