РБЖ-Азимут http://www.rbg-azimut.com/forum/ |
|
013 Пасажири http://www.rbg-azimut.com/forum/viewtopic.php?f=116&t=3218 |
Страница 2 из 2 |
Автор: | Галина [ 01.02.2017 16:11 ] |
Заголовок сообщения: | Re: 013 Пасажири |
Не удаётся сразу понять и переварить. Немного, на мой взгляд, затянуто. Но это лишь мое мнение. Удачи на конкурсе! |
Автор: | Володимир [ 02.02.2017 19:48 ] |
Заголовок сообщения: | Re: 013 Пасажири |
13 Дивно. Передусім, я вже знаю старе укр. подібне оповідання. Хлопець їхав Києвом у трамваї (чи тролейбусі?) Занепокоївся, коли зійшли з маршруту. Почав вириватись. І отямився вже в реанімації. Спокійні, звісно ж померли. Чи мо лишились в комі? У цьому оповіданні початок дуже схожий. Але їдея вже протилежна – не треба смикатись (і супермен всіх врятує)? Характерно для суч.світу. Мене дежавючило, але читав швидко. Втім, у даному випадку не знаю напевно, чому саме. Чи таки цікаво, чи шукав розбіжності? Прикро, що тема роз-двоєння-троєння... особистості не розкрита ширше. І чим воно погано/добре? Бо хоч і часто показують у фільмах, але все одно дивно й незрозуміло. А після Джима Кері – то й взагалі лише смішно. І в цілому: ця хвороба – схожа на фікцію, бо важко уявити життя людини (за межами "спецзакладів"!), якщо вона забуває величезні його шматки... Складно ж буде. От якби можна було вмикати найвідповіднішу ситуації особистість, то було би вигідно, і еволюційно доцільно. Зручно ж: скинути неприємності на того, кому вони заіграшки і просто спостерігати... Та це ще й відповідатиме духові часу! Але так як є – проблема оповідання здається надуманою. І сюр.завершення її не рятує. |
Автор: | Ліандра [ 08.02.2017 17:22 ] |
Заголовок сообщения: | Re: 013 Пасажири |
Вітаю) |
Автор: | Стебловский Дмитрий [ 09.02.2017 09:58 ] |
Заголовок сообщения: | Re: 013 Пасажири |
Ліандра писал(а): От спасибі) |
Автор: | Стебловский Дмитрий [ 09.02.2017 10:01 ] |
Заголовок сообщения: | Re: 013 Пасажири |
Дякую всім, хто витратив час на моє оповідання, хто залишив коментарі і допоміг мені стати кращим. До речі, адмін наголосив, що тексти, запрошені до публікації, слід відредагувати з урахуванням зауважень коментаторів, а рекомендації Сильно-Грамотного й взагалі використати в обов'язковому порядку. А до мого тексту він не дійшов. Так що прийдеться своїми силами) |
Автор: | Володимир [ 03.07.2017 10:48 ] |
Заголовок сообщения: | Re: 013 Пасажири |
Володимир писал(а): 13 Дивно. Передусім, я вже знаю старе укр. подібне оповідання. Хлопець їхав Києвом у трамваї (чи тролейбусі?) Занепокоївся, коли зійшли з маршруту. Почав вириватись. І отямився вже в реанімації. Спокійні, звісно ж померли. Чи мо лишились в комі? У цьому оповіданні початок дуже схожий. Але їдея вже протилежна – не треба смикатись (і супермен всіх врятує)? Характерно для суч.світу. Мене дежавючило, але читав швидко. Втім, у даному випадку не знаю напевно, чому саме. Чи таки цікаво, чи шукав розбіжності? Прикро, що тема роз-двоєння-троєння... особистості не розкрита ширше. І чим воно погано/добре? Бо хоч і часто показують у фільмах, але все одно дивно й незрозуміло. А після Джима Кері – то й взагалі лише смішно. І в цілому: ця хвороба – схожа на фікцію, бо важко уявити життя людини (за межами "спецзакладів"!), якщо вона забуває величезні його шматки... Складно ж буде. От якби можна було вмикати найвідповіднішу ситуації особистість, то було би вигідно, і еволюційно доцільно. Зручно ж: скинути неприємності на того, кому вони заіграшки і просто спостерігати... Та це ще й відповідатиме духові часу! Але так як є – проблема оповідання здається надуманою. І сюр.завершення її не рятує. Знайшов... Цитата: Тролейбусом до Хрещатика
Бережний Василь ... Талона водійка не дала, і Льоня подумав, що їй саме не можна полишити кермо. Авжеж не можна — ва-гон різко хитнуло в один, потім у другий бік. Поглянув у вікно — промайнула колонада стадіону "Динамо", і тролейбус повернув на Петровську алею, он уже на тлі неба чорніє арка пішоходного мосту… Аварія? Мабуть що так, бо тут же тролейбуси не ходять, тут немає лінії… — Що сталось? Мені треба на Хрещатик! — скрикнув Льоня, але голосу свого не почув. А водійка, певне, почула, бо швидко, всього лише на мить повернула голову, хльоснула хижим поглядом і зловтішно посміхнулася. Пасажири сиділи, як і раніш, незворушно, тільки похитувались синхронно з вагоном. їх, здається, не обходило ніщо: ні оця шалена водійка, ні маршрут. Льоня ніяк не міг второпати ситуації, наче був оглушений. Добре ж бачив, що тут щось не те, що це якесь божевілля, що треба негайно вискакувати з цього вагона, бо він от-от розіб’ється, але не міг зрушити з місця свого обважнілого тіла. А вагон справді зійшов з асфальту і, ламаючи кущі та дерева, котився схилом униз, у прірву, де широкою смугою темніє Дніпро… — Двері! Двері! — закричав Льоня. — Відчиніть двері! Жінка ще дужче ущепірилась в кермо, і Льоня побачив, що її тіпає сміх. Тоді він підняв руку, щоб повернути запобіжну ручку вгорі, над самими дверима. Досить штовхнути її, як двері відчиняться, а тоді… Але вагон так хитало, що ніяк не можна було вхопитися за ту ручку… Посував долоню по стіні — ось-ось вхопиться, та вагон кидало з тераси на терасу, і рука відскакувала. Перед очима миготіло зелене віття, тролейбус летів донизу з великою швидкістю, але темна смуга Дніпра не ближчала. Може, він ще встигне відчинити ці кляті двері? ... http://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=10314 |
Автор: | Стебловский Дмитрий [ 07.07.2017 12:18 ] |
Заголовок сообщения: | Re: 013 Пасажири |
Володимир писал(а): Знайшов... Нічого собі) Дійсно дуже схоже)) |
Автор: | Вадим Панченко [ 22.10.2017 12:45 ] |
Заголовок сообщения: | Re: 013 Пасажири |
Все на щось схоже. Колись я подібне оповідання про метро читав. Нажаль, автора не пам'ятаю. Американський чи англійський. |
Страница 2 из 2 | Часовой пояс: UTC + 2 часа [ Летнее время ] |
Powered by phpBB © 2000, 2002, 2005, 2007 phpBB Group http://www.phpbb.com/ |