Цитата:
висіла підвіска
Якось тавтологічно.
Цитата:
Близився термін ініціації
А якщо тотеми конфліктують між собою?
Слова виглядають анахронічно, надто «по-сучасному», не відповідаючи загальній картині.
Цитата:
– озвався, нарешті, Дар.
Коми зайві.
Цитата:
А далі буде видно…
***
Блакитнувату стрічку материка було видно чітко, як ніколи раніше.
Надто близько розташовані однакові слова.
Цитата:
Семеро молодих людей, тримаючись за руки, рушили у воду. Вони йшли рівною лінією, майже оголені тіла вражали граційністю й фізичною досконалістю.
«Майже»
. Мені згадалися оті труси у Халка, які залишалися на ньому і після трансформації.
Цитата:
Й… чому вона не оглядається.
Напевне, знак питання замість крапки.
Цитата:
І тут-таки, сильніше і впевненіше. – Я з тобою, кохана
Краще поставити двокрапку замість крапки.
Цитата:
і лице Вчителя осяяла широка посмішка.
Краще «обличчя», як перед цим.
* * *
Вдале поєднання: сентиментально і водночас захоплююче. Лірично і динамічно. Автор добре підібрав баланс між почуттями та діями персонажів, без надмірного відхилення в той чи інший бік.
І скінчилося все добре.
Слід також відзначити неабияку грамотність – при досить великому об’ємі тексту.
Але особисто у мене описані події та їх зміст викликали суттєве неприйняття.
Мешканці цього світу – раби всемогутніх богів. І жерці, незважаючи на їх здібності, самі по собі мало на що здатні: вони лише служать цим богам, виконують їх волю. Згадані на початку страждання Тінкана, Бога Океану, якраз і дозволяють поставити запитання: чому ж він сам змушує страждати людей? Тим, які у нього вірять, які йому моляться? І, якщо над цим замислитись, кінець історії вже не виглядатиме таким щасливим. Дар досягає мети, адже він – Обраний. Від нього, по суті, нічого не залежить. Як схоче його бог – так і буде.
Втім, я взагалі не люблю фентезі. А поціновувачам жанру твір напевне сподобається.
P. S.
Цитата:
...Чиссис присоединилась к мягкому дразнящему смеху Пипоу, так что он стереофонически доносился с обеих сторон. Человек в таком положении покраснел бы. Но дельфины не могут скрыть свои эмоции друг от друга и редко пытаются это сделать.
– Серьёзно, – продолжал Ткетт. – Я буду сражаться с буйурами, потому что они намерены бесконечно держать нас в детском манеже, лишая права взрослеть и самим постигать устройство Вселенной. Магия, возможно, романтичней науки. Но наука честна... и она действует.
– А ты, Пипоу? Ты почему?
Последовала долгая пауза. Потом Пипоу ответила с поразительной злостью:
– Терпеть не могу все это королевско волшебное дерьмо! Неужели кто-то должен править, потому что его отец был помпезным правителем? Неужели все птицы, рыбы и звери должны повиноваться тебе только потому, что ты знаешь тайные слова и не желаешь делиться ими с остальными? Или потому, что у тебя громкий голос, а твой эготизм сильней, чем у остальных?
– На Земле мы боролись за то, чтобы освободиться от таких нелепых представлений... или люди по крайней мере боролись. Они никогда не помогли бы нам, дельфинам, подняться к звездам, если бы предварительно не порвали с такими дурацкими представлениями.
* * *
...Очевидна связь с этим возрождения «волшебства» в фантастической литературе. Главные герои, обладающие магическими способностями, всегда лучше, сильнее и могущественнее других – не потому, что заслужили этот статус с помощью подготовки, стараний, споров, но потому, что некая истинно волшебная сила или власть поставила их выше остальных. В таких фантастических обществах сила либо наследуется, либо коренится во всепоглощающем эго сверхчеловека, в его способности все подчинять своей воле. С презрением отвергаются или забываются объединенные усилия профессионалов, которые принесли в этом столетии подлинные чудеса науки и свободы. Те, кто способен создавать волшебные слова, изображаются более могущественными, чем те, кто способен на дела, особенно если эти слова тайные, могущественные и, конечно, не подлежащие передаче простым невежественным крестьянам. Такой тип литературы отвергает принцип равенства западной цивилизации, обращаясь к более древним традициям, которые восхваляли и оправдывали власть элиты над народом.
Дэвид Брин, «Искушение» (цикл «Возвышение»)
Вход
FAQ
Поиск
Пользователи
